Пригоди Тома Сойєра/Розділ восьмий МАЙБУТНІЙ СМІЛИВИЙ ПІРАТ

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пригоди Тома Сойєра
автор: Марк Твен
Мова оригіналу: англійська. Перекладач: Ю. Корецький
Джерело: [1]  


Tom Sawyer - 08-079.jpg

Том блукав провулками, звертаючи то праворуч, то ліворуч, поки не зайшов далеко від тієї дороги, якою поверталися додому школярі. Два чи три рази він перейшов струмок убрід, бо гадав, що у такий спосіб може обдурити можливу погоню. Через півгодини він був уже біля палацу Дуглас на вершині Кардіфської гори. Школа ледве виднілася внизу, в долині. Він увійшов у густий ліс, пробрався без стежок у самісіньку хащу і сів відпочити на мох під гіллястим дубом.

Тут у лісі було тихо і душно. У мертвій полуденній спеці замовкли навіть птахи. Природа лежала уві сні, що його іноді порушував тільки далекий стук дятла. І від цього стуку лісова тиша здавалася ще глибшою, а самотність — ще нестерпнішою.

Серце у Тома краяла туга, яка була у цілковитій гармонії з навколишньою природою. Довго сидів він, поставивши лікті на коліна і спершись підборіддям на руки, і думав, йому здавалося, що життя в найкращому разі — марнота і смуток, і він заздрив Джіммі Роджесу, який недавно вмер. Як добре, — гадав він, — лежати в труні, дрімати й мріяти без кінця, коли вітер шепоче в гіллі дерев, погойдує трави й квітки на могилі, а тебе ніщо не турбує, і нема про що горювати ніколи, ніколи. Ох, якби в нього були добрі оцінки в недільній школі, він сам був би ладен умерти й покінчити з огидним життям… А оце дівчисько, ну що він їй зробив? Нічого. Він бажав їй добра, а вона прогнала його, як собаку, — просто, як собаку. Вона шкодуватиме колись, — мабуть, коли буде вже занадто пізно. Ох, коли б можна було вмерти тимчасово!

Tom Sawyer - 08-081.jpg

Але гнучка душа юності не може бути стиснута протягом довгого часу. Помалу Том повернувся до міркувань земного життя. Що, коли він зараз піде світ за очі і таємниче зникне для всіх? Що, коли він піде геть — далеко-далеко, у незнані краї, за моря — і ніколи більше не повернеться? Що почуватиме тоді Беккі? Він згадав, як збирався стати клоуном у цирку, але тепер ця думка була йому огидна, бо клоунські жарти здавалися йому принизливими, коли його душа поривалась до туманних гордовитих висот романтики. Ні, він піде в солдати і повернеться через багато років, вкритий ранами і славою. Або, ще краще, приєднається до індійців і буде полювати з ними на буйволів, блукати гірськими стежками війни, серед високих гір і прерій Далекого Заходу, і коли-небудь повернеться додому великим індійським вождем, наїжачившись перами, розмальований, жахливий, і вдереться прямо в недільну школу з войовничим кличем, від якого холоне кров у жилах. Ото витріщать очі всі товариші! От будуть йому заздрити!

Але ні. Є на світі