Поза межами болю/Переднє слово
◀ Авторові „Поза межами болю“ Осипові Турянському | Поза межами болю Переднє слово |
Поза межами болю ▶ |
|
Я й мої товариші пали жертвою жахливого злочину.
Це був злочин, якого люде і природа допустилися на нас і який і нас приневолив стати злочинцями супроти духа людства.
І судилося нам пройти за життя пекло, яке кинуло нас поза межі людського болю — в країну божевілля і смерті.
Тіні моїх товаришів являються мені у сні й на яві.
Бачу їх обличча живих трупів.
Бачу, як біль і розпука кладе їм на очі й на мозок соняшний серпанок привидів і божевілля і як вони з радісними окликами, з усміхом щастя западаються у безодню небуття.
І я лечу з ними у прірву.
|
Та все здається мені, що я наче споза могили дивлюся на вир життя, на дикий танок людських пристрастей і душевного озвіріння.
І чую голос із того світу.
І почуваю себе чужим, самітним, сиротою між людьми, з якими довелось мені жити тепер — на вигнанню.
Моя душа відривається від життя, як осінній пожовклий листок від дерева й лине далеко, далеко до моїх товаришів.
І з тихим шелестом-зітханням стелиться по землі й шукає їхньої могили.
Бо їм ніхто навіть могили не висипав.
Тяжкі спільні терпіння зєднали нерозривно наші душі, зробили нас братами.
І в моїм серці плаче жаль і туга за ними.
|
І згадую незабутнього товариша Василя Романишина.
Друже мій!
І ти вже не живеш.
Твої кости біліють далеко серед синіх степів України.
Осінній вітер бє їх.
Холодний дощ умиває їх.
Роса вранці сльозами паде на них.
|
|
Ні, я не можу, я не смію мовчати.
І коли я мав силу бодай у міліонній частині зобразити людським словом їхні страждання і збудити в душі людини одну теплу сльозу спочуття до них, то я сповнив супроти них обовязок їхнього брата і свідка їхнього болю і смерти.
І скинув із душі тяжкий камінь, який мене давив.
Хай моє скромне оповідання покладеться жалібним вінком квітів на їхню нікому не знану, Богом і людьми забуту могилу!
Хай наші спільні муки падуть прокльоном на старий світ, який ще досі тоне в морі крови й нікчемности.
Хай ясна ідея, що в цім оповіданні промінням блискає з цвинтарища й хаосу стихій із безмежнього болю й божевілля людей, розгориться полумям у душі молодого українського покоління й веде його все вище й вище на соняшний шлях волі і щастя великого українського народу й до вселюдського братерства й любови.І коли наша боротьба за волю така важка і крівава, то не падаймо ні на хвилю в темряву розпуки, бо
Через сльози і терпіння
Шлях веде до просвітління:
Хто боровся, скутий тьмою,
Тому сонце мрія мрій.
Відень, у вересні 1920.
Осип Турянський.