Поезії (Свідзінський, 1940)/Холод іде
| ◀ Круг мене знов давно забутий світ | Поезії «Холод іде…» |
Аби заснув ▶ |
|
Арону Копштейну
Холод іде, залізо несе —
Літа гарячий шум замикати.
Шум замикає, темряву довжить,
Синє небо під трепетом держить,
Сонячні паруси обтинає.
Обтинчики падають тут і там,
Упавши, шепчуть: годі світити!
Вийду я в поле, стану, послухаю,
Що мені скаже замерзле озерце.
Озерце каже: „Десь сливи цвітуть,
І море плеще в зелений острів,
І біля дому молода жінка
Мотає міток жемчужних ниток.
А я, озерце, на те не заздрю.
Я тут, у полі, мов гусь біленька,
Що сіла-впала перепочити,
Очерет надо мною шумить, шумить,
Перестане… і знов шумить!“
1936