Походження могил і долин
| ||||||||||||||
Давно, бог його зна й коли, жив на світі богатир, і була в нього сестра. Той богатир щодня виїздив на охоту та на війну, а сестра зоставалась дома, варила обідать.
Сестра візьми та й зазнайся із змієм. Богатир що виїде з дому, то змій і летить до сестри. Він був дужий, а проти богатиря і в світі дужчого не було.
Задумала сестра звести богатиря з світу. Раз приїхав брат додому, а сестра підсіла до нього і питає:
— Скажи, братику, є хто проти тебе дужчий?
— Нема,— каже.
— А якби зв'язать руки дротом?
— Розірву і дріт.
— Що ж є таке, чого б ти не розірвав?
— Все порву, а є одно — шовк; шовком якби зв'язав товсто, тоді б... хто його зна...
— Ну, добре, брате. Дістану шовку: спробуєш силу?..
— Добре, сестро, дістань!
На другий день дістала вона шовку, а змія сховала під полом. Приїхав богатир.
— Нумо, брате, пробувать силу, поки голодний!
— Нум.
Сів богатир на лаві, а сестра давай його в'язать, давай обкручувать руки. Мотає та й мотає, мотає та й мотає; намотала уже так товсто, що й руками не обніме.
— Ну, братику, пробуй!
— Добре. Побачу.
Смикнув він — не рветься. Сестра тоді:
— Вилазь, змію, скоріше!
Тільки що показав змій голову, а богатир як нап'явся, так той шовк із шкірою і зліз з рук. Він тоді махнув раз, вдруге, втретє шаблею, — так ті три голови у змія і відлетіли.
— Отака ти,— каже, — у мене вірна сестра?!
Взяв тоді її за коси, прив'язав дикому коневі до хвоста і пустив... Як поніс же той кінь, як поніс!.. Оце де вдариться вона головою, там могила, де вдариться задом, там долина!.. Оббіг той кінь півсвіту, розніс сестрині кісточки до однієї і вернувся. З того часу, кажуть, стали могили і долини...
Довго ще жив той богатир з конем. І жили вони дружно. Перед смертю став він щодня їздить за сто верст та возить тим конем камінь. Навозив і загадує коневі:
— Як помру,— каже, — насиплеш могилу...
Умер він. Кінь насипав зверх нього високу-високу могилу і обіклав каменем.
У степу, де невеличкі могилки та долини, — то сестри богатиревої, а де високі — то великих богатирів. Тепер як розкопують великі могили, то находять кістки людські й кінські: то богатирів ховали разом із кіньми, бо вірно жили. Багато могил і запорозьких, бо й між запорожцями були великі богатирі...
Давно, ще цей край звався диким степом, чумаки бачили богатирського коня. Їхала, кажуть, валка степом. Коли чумаки глянули на Савур-могилу,— аж вискочив дикий жеребець й ірже... Побачив чумаків та як подався — мов та птиця!.. Добіг до лісу, став на диби і подався знову поверх лісу. Де пробіг, там слід: скрізь поламав верхи на дубах. Це він, кажуть, одвідував могилу свого богатиря.
 | Ця робота є суцільним текстом, будь ласка за можливістю з'єднайте її з Індексом. |
Ця робота перебуває у суспільному надбанні відповідно до статті 8 Закону України від 1 грудня 2022 року № 2811-IX «Про авторське право і суміжні права», де зазначається, що не є об'єктами авторського права:
- вираження народної творчості (фольклор);
- акти органів державної влади, органів місцевого самоврядування, офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного і судового характеру (закони, укази, постанови, рішення, державні стандарти тощо), а також їх проекти та офіційні переклади;
- розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право особливого роду (sui generis).
