Аби заснув, приходиш крадькома
І починаєш надити словами:
„А йдім же, любий, в темне муравище,
Що серед бору, в виярку дрімучім,
Під соснами. Коли б ти тільки знав,
Якого в нім печерок та яскинь!
А вже вони давно стоять нежиті.
Я посвічу в них свічі незліченні —
І сяйво бризне… Ні огидних слів,
Ні погляду ворожого! Де глянеш,
Подушечки отласові лежать.
Обійме сон — і мирно ти заснеш.
Тобі спочинок, а мені турбота.
Тебе обі́йду, обчеркну. Кругом
Осиковий поставлю частокіл.
Пристрітища, урочища, уроки
Нас будуть сторожити од людей.
Я в головах у тебе заспіваю:
„Не вийдеш більше, мій мурашку білий!“
1933
