Пригоди Гека Фінна/IV. Я та суддя
| ◀ III. Прочуханка, розбійники і чарівники | Пригоди Гека Фінна пер.: Н. Грінченко IV. Я та суддя |
V. Мій батько ▶ |
|
Минуло три чи чотирі місяці; настала зіма. Я мало не ввесь час ходив до школи, навчився читати по складах, писати трохи і вивчив табличку помноження до того місця, де говориться, що п'ять разів по сім буде тридцять п'ять, — тільки ледві чи долізу я за все своє життя далі. В мене нема хисту до математики, — це вже певно.
Спершу я ненавидів школу, та потроху звик. Як мені вже дуже докучало вчиття, я йшов блукати куди очі; другого дня мені задавали хльосту і це мене робило трохи жвавішим та підбадьорювало. Що довше я ходив до школи, то лекше мені ставало. Так саме звик я трохи й до життя в удови, і воно вже не було мені таким нестерпучим. Звісно, мені все ще здавалося дивним те, що треба жити в хаті та спати на ліжкові і, аж поки настали холоди, я завсігди втікав ночувати в ліс, — це було мені великою втіхою. Старе життя більше припадало мені до серця, але я починав звикати помалу й до нового. Пані Дуглас говорила, що я посуваюся наперед тихою, але певною ходою і що я за останній час став значно кращим хлопцем. Тепер їй уже нема чого за мене червоніти.
Одного ранку за сніданням я нехотя перекинув солянку. Я хотів зараз же вхопити пучку соли й перекинути її через ліве плече — так робиться звичайно, щоб прогнати біду, — але панна Ватсон почала зараз же мені вичитувати: „Годі дуріти, Гекльбері, завсігди щось нашкодиш!“ Удова трохи заступилася за мене, але цього мало, щоб одігнати біду, — я це добре знав. Після снідання я вийшов з дому мляво, якось мені погано почувалося, — уже напевне трапиться зо мною щось недобре! Тілько що саме і де? Знав я всякі обереги від уроку, але все це не те. Так я й не силкувався нічого спробувати і ходив похмуро, дожидаючись лиха.
Я пройшов садком і переліз через високий тин. На землі лежав шар снігу, що тільки що йшов, а на йому виразно видко було чийсь слід: видимо хтось прийшов із каменарні, постояв-постояв біля хвірточки в садок і потім обійшов сад навколо тину. Дивно, що воно не пішло в садок замість щоб топтатися на одному місці. Що за оказія? Признатись по правді, мене це дуже зацікавило. Я вже й собі хотів обійти навколо тину та спинився спершу, щоб роздивитися на слід. Спочатку я не помітив нічого особливого, та скоро побачив на лівій підошві слід од хреста, зробленого з гвіздків, щоб прогнати нечисту силу.
Я скочив, як попечений, і кинувся бігти з гори, озираючись що-хвилини, чи не женеться що за мною. В одну мить я опинився у судді Тачера.
— Здоров, хлопчику, — як ти задихався! Ну, що, прийшов, звісно, по свої проценти?
— Ні, добродію. Хиба мені щось припадає?
— А як же, за цілого пів-року. Вчора був термін. Щось долларів із 150. Це ж багатство для тебе! Краще дозволь мені положити ці гроші до твоїх шести тисяч, а то як що візьмеш — одразу потратиш.
— Ні, добродію, я нічого не хочу тратити, та й не треба мені цілком ніяких грошей, навіть і тих шістьох тисяч!.. Візьміть їх собі; я хочу подарувати вам шість тисяч і все останнє!
Суддя здивовано подивився на мене. Він нічого не міг зрозуміти.
— Що це значить, хлопчику?
— Не роспитуйте мене, будьте ласкаві, ні про віщо. Так візьмете гроші, чи як?
— Ти мені забив баки, — сказав він. — Чи не сталося часом чого?
— Беріть гроші, Бога ради, й не роспитуйтеся, щоб мені не довелось брехати.
Він пильно подивився мені в вічі.
— Ого-го! Тепер я, здається, зрозумів у чому сила. Ти хочеш продати мені твою власність, а не подарувати. Такий твій справжній замір!Він написав щось на папірці, потім прочитав і сказав:
— Бачиш, тут сказано: „через деякі обставини“, — це значить, що я купив у тебе твою власність і заплатив усе, як слід. А ось тобі й доллар на гостинці. Тепер підпишись.
Я підписався і вийшов.
У негра панни Ватсон, Джіма, був волосяний м'яч завбільшки з кулак, — його знайдено наче б то у вола в шлункові. Джім оповідав, що в середині в йому сидить дух, що все знає. От я й пішов над вечір до Джіма та й і росказав йому, що батько вернувся. Я сам бачив на снігу його слід. Тепер мені тільки хочеться знати, що він робитиме і чи довго в нас пробуде. Джім витяг свого волосяного м'яча, побубонів над ним, потім кинув ним об землю. Він упав просто й одкотився тільки на вершок. Джім знову спробував його кинути, потім ще раз, — виходило те саме. Тоді він став навколішки, припав до землі вухом і почав прислухатися. Але даремно, — нічого, каже, не чути. Він знову щось пробубонів, але відповіді не було; дух був упертий, не хотів говорити без грошей. Я сказав Джімові, що в мене єсть стара стерта, хвальшива монета, нікуди вже не годяща, бо в де яких місцях мідь трохи видко з-під срібла, — така вона гладенька та стерта, що всі зараз же догадаються. (А про той доллар, що дав мені суддя, я ні пари з уст). Звісно, це погані гроші, кажу я, але може волосяний м'яч прийме їх, не помітивши різнації. Джім понюхав монету, прикусив її зубами й нарешті сказав, що зробить усе, щоб заставити м'яча вважити її за справжню. Він зробить ось що: візьме сиру картоплину, надріже її, засуне туди монету та й подержить її так цілу ніч, — другого дні вже не видко буде зовсім міді і в місті кожен охоче її прийме, а волосяний м'ячик то й поготів! Який же я йолоп! Адже я раніше теж знав, що можна зарадити лихові картоплиною, а тут і забув!
Джім положив монету під м'ячем, знову припав до землі і став прислухатися. Цього разу вийшло добре. Джім сказав, що м'яч роскаже мені про мою долю, коли я хочу. Добре, катай, кажу я. М'яч почав говорити Джімові, а Джім уже переказав мені.
— Твій батько сам ще не знає, що робити. То йому хочеться піти звідси, то знову здається, що треба тут зоставатись. Найкраще його не займати, нехай собі робить, що йому хочеться. Два янголи літають навколо його: один ясний, блискучий, а другий чорний, похмурий. Білий янгол тягне його направо, а чорний в инший бік. Поки ще не можно сказати, хто з їх переможе. З тобою все буде добре. Багато матимеш ти в житті лиха, але багато й радости. Иншим разом буде тобі погано, доведеться й занедужати, але все направиться і скінчиться добре. Біля тебе дві дівчини: навколо однієї — світ, навколо другої — темрява. Одна багата, друга вбога. Спершу ти оженишся з убогою, а потім через кілька часу і з багатою. Тобі треба яко мога берегтися води і не встрявати в пригоди, бо тобі судилось бути повішеним.
Як я засвітив свічку і пішов до себе в хату, то побачив, що перед мене сидить батько своєю власною особою!