По незнаних закутках/Проблема Дніпрельстану
| ◀ Порогами | По незнаних закутках Проблема Дніпрельстану |
На загаті ▶ |
|
ПРОБЛЕМА ДНІПРЕЛЬСТАНУ.
Останні роки XIX століття для царської Росії позначились досить жвавим розвитком індустрії, особливо в Донбасі й Криворіжжі, та зростанням експорту, правда, що цілком екстенсивного, кабального. За таких умов дніпровська течія, будь вона без перепон, важила б надзвичайно багато. Але залишаються перепони: пороги на півдні не давали вільного, безперервного виходу в Чорне море, а Березинська система, що з'єднувала дніпрові верхів'я з Західною Двиною, тобто Балтійським морем, була зовсім непридатна навіть для путящого лісосплаву, не кажучи вже про будь-яке серйозне судоплавство. Міністерство шляхів цікавилося проблемою сполучення водяним шляхом Чорного моря з Балтійським. Воно готувалося до будування нових з'єднувальних каналів, досліджувало місцевість, коли раптом у цей час французький інженер Дефос запропонував ідею безперервного водяного шляху Ріга — Херсон. Цей проєкт, просякнутий більше палкими фантазіями, ніж ґрунтовними, реальними обрахунками, передбачав, між іншим, побудування через усі пороги одного великого каналу для безпосереднього проходження суден. Це було, правда, досить радикально, але цілком фантастично, бо в цьому каналі течія несла б судно за водою з неприпустимою швидкістю, а вгору проти води треба було б, очевидячки, знову запроваджувати якусь механічну тягу. Так саме нереальна була пропозиція Дефосова загородити всі дніпрові припливи загатами, щоб вода з них не вибігла в Дніпро й у море. На цих загатах Дефос пропонував побудувати електростанції й дуже мальовничо розповідав про можливість різноманітного використання енергії. Для нас — це найцікавіший момент у фантастичному Дефосовому пляні: адже це він перший до проблеми Дніпра, а зокрема до порогів, прилучує перспективу електрифікації, хай побічно, частково й не реально, У певній проникливості й інтуїції цьому французові відмовити не можна…
Ще трохи згодом починається ширше трактування проблеми порогів і серед російських інженерних кіл. Перший ширший проект подали 1905 року інженери Графтіо та Мітрофанов, а потім пішло чимало інших. Всі ці проекти розв'язують питання несміливо й примітивно. Та це й зрозуміло. На ті часи в закордонній, а тим більше в нашій практиці не було ще досвіду роботи великих гідростанцій, що з'явилися пізніше. Через те автори проектів здебільшого пропонували будувати на окремих порогах окремі електростанції, а для суден рити й будувати канали.
Дедалі комплекс питань, об'єднуваних навколо порогів, шириться. В окремих проектах з'являється виразна думка використати енерґію з порогів для околишньої промисловости, а потім, нарешті, в 1913 році один з авторів висунув питання й про зрошування сумежних посушливих земель дніпровою водою, користуючись дніпровою таки енерґією.
Царатові не сила було впоратися з цією проблемою. Не зважаючи на те, що останні 10–15 років перед війною проєктів всякого роду було справді «хоч греблю гати», жоден з них навіть не ставився серйозно, як можливий до реалізації. Всі вони тонули в нетрах бюрократичних відомств головне через те, що їхня реалізація тим чи тим боком упиралася в чиїсь вузькі, групові, відомчі або персональні інтереси, чи стикалася з «непорушним» правом власности, вимагала великих вивласнень у великих капіталістів, а на це царські міністри не наважувалися.
Цю велетенську проблему реалізувала радянська влада за блискучим комплексним, синтетичним проєктом професора І. Г. Олександрова, що кільканадцять років присвятив спеціяльно дніпровій проблемі. Проєкт проф. Олександрова сполучує в один нерозривний комплекс — греблю з величезною електростанцією, що запліднить дешевою енерґією могутній індустріяльний вузел при Дніпрі; шлюз, що пускатиме судна за водою й проти води і тим нарешті розв'язує назавжди питання про перепону порогів на долішньому Дніпрі; зрошення великих степових посушливих просторів і побудування нової залізниці, що з'єднуватиме Криворіжжя з Донбасом через дніпровську станцію.
Цього проєкта й не можна рівняти з усіма попередніми. Закордонна практика будування гідро-електричних станцій, збільшення кожного року, коли не місяця потужности агрегатів, — усе це підштовхнуло автора проєкту на сміливу думку… Справді: ніж наслідуючи своїх попередників — проєктувати мало не на кожному порозі невеличку електричну станцію на зразок тих примітивних млинків, що туляться при берегах дніпрових, а для суден побудувати канали, — чи не краще ж перегатити Дніпро раз, затопити всі пороги водою, на величезному спаді збудувати могутню електростанцію, а для суден побудувати шлюз, щоб вони вільно ходили крізь нього за водою й проти води. Цей проєкт простий, як більшість великих речей. Про те, наскільки він ширший за всі попередні, ми вже говорили. Залишається ще розповісти про його величезну вагу в нашому соціялістичному будівництві.
Протягом тисячоліть пороги були не тільки прикрою перепоною на великім торговельнім шляху, а й місцем, де накладали головами сотні й тисячі спритних світових спекулянтів; протягом минулого століття вони вже були тільки фізичною перепоною для безперервного судоплавства. А розвиток техніки всі ці перешкоди й перепони зрештою перетворив на багатюще джерело так званого «білого вугілля», сили текучої води, найдешевшого в світі джерела рухової енергії.
Людність почала використовувати біле вугілля порівнюючи недавно, але наслідки використовування на сьогодні вже величезні. Гадають, що світові запаси білого вугілля сягають астрономічного числа 5 мільярдів механічних коней, але використати з них можна ледве 750 мільйонів механічних коней. Найбільші запаси білого вугілля має Азія — 236 мільйонів механічних коней, найменші — Австралія — 30 мільйонів м. к. Европа має білого вугілля щось на 65 мільйонів мех. коней.
Одна з найстаріших гідроелектричних станцій у світі — це Ніягарська, на кордоні між Сполученими Штатами й Канадою. Її збудовано 1881 року. На своїй течії з озера Ері в озеро Онтаріо річка Ніягара утворює водоспад височиною 565 метрів. Цілковите використання цього спаду води змогло б дати енергії на 8 мільйонів механічних коней; фактична ж потужність Ніягарської гідростанції становить тільки 1,4 мільйонів мех. кон. Лише 1895 року було збудовано тут гідроелектростанцію на 34 тисячі механічних коней; до цієї станції будували турбіни на 1600–3.550 мех. коней кожну. Але техніка в цій справі ступає велетенським кроком: нині вже будують турбіни на 87 тисяч мех. кон. кожна.
У тих таки Сполучених Штатах нам треба відзначити гідростанцію на річці Місісіпі, бо вона дуже нагадує наш Дніпрельстан. Там також збудували греблю на порогах, затопили пороги, утворили нормальні умови для плавби, збудували шлюзи для пароплавів і гідростанцію на 300 тисяч мех. коней. Зокрема в Сполучених Штатах є чимало гідростанцій спеціяльно збудованих для зрошування посушливих просторів, і наслідки їхньої роботи позначаються справжніми чудесами: колишні пустелі, абсолютно неродючі землі за короткий час перетворилися на багаті, розкішні сільсько-господарські райони. В Европі особливо розвинене використання білого вугілля в гірських країнах, зокрема в Норвегії, Швеції й Швайцарії. У Норвегії найбільша в Европі гідроелектростанція можністю 290 тисяч мех. коней; Швеція тільки всебічно використовує для своїх потреб гідро-електроенерґію, а й продає її через море в Данію, на віддаль коло 150 кілометрів, у кількості щось понад 6 тисяч мех. коней. Нарешті Швайцарія використовує вже 800 тисяч мех. коней електро-енерґії для потреб промисловости сільського господарства та транспорту.
Дуже скупі попередні обрахунки доводять, що запаси білого вугілля СРСР перевищують 20 мільйонів механічних коней, тобто в перерахунку на людську силу це дає нам резерв 200 мільйонів цілком здорових робітників. Важко навіть уявити собі, який колосальний ресурс рухової енергії таїться на порогах і водоспадах наших рік і річок!..
Герберт Велс, відомий англійський письменник, приїхав був до нас ще в роки воєнного комунізму подивитися, що роблять оті чудернацькі люди в країні Рад. Але його упереджені буржуазні чуття й розум нічого не підказали йому, і він нічогісенько не зрозумів з того, що бачив і чув. Зокрема не зрозумів він і генерального пляну електрифікації, ухваленого на VIII-му З'їзді Рад. Повернувшись в Англію, він написав брошурку, в якій глузував з нашого пляну електрифікації. — Де там, — мовляв, — у голій, голодній і такій плискатій країні, як Росія, захоплюватися такою розкішшю, як електрифікація. Це справжня утопія!…
На бундючну іронію буржуазного письменника ніхто, здається, не схотів відповідати словами. Тим красномовніше відповіло йому саме життя, відповіло Волховською, Шатурською, Штерівською, Ріонською, Земо-Авчальською, Бузькою та багатьома іншими електростанціями, що вже чимало той плян електрификації перевищують.
А тепер найголосніше відповідає Дніпрельстан, Дніпровська електрична станція. Ми не тільки повним темпом і в кожній дрібниці використовуємо всі переваги, що їх нам дає наше плянове господарство. Ми цілком використовуємо також увесь великий і корисний досвід капіталістичних країн, застосовуємо всюди, де потрібно, вдаємося до чужоземної консультації, купуємо закордонне технічне устаткування і переходимо на темпи й розмахи, що випережають на сьогодні досі непереможені темпи й розмахи американські.
За проєктом проф. Олександрова загальна можність дніпровської гідростанції становила 650.000 мех. коней, з уставленням 13 турбін по 50.000 мех. коней кожна. Цю можність передбачалося запровадити в дві черги, з них у першу — тільки 300.000 мех. коней. Цей на свій час велетенський проєкт для наших сьогодняшніх темпів уже недостатній: нині вже станцію будується на загальну можність 810.000 механічних коней, з них 540.000 у першу чергу. На всю цю можність ми замовляємо тільки 9 турбін по 90.000 мех. коней кожна. Це найбільше, що знає на сьогодні світове важке машинобудівництво; ці могутні турбіни останнє слово для Сполучених Штатів, а в Европі таких машин ще немає. Отже одна дніпровська гідростанція перевищує можність всієї використаної сили білого вугілля цілої Швайцарії. Так, для нас уже не обов'язкові проміжні стадії електрифікації, що їх переживали й переживають капіталістичні країни; ми переступаємо через них, бо ступаємо до кінцевої мети незнаними досі в світі кроками.
Проти колонії Кічкас перетинає Дніпро крива, вигнена опуклістю проти води гребля на 760 метрів довжиною й на 52 метри заввишки. Ця гребля затримає й візьме в бетонові лабети колись грізні, примхливі хвилі Дніпрові й підніме рівень води на 37,5 метрів. Вище греблі затонуть не тільки геть усі пороги, острови й залізничий міст, а й 26 сел, 3715 дворів, понад 12.000 гектарів землі. Перед греблею утвориться велике озеро на 80 квадратних кілометрів, глибоке настільки, що найвищі скелі будуть на два метри під водою й найбільші пароплави вільно пропливатимуть над ними. Аж тепер нарешті пороги остаточно зникають на водянім дніпровім шляху, як непереможна перешкода. А щоб зробити шлях дніпровий єдиним безперервним шляхом, при лівому березі будується великий шлюз на три камери. Він без усяких перешкод, легко й просто пропускатиме судна з гори на низ і з низу на гору; отже коли дніпрове річище вище греблі буде належно виправлене й поглиблене, для морських пароплавів утворюється можливість безпосереднього сполучення аж з Києвом, або й ще вище. Дуже скромні підрахунки визначають норму вантажів для Дніпра в 200 мільйонів пудів на рік. Серед них насамперед треба згадати про ліс з верховин дніпрових. Досі ліс ішов сплавом, плотами; через пороги його сплавляли в дуже невеликій кількості. Тепер утворюється можливість транспортувати великі партії лісу на південь, експортуючи його в чужі країни Чорноморського узбережжя. Такі ж перспективи повстають і щодо хліба. Досі хліб через пороги майже не возили; він ішов Дніпром, головне, на північ і то в невеликій кількості. Тепер транзитний шлях у Чорне море, будування елеваторів у Запоріжжі й Херсоні мусять утворити масовий рух хлібних вантажів Дніпром і морем на експорт. Всього можна сподіватися 140 мільйонів пудів хлібних вантажів річно. Багатий цукровий район з Наддніпрянщини даватиме цукор у Закавказзя та Персію.
Шлюзування Дніпра викличе чималий приплив вантажів і в північному напрямі, проти води. З них насамперед треба згадати нафтопродукти, а зокрема гас. Після побудування нафтопроводів у Чорне море, транспортування нафтопродуктів Дніпром буде дуже вигідне з народньо-господарчого погляду: вони йтимуть аж у дніпрові верхів'я. Українська металюргія може перекинути на воду теж велику кількість своєї продукції, потрібної для України, Білоруси та тих частин РСФРР, що межують з горішнім Дніпром. Коли виходити із згаданої скромної норми вантажообігу, то й це дасть народньому господарству чистої економії понад 10 мільйонів карбованців річно.
Електростанція такої величезної можности — це ж багатющий осередок для розвитку індустрії. Станції потрібно ціле коло споживачів для її енерґії. В перші часи будування гідростанції подекуди висловлювали думку, що в нас не знайдеться споживачів для такої великої кількости енерґії. Але, зрозуміла річ, такий погляд був безоглядним панікерством і нерозумінням величі завдань нашої сучасности.
Коли країна стає на шлях невиданої реконструкції, то нічого турбуватися за споживачів. Споживачі є. Їх добирають за певними принципами, виходячи з певних міркувань. Насамперед беруть нові виробництва, що їх не було досі в Радянському Союзі, і що вимагають дешевої енергії, як, скажімо, алюмінієве виробництво. Потім вибирають такі виробництва, що потрібують особливо багато енергії; за таких умов дешева енерґія зменшує вартість інших витрат виробництва, а відтак і вартість цілого виробництва. Нарешті додають такі галузі, що можуть скористати з лишків, так званої «сезонної» енерґії, що буде весною в повінь і на початку літа. Таким чином, визначаються межі й обсяг нового індустріяльного комбінату на базі Дніпровської станції.
Сам комбінат розташується за 3 кілометри від станції, на лівому березі, між шлюзом і селом Павлів-Кічкас. Тут буде збудовано заводи: металюргійний, електро-криці, феро-стопів та хемічний комбінат. Вся територія цього величезного комбінату досягає 9,5 кілометрів. У північно-західному кутку цієї території буде річна гавань, а природною південною межею пройде нова (теж за проектом) залізнична колія, «зверхмагістраль» Донбас–Криворіжжя.
Велетень металюргійний завод даватиме річно 1.055 тис. тонн чавуну і 780 тис. тонн прокату (у тому числі 520 тис. тонн рафінованої в електрогрубах криці й 260 тис. тонн заліза). Завод електрокриці дасть високоякісну крицю — 380 тис. тонн прокату, крицю так потрібну нам для тракторобудівництва. Завод ферро-стопів дасть 109 тис. тонн продукції, алюмінієвий завод, чи, правдивіше, комбинат, бо він складається з глиноземного, фтористих солів, електродного та електролітного заводів, — дасть 15 тис. тонн алюмінію. Хемічний комбінат дасть цілий комплекс різних хемічних виробів.
За таких великих розмірів будівництва й території багато важить і сам порядок розташування заводів на призначеному для них майдані. В напрямі з заходу на схід, тобто від станції й берега, ідуть заводи порядком зменшення їхньої потреби на електроенергію й технологічної близькости до хемічної групи. Через те заводи в напрямі з заходу на схід будуватимуть таким порядком: алюмінієвий комбінат — найбільший споживач енерґії, ферро-стопи, електро-криця, металюргійний завод, і нарешті крайній на сході хемічний комбінат, що його з'єднуватимуть з металюргійним коксові батерії.
Цей сухий короткий перелік, повний чужоземних і малозрозумілих термінів, не може, звичайно, дати уяви про ту колосальну технічну революцію, що її створять такі заводи й комбінати за короткий час своєї праці. Вони бо даватимуть метал для тракторів, автомобілів, літаків, моторів та двигунів, і штучне угноєння, і хемікалії для фарб і для боротьби з шкідниками. Все, що вони продукуватимуть, досі ми купували закордоном; все це не тільки забирало в нас силу потрібної нам валюти, а й ставило нас у залежність від капіталістичного світу. Побудовані на дешевій енерґії Дніпрельстану, всі ці підприємства прискорять підведення під Радянський Союз міцної, непохитної металевої бази, прискорюватимуть індустріялізацію нашої країни й позначаться великим ефектом у нашому народньому господарстві. Досить буде сказати, що річний прибуток від енерґії Дніпрельстану на цих підприємствах сягатиме 36 міл. карбованців.
Щоб уявити собі велич цього індустріяльного вузла, подамо кілька красномовних чисел: він коштуватиме 400 міл. карб., а разом з Дніпрельстаном 600 міл. карб. В цьому індустріяльному осередкові працюватиме понад 25 тисяч робітників, а це значить — близько 200 тисяч нової людности в цій досі пустопорожній, пустельній місцевості. Річний фонд зарплатні на Дніпрельстані сягатиме 23 мільйони карбованців; щоб задовольнити людність житлом, треба розгорнути житлобудівництво на 130 міл. крб.
Цілком очевидно, що в пустельних степах, де колись гуляли вітри та воювали кочовики, за короткий час доведеться збудувати нове, велике місто. Так повстає проблема будування так званого, «Великого Запоріжжя». Теперішнє Запоріжжя, звичайне невеличке окружне місто, і воно буде хоча й мікроскопічною, а первісною відправною базою для будови першого нового соціялістичного міста. В цьому місті все буде по новому: і плянування і стиль будівель — простий функціональний, і — головне — будують усі передумови для створення нового колективного побуту. І мають, здається, рацію ті далекозорі люди, що вже заздалегідь пропонують для цього міста принадну назву Електрополя, що вже заздалегідь називають його майбутньою столицею соціялістичної України.
Залишається сказати ще про одне, що дасть Дніпрельстан: це зрошування родючих, але посушливих степових просторів південної України. Уже найближчими часами після закінчення будівництва, Дніпрельстан має зросити 45 тисяч гектарів посушливих земель. А далі, в другу чергу збудують на долішньому Дніпрі ще дві гідростанції, спеціяльно для зрошування. Важко навіть обчислити, яку користь дасть країні ця робота Дніпрельстану. Надто великі вийдуть числа. Ба й справді: за посухи в цих степах звичайний урожай 12–15 пудів з десятини, а зрошування забезпечить 160–180 пудів цілком певних, від жодних метеорологічних умов незалежних. Крім того, зрошування забезпечує розвиток таких цінних культур, як бавовняник і кенаф. На зрошуваних землях вони, як довів дослід, цілком пристосовуються до наших умов і дадуть добрі врожаї в степах навколо Дніпрельстану.
Нині вже ніхто не говорить, що Дніпрельстанова енерґія не знайде собі споживача. Навпаки: комбінати, запроєктовані в згаданих вище маштабах, уже перевищують можливості Дніпрельстану. Замість можливих 1.830 міл. кіловатгодин, вони вимагатимуть 2.344 міл. кіловатгодин. І сьогодні це питання вже розв'язують зовсім не так, як пропонували розв'язати ще недавно. Не дніпровська станція буде енергетичним резервом для великих парових станцій Донбасу і Дніпропетровщини, а вони, ці станції, з'єднані кільцюванням з Дніпрельстаном, будуть для нього резервами енерґії.