Посмертні записки Піквікського клубу/XXII
| ◀ XXI | Посмертні записки Піквікського клубу пер.: Микола Іванов XXII |
XXIII ▶ |
|
|
Вивівши на чисту воду Джінгля й тим досягши головної мети своєї подорожі, містер Піквік поклав негайно повертати до Лондону. Йому кортіло познайомитись із заходами, тимчасом вжитими проти нього панами Додсоном і Фогом. Здійснюючи свій намір з усією властивою його рішучій вдачі енерґією, він ранком наступного дня сів на перший же Лондонський диліжанс і того ж таки вечора у супроводі трьох своїх друзів і містера Семюєля Велера прибув до столиці.
Тут приятелі на короткий час розлучилися. Пани Тапмен, Вінкл і Снодграс побрались кожен до своєї оселі, щоб спорядитись для майбутньої візити до Дінглі-Делю, а містер Піквік із Семом заїхали до старого дуже пристойного готелю „Джордж і Яструб“ на Ломбардській вулиці.
Містер Піквік пообідав, випив другий кухоль свого улюбленого портвайну, напнув на голову шовкову хусточку, поставив ноги на грати коминка й відхилився назад у дуже вигідному кріслі, коли до хати ввійшов містер Велер з саквояжем у руці й одірвав свого пана від його тихомирних метикувань.
— Семе! — сказав містер Піквік.
— Сер? — озвався містер Велер.
— Я допіру думав, Семе, про те, що в місіс Бардл, на Госвелській вулиці, залишилось чимало моїх речей. Їх треба було б узяти звідти перед тим, як я знову поїду з Лондону.— Гаразд, сер, — одповів містер Велер.
— Я міг би відіслати їх покищо до містера Тапмена, але передніш їх слід було б переглянути та розібрати. Я хочу попросити вас, Семе, піти на Госвелську вулицю та влаштувати мені цю справу.
— Зараз, сер? — спитав містер Велер.
— Зараз, — відповів містер Піквік. — Але чекайте, додав він, видобуваючи з кишені гаманця. — Треба сплатити ще комірне. Правда, квартал кінчається тільки в грудні, та все однаково — заплатіть зараз. Ось мій контракт. Я маю право залишити помешкання за собою ще на цілий місяць, але ви скажете місіс Бардл, що вона може вивішувати білетика та винаймати кватиру тепер же.
— Дуже добре, сер, — сказав містер Велер. — Більше нічого, сер?
— Більше нічого, Семе.
Містер Велер спроквола підійшов до дверей, немов чекав на щось; не поспішаючи, одчинив їх, поволі вийшов і повагом причинив їх пальців на два, коли містер Піквік гукнув на нього знову:
— Семе!
— Сер? — озвався містер Велер, ввійшов у кімнату й щільно зачинив двері.
— Я не заперечуватиму, Семе, коли б ви розвідались, як ставиться до мене місіс Бардл, і дізнались, чи й дійсно вона здатна довести до кінця цю підлу справу. Я кажу, що не заперечуватиму, якби ви зробили так, Семе, коли вам охота, — промовив містер Піквік.
Сем кивнув головою на ознаку того, що розуміє, в чім тут річ, і залишив кімнату, а містер Піквік насунув свою шовкову хусточку на голову й почав куняти.
Було коло дев'ятої, коли містер Велер добувся де Госвелської вулиці. Пара свічок горіла в кімнаті, що виходила на вулицю, пара жіночих капелюшів одбивалась на віконній фіранці. В місіс Бардл були гості.
Сем подзвонив і по доволі довгому чеканні почув, як пара маленьких чобіт задріботіла по сходах — То йшов добродій Бардл.
— А, маленький громадянине, — привітав його Сем, як там пробуває твоя мама?— Живе вона дуже добре, — одповів добродій Бардл, — і я теж.
— Ну, хвалити бога за це, — сказав Сем. — Піди ж і ознайом її, що я хочу говорити з нею. Підеш ти, маленький феномене?
Добродій Бардл поставив згарок свічки в плискатому свічнику на долішній щабель і побіг виконувати доручення.
Два жіночі капелюші, що відбивалися на віконній фіранці, були головні прибори двох найближчих приятельок місіс Бардл. Ці леді тільки но прийшли, щоб випити чашку чаю та повечеряти порцією телячих ніжок і підсмаженими сирниками. Сирники любо шипіли та підрум'янювались у маленькій мідяній сковороді; телячі ніжки апетитно визирали з каструльки; а місіс Бардл і дві її приятельки тимчасом перетирали на зубах інших своїх приятельок і знайомих.
— Слуга містера Піквіка! — верескнула місіс Бардл, коли її син сповістив про прихід Сема, і пополотніла.
— Боже мій! — скрикнула місіс Кляпінс.
— Ніколи не повірила б, якби сама не була тут, — підтримала її місіс Сендерс.
— Шо ж мені тепер робити? — метушилась місіс Бардл.
— Я думаю, вам слід його прийняти, тільки при вашому побаченні мусить бути свідок, — порадила місіс Кляпінс.
— Я думаю, що два свідки — то було б законніш, — висловила гадку місіс Сендерс, яка згоряла з цікавости.
— Мабуть, краще було б закликати його сюди, — сказала місіс Бардл.
— Безперечно, — ствердила місіс Кляпінс, якій ця ідея дуже сподобалась. — Приведи його сюди, чоловічку, і неодмінно зачини напередні двері.
