Поезії (Свідзінський, 1940)/Сонців палац
| ◀ Ми уже зближалися додому | Поезії Сонців палац |
Пізно вночі вертаю додому ▶ |
|
Сонців палац височів, на високі колони опертий,
Золотом ясен жарки́м та на полум'я схожим піропом;
Верх покрівлі блищав, покритий слоновою кістю,
Срібним світлом леліли двійчатих дверей половини.
Красний був знадіб, та краща робота. На дверях Мулькібер
Викував море, що поясом землю кругом обіймає,
Коло земне і вгорі над землею нахилене небо.
Синіх богів глибина замикає: дзвінкого Трітона,
Постать мінливу Протея і велетня вод Егеона,
Що величенних китів, обхопивши, стискає рукою.
Видно й Доріду і дочок її коло неї. Ті плавають,
Ці, посідавши на камені, сушать зелене волосся,
Деякі їдуть на рибах. Обличчя усім неоднакі.
Та й не відмінні: як сестри одна подібна на одну.
Скрізь по землі міста і діброви, тварини і люди,
Німфи і ріки та інші боги, шановані в селах.
Образ блискучого неба вгорі над усім розіп'ято,
Шість променіє сузір'їв на кожній дверей половині.