Помста над ченцями

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Помста над ченцями
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

У місті Мукачеві в одного худобного чоловіка була дуже красна жона. Ченці дуже б раді взяти її за фраїрку. Та кожний із нею говорив, якщо буде йому за фраїрку, то дасть їй сто срібних. А вона повіла своєму ґазді. А ґазда їй сказав, аби повіла кожному, щоб прийшов увечір до неї, бо її ґазда піде у млин. Та аби повіла кожному окремо, аби один за другого не знав, що піде туди. Та аби одному повіла, щоби прийшов о сьомій годині, а другому — о восьмій, а третьому — о дев'ятій і так далі по порядку кожному, аби ішли через годину один за другим.

А її ґазда викопав за сінешніми дверима глибоку яму, таку, аби стало на дванадцять ченців. Та яма була зверху вузька, а усподі широка.

Увечері ґазда узяв батіг, бо він волів не мав, пішов надвір та спрятався за хижу. А жоні повів:

 — Як чернець прийде, то щоб відлічив тобі сто срібних на стіл, а я буду позирати на оболоки знадвору. А тоді лусну у батіг та повім: «Ві-во-га!» А ти ченцеві скажи:

«Ідіть, пане, за сінешні двері, там спрячтеся, доки ґазда до хижі прийде. А ви, пане, підете потім із-за дверей, як ґазда буде в хижі».

І так сталося усе, як ґазда повів. Перший чернець пішов за двері і там геть загримів у яму. Та стояв у ямі, бо вийти з неї не годен: яма була глибока. А ґазда знову пішов із батогом за хижу і сховався. А як прийшов другий чернець, та й той відлічив сто срібних на стіл. Ледве встиг вилічити, а ґазда луснув у батіг коло вікна та каже:

«Ві-во-га!» А чернець каже:

 — Де я тепер дінуся? А жона йому каже:

 — Ідіть, пане, за сінешні двері, там спрячтеся, доки ґазда до хижі прийде, а потім звідти підете геть, як ґазда буде в хижі.

Той пішов за двері та й упав до того ченця у яму. А всіх ченців було в монастирі дванадцять. То котрий туди уночі прийшов, кожен відлічив гроші й ховався за двері, й кожен там зостався за дверима у ямі до рана. А рано ґазда напхав у ту яму соломи, пілляв нафтою та запалив, а зверху закладкою із воза заклав яму. Ченці там задушилися, та стояли просто, бо падати нікуди — лиш стояти можна було.

А вранці до того ґазди дали одного гусара на постій. Той гусар каже; — Ґаздо, я у вас буду квартирувати. А ґазда йому каже:

 — У мене не будеш квартирувати, бо у мене вночі чорт пуджає під хижею. А гусар каже:

 — Коби лиш прийшов тепер пуджати, коли я тут буду. Увечері дали гусарові, аби коло стола вечеряв, а ґазда взяв мотуз та одного ченця вигяг із ями, припер коло вікна знадвору. А сам прийшов до хижі, сів на стілець та говорив із гусаром, доки той вечеряв, а потім каже йому ґазда:

 — Але уже щось позирає крізь вікно! І гусар вхопив із клинка шаблю та вибіг, та швак у шию тому ченцеві.

 — Ну, ґаздо, не буде більше пуджати, бо я йому голову відтяв, — став гукати гусар. Потім каже: — Де його діти?

 — Понесіть його, пане, у Латорицю та киньте з моста У воду.

Гусар взяв ченця на плечі та й поніс. А варта зустріла його та й питає:

 — Хто це?

 — Я чорт! Несу ченця у воду.

Варта спобоялася. Але доки він поніс того у воду та кинув, ґазда витяг другого ченця з ями та поклав горі вікном знадвору. Прийшов гусар у двір, а той стоїть горі вікном. Гусар думав, що це той, якого він кинув у воду, та каже:

 — Ти скоріше прийшов, як я?

І відтяв йому голову знову. Але до хижі вже не йшов, лиш знову взяв ченця на плечі та несе його в Латорицю. А варта знов його увиділа та каже:

 — Хто там?

 — Я чорт.

 — Що там несеш?

 — Несу ченця у воду.

Тоді варта пішла у монастир розбудити ченців, що чорт їх поносить у воду. А ченців не було вже у келійках, коли варта хотіла їх будити. Пішла варта до ігумена та повіла:

 — Пане, вставайте та йдіть кудись геть, бо ченців уже нема!

А ігумен каже:

 — Та де вони?

 — У воді вже, бо чорт їх поносив у воду; ми виділи. Тоді ігумен устав та сів на коня, на дереша, та й утік у місто до Мукачева. А той гусар уже ніс дванадцятого ченця у воду та й кинув його з моста. Іде геть. Чує він: щось на мості дубонить. Оглянувся, а там на коні чернець-ігумен. Схопив гусар коня за кантар.

 — Стій, — каже, — ти на коні бігаєш, тому все скоріше під хижею, як я. Тепер коня порубаю та й тебе. Та порубав і коня, й ігумена і скинув у воду.

 — Ну, — каже, — тепер ти не будеш мати на чім бігати. Прийшов гусар додому на квартиру до того ґазди. А ґазда йому каже:

 — Де ви, пане-гусаре, так довго були, я вас ходив глядати. Гадав, що вас, пане, кинув чорт у воду. А гусар каже:

 — Дайте мені, ґаздо, спокій, ніс я його дванадцять раз у воду, а він усе скоріше був під хижею, як я. Та я чудувався, чому він скоріше дома, як я. А він на коні бігав, на дерешу. А я потім і дереша порубав, і його та кинув у воду — більше не буде пуджати ніколи.

Тому худобному чоловіку зосталися ті дванадцять соток срібних, і чоловік загаздував, що тепер нема ліпшого ґазди, як він.

Тепер ченці збирають малих хлопців та учать на ченців. Якщо чорт поносить старих ченців, щоб малі научилися, зосталися замість старших.

Ця робота перебуває у суспільному надбанні згідно зі статтею 10 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права» де зазначається, що не є об'єктом авторського права:

  • твори народної творчості (фольклор);
  • видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;
  • розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).