Містер Велер не забарився і, з'явившись до вітальні, виклав справу в такий спосіб.
— Дуже шкодую, що турбую вас, мадам, як казав злодій, затикаючи одній леді хусткою рота, але мій пан тільки но приїхав до Лондону й небавом уїздить знову. Отже, я не міг зробити інакше.— Молодий чоловік, безперечно, не повинен одповідати за провини свого пана, — сказала місіс Кляпінс, уражена чепурною зовнішністю Велера та його розмовою.
— Авжеж, що ні, — погодилась місіс Сендерс, поглядаючи скоса на каструлю і мислено вираховуючи, скільки телячих ніжок припаде на кожного, якщо Сем залишиться вечеряти.
— Справа, в якій я до вас прийшов, полягає ось у чім, — провадив Сем далі, нехтуючи зауваженнями дам. — Поперше, передати контракт мого пана, — маєте. Подруге, сплатити комірне, — маєте. Потретє, попросити вас зібрати докупи всі його речі й передати їх тому, кого він пришле по них. Почетверте, сказати вам, що ви можете зараз же винаймати помешкання. Оце й усе.
— Що б там не було, — мовила місіс Бардл, — а я казала й казатиму, шо містер Піквік завжди, крім одного випадку, поводився, як справжній джентлмен. Гроші за ним були, як за банком.
І місіс Бардл, приклавши хусточку до очей, вийшла з кімнати написати розписку.
— Ось розписка, містер Велер, — сказала місіс Бардл, а це решта. Я сподіваюся, ви на спомин про стару знайомість не відмовитесь випити краплину чогонебудь, щоб зогрітись.
Сем зрозумів, що виграє він, як залишиться, і погодився. Тоді місіс Бардл вийняла з невеличкої шахви в стіні чорну пляшку й склянку на вино й була так розсіяна, що не помітила, як, наллявши містерові Велерові, витягла ще три склянки і виповнила й їх.
— Дивіться, місіс Бардл, що ви наробили, — зауважила місіс Кляпінс.
— Ну, що ж, це не погано, — сказала місіс Сендерс.
— А, бідна моя голово! — зідхнула місіс Бардл.
Сем одразу збагнув, про що мова мовиться, і рішуче оповістив, що ніколи не п'є перед вечерею, якщо разом із ним не п'є якась леді. Дами попосміялися, і місіс Сендерс згодилась нарешті ковтнути трохи з своєї склянки.
Але Сем настоював, щоб чарка йшла кругом, так що довелося хильнути всім. Потім місіс Кляпінс виголосила тост за успіх справи „Бардл проти Піквіка“, після чого дами виповнили по вінця свої склянки й розбалакались.— Я думаю, ви чули про те, що сталося, містер Велер, — сказала місіс Бардл.
— Чув щось таке, — відповів Сем.
— Жахна річ — виступати в такій справі перед публікою, — жалілася місіс Барал, — але це, мені здається, єдине, що мені лишається. І мої адвокати, пани Додсон і Фог, кажуть, що, за всіма даними, я маю виграти. Просто не дам собі ради, що мені робити, містер Велер.
— А коли слухатиметься справу? — спитав Сем.
— В лютому чи в березні, — одповіла місіс Бардл.
— А скільки буде у вас свідків? — зацікавилась місіс Кляпінс.
— Щодо свідків, то їх не бракуватиме, — сказала місіс Сендерс.
— А як злоститимуться Додсон і Фог, якщо програють справу, — додала місіс Кляпінс. — Це ж — просто спекуляція з їхнього боку.
— Ви думаєте — спекуляція? — здивувалась місіс Сендерс.
— Але справу буде виграно, — закінчила місіс Кляпінс.
— Сподіваюся, — висловила надію місіс Бардл.
— О, в цьому не може бути жадного сумніву! — заспокоїла її місіс Сендерс.
— Ну, а я, — сказав Сем, підводячись із стільця й ставлячи на місце склянку, — я з свого боку можу побажати вам тільки одне: щоб усе було так, як ви хочете.
— Дякую, містер Велер — із запалом промовила місіс Бардл.
— Щождо Додсонів та Фогів і всіх подібних до них добродійників, що, аби заробити, сварять поміж себе добрих людей та примушують своїх клерків вишукувати приключки для чвар, то їм я бажаю дістати ту нагороду, яку я дав би їм сам, — сказав містер Велер.
— А я хотіла б, щоб вони дістали нагороду, на яку заслуговують усі добрі та чесні люди, — промовила вдячна місіс Бардл.
— Амінь — закінчив Сем. — Щасливого їм та багатого життя! На добраніч вам, пані.
На велику радість місіс Сендерс, господиня відпустила Сема, і не натякнувщи на телячі ніжки та сирники. Цим стравам леді, за юнацькою допомогою добродія Бардля, віддали належну шану, і незабаром і каструля, і сковорода були вже зовсім порожні.
Містер Велер, повернувшись до „Джорджа та Яструба“, сумнівно переказав своєму панові всі цікаві відомості про діяльність панів Додсона та Фога, що їх він спромігся дістати. Побачення з містером Перкером, яке відбулось найближчими днями, більше ніж ствердило доповідь містера Велера. Отже, містер Піквік готувався до відвідання Дінглі-Делю з приємним почуттям, що за два чи три місяці йому випаде привселюдно виступати в королівському суді, відповідаючи за порушення обіцянки одружитися, і що позивач матиме всі переваги, бо на його боці будуть і фатальний збіг обставин, і величезне вміння панів Додсона та Фога.