Перейти до вмісту

Поезії (Іван Кулик)/Сон

Матеріал з Вікіджерел
Поезії
Іван Кулик
Вірші різних років
Сон
Київ: Радянський письменник, 1967

Сон
Ябув поранений у груди,
Лежав без сили на землі.
Я був один: розбіглись люди
І поховалися у млі.

Дивився навкруги: пустеля,
Руїни голі розляглись…
А тут була рідна оселя
І все, мов рай, цвіло колись.

Все знищила лиха пожежа;
Перемогли нас вороги…
І жаль обняв мене без межі,
I стислось серце від нудьги…

Та то лиш мить! Бо я не смію,
Не можу віру загубить.
Не можу втратити надію,
Що наша сила побідить.

То лише я лежу розбитий,
То лиш мене перемогли!

Ось бачите — червоні квіти
Під небом буйно розцвіли:

То прапори червоні мають
І, ніби птиці, — рвуться з рук!
Ось, чуєте, — громи лунають:
То згук війни, то бою згук!

Все ближче, ближче легіони…
Вже чути брязкіт — стук мечів…
Їх сотні, тисячі… мільйони
Відважних велетнів-бійців!

Яскравим полум'ям палають
Їх променисті походні.
Ось-ось вони перемагають…
— Гей, враже, не спасешся, ні!…

Хіба ж є в світі перепони,
Щоб стримать їх тепер змогли
…І урочисто-срібні дзвони
Під ясним небом загули.

Всі мрії дивні та бентежні
Здійснилися. Гей, хвиле, стань.
Бо ти одкрила нам безмежні
Шляхи довічних досягань!

І хори солодкоголосні
Мене уводять в світлий рай,
Я йду до вас!…
 Зітхання млосні —
І серце пірвалося вкрай…

*
Прокинувсь я. Безсило руки
Стискали грудь, між пальців кров
Пробилась з рани. Знову муки
І біль — страшний, пекучий — знов.
Вже зникла десь моя надія.
Недовго в світі жить мені…
І все-таки — таємна мрія
Десь заховалась в глибині.
Із подихом жахливим смерті
Мене так радісно мирить:
— О, як мені б бажалось вмерти
В ту дивну, ту чудову мить,
Коли життя мій сон завітний,
Ясний, яскравий, многоцвітний,
Мій променистий сон здійснить!

1918

/>