Перейти до вмісту

Політичні пісні украјінського народу XVIII–XIX ст./I/Додаткові вваги

Матеріал з Вікіджерел

ДОДАТКОВІ ВВАГИ

До №-ра I-го. Книжка цьа вже зкінчалась в печатні, коли појавивсь кінець праці д. Костомарова «Мазепа» (Русская Мысль, 1882, XI–XII). Там росказана рујіна Січі 1809 р. по незвісним доси джерелам, між инчим по листу кошового Стефаненка до гетьм. Скоропадського в 1710 р. Цеј лист појасньа ті вірші пісні №-ра I-го, котрі натьакајуть на обманство Галагана.

Коли запорозці, побачивши віјсько Галаганове, подумали, шчо то јде поміч од татар, і вијшли з Січі, а потім, вбачивши помилку, заметушились, а царське віјсько вскочило в город, — Галаган кричав «кладіть оружьжьа, сдавајтесь, всім буде помилуваньньа!» ј присьагав на тому. Вијшло ж инакше. Стефаненко писав: «…тое учинилося у насъ въ Сѣчи, где по присязѣ Кгалагановои и московськои товариству нашему головы луплено, шію до плахи рубано, вѣшано и иные тиранскіе смерти задавано а надто що и въ поганствѣ за древнихъ мучителей не поводилося мертвыхъ изъ гробовъ многихъ не тилко товариства, но и ченцовъ откопувано, головы онымъ утинано, шкуры луплено и вѣшано». Про дальші поступки Галагана на степах січових тој лист росказује: «…ненасытившися такового душепагубного прибытку, а заостривши сердце свое жаломъ сатанинскимъ, чатами единомышленныхъ людей въ Тернувцѣ и по иныхъ годностяхъ и урочищахъ працею кровавою на добычахъ звѣриныхъ козаковъ невинныхъ въ московскіе тиранные безцѣнно запродалъ руки. И тотъ своего безчеловѣчія не престаючи, посылаетъ своихъ къ нимъ шиѣговъ и конѣ займати злодѣевъ и всякіе подступки чинити легкомысленныхъ людей, яко теди всякіе утиски, кривды и неволи людемъ украинскимъ за поводомъ и причиною его помянутого безбожника Кгалагана нанеслося. (Р. М. 1882, XI, 127). Знов не можемо не пожалкувати, шчо цеј лист не напечатаниј цілком.

До №-ра IV-го, вар. 5-го.

Слова до галки здибујутьсьа ј у дівоцькіј пісні:

Ој, полети, полети, чорнаја галко, на Дін риби јісти,
Та принеси, принеси, чорнаја галко, од милого вісти.

(Костомар., Историч. знач. южнорусск. нар. пѣсеннаго творчества, Бесѣда 1872, № XI, 9).

До №-ра VI-го. «Восточним царем» звали в украјінських степах шче за Александра I. (Историч. Вѣстникъ. 1880. Май, 208).

До №-ра VIII, вар. 9–10. В збірці Руліковського, шчо (нерозбірливий текст) в III т. Zbiór wiadomości do Antropologii kraјowéј wyd. Akademii Umieјętności w Krakowie» јесть пісньа про вбитого сіромаху, шчо по јому плачуть три дівчини, здајетьсьа, најблизча к старіј пісні, звідки пішли причепи до пісні про козака-сіромаху, вловленого панами:

1.Ој, у місті, в місті, у місті Волині,
Ој, там жила удовонька, удова Марина.
Удова Марина породила сина,
Хорошого сіромаху, хорошого сина.
5.Ој, породила, та ј ізгодовала,
Тілько јому, молодому, шчастьа не згадала.
Молодиј сіромаха по риночку ходить,
Молодијі молодиці по під боки водить.
— «Ој, шинкаре, шинкаре, дај пива і меду:
10.Не одну ја дівчиноньку із розуму зведу». —
Ој, сів сіромаха того меду пити,
Чоловіки засідајуть, шчоб сіромаху вбити.
Ој, на горі жито і в долині жито,
Під білоју березоју сіромаху вбито
15.Ој, јак убито, затьагнуто в жито,
Червоноју китајкоју оченьки накрито.
Пријшла дівчина з чорними бровима,
Підньала китајечку, та ј заголосила;
Пријшла другаја, та вже не такаја,
20.Підньала китајечку, та і поціловала;
Пријшла третьаја та з новојі хати:
— Було б тобі, сіромахо, нас трьох не кохати! —

(Zbiór etc. III, III, 148–149).




Ця робота перебуває у суспільному надбанні в усьому світі оскільки вона була оприлюднена до 1 січня 1929 року і автор помер більш ніж сто років тому.