Помста над ченцями

	СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
	Як допомогти й отримати допомогу під час війни

Помста над ченцями

У місті Мукачеві в одного худобного чоловіка була дуже красна жона. Ченці дуже б раді взяти її за фраїрку. Та кожний із нею говорив, якщо буде йому за фраїрку, то дасть їй сто срібних. А вона повіла своєму ґазді. А ґазда їй сказав, аби повіла кожному, щоб прийшов увечір до неї, бо її ґазда піде у млин. Та аби повіла кожному окремо, аби один за другого не знав, що піде туди. Та аби одному повіла, щоби прийшов о сьомій годині, а другому — о восьмій, а третьому — о дев'ятій і так далі по порядку кожному, аби ішли через годину один за другим.

А її ґазда викопав за сінешніми дверима глибоку яму, таку, аби стало на дванадцять ченців. Та яма була зверху вузька, а усподі широка.

Увечері ґазда узяв батіг, бо він волів не мав, пішов надвір та спрятався за хижу. А жоні повів:

 — Як чернець прийде, то щоб відлічив тобі сто срібних на стіл, а я буду позирати на оболоки знадвору. А тоді лусну у батіг та повім: «Ві-во-га!» А ти ченцеві скажи:

«Ідіть, пане, за сінешні двері, там спрячтеся, доки ґазда до хижі прийде. А ви, пане, підете потім із-за дверей, як ґазда буде в хижі».

І так сталося усе, як ґазда повів. Перший чернець пішов за двері і там геть загримів у яму. Та стояв у ямі, бо вийти з неї не годен: яма була глибока. А ґазда знову пішов із батогом за хижу і сховався. А як прийшов другий чернець, та й той відлічив сто срібних на стіл. Ледве встиг вилічити, а ґазда луснув у батіг коло вікна та каже:

«Ві-во-га!» А чернець каже:

 — Де я тепер дінуся? А жона йому каже:

 — Ідіть, пане, за сінешні двері, там спрячтеся, доки ґазда до хижі прийде, а потім звідти підете геть, як ґазда буде в хижі.

Той пішов за двері та й упав до того ченця у яму. А всіх ченців було в монастирі дванадцять. То котрий туди уночі прийшов, кожен відлічив гроші й ховався за двері, й кожен там зостався за дверима у ямі до рана. А рано ґазда напхав у ту яму соломи, пілляв нафтою та запалив, а зверху закладкою із воза заклав яму. Ченці там задушилися, та стояли просто, бо падати нікуди — лиш стояти можна було.

А вранці до того ґазди дали одного гусара на постій. Той гусар каже; — Ґаздо, я у вас буду квартирувати. А ґазда йому каже:

 — У мене не будеш квартирувати, бо у мене вночі чорт пуджає під хижею. А гусар каже:

 — Коби лиш прийшов тепер пуджати, коли я тут буду. Увечері дали гусарові, аби коло стола вечеряв, а ґазда взяв мотуз та одного ченця вигяг із ями, припер коло вікна знадвору. А сам прийшов до хижі, сів на стілець та говорив із гусаром, доки той вечеряв, а потім каже йому ґазда:

 — Але уже щось позирає крізь вікно! І гусар вхопив із клинка шаблю та вибіг, та швак у шию тому ченцеві.

 — Ну, ґаздо, не буде більше пуджати, бо я йому голову відтяв, — став гукати гусар. Потім каже: — Де його діти?

 — Понесіть його, пане, у Латорицю та киньте з моста У воду.

Гусар взяв ченця на плечі та й поніс. А варта зустріла його та й питає:

 — Хто це?

 — Я чорт! Несу ченця у воду.

Варта спобоялася. Але доки він поніс того у воду та кинув, ґазда витяг другого ченця з ями та поклав горі вікном знадвору. Прийшов гусар у двір, а той стоїть горі вікном. Гусар думав, що це той, якого він кинув у воду, та каже:

 — Ти скоріше прийшов, як я?

І відтяв йому голову знову. Але до хижі вже не йшов, лиш знову взяв ченця на плечі та несе його в Латорицю. А варта знов його увиділа та каже:

 — Хто там?

 — Я чорт.

 — Що там несеш?

 — Несу ченця у воду.

Тоді варта пішла у монастир розбудити ченців, що чорт їх поносить у воду. А ченців не було вже у келійках, коли варта хотіла їх будити. Пішла варта до ігумена та повіла:

 — Пане, вставайте та йдіть кудись геть, бо ченців уже нема!

А ігумен каже:

 — Та де вони?

 — У воді вже, бо чорт їх поносив у воду; ми виділи. Тоді ігумен устав та сів на коня, на дереша, та й утік у місто до Мукачева. А той гусар уже ніс дванадцятого ченця у воду та й кинув його з моста. Іде геть. Чує він: щось на мості дубонить. Оглянувся, а там на коні чернець-ігумен. Схопив гусар коня за кантар.

 — Стій, — каже, — ти на коні бігаєш, тому все скоріше під хижею, як я. Тепер коня порубаю та й тебе. Та порубав і коня, й ігумена і скинув у воду.

 — Ну, — каже, — тепер ти не будеш мати на чім бігати. Прийшов гусар додому на квартиру до того ґазди. А ґазда йому каже:

 — Де ви, пане-гусаре, так довго були, я вас ходив глядати. Гадав, що вас, пане, кинув чорт у воду. А гусар каже:

 — Дайте мені, ґаздо, спокій, ніс я його дванадцять раз у воду, а він усе скоріше був під хижею, як я. Та я чудувався, чому він скоріше дома, як я. А він на коні бігав, на дерешу. А я потім і дереша порубав, і його та кинув у воду — більше не буде пуджати ніколи.

Тому худобному чоловіку зосталися ті дванадцять соток срібних, і чоловік загаздував, що тепер нема ліпшого ґазди, як він.

Тепер ченці збирають малих хлопців та учать на ченців. Якщо чорт поносить старих ченців, щоб малі научилися, зосталися замість старших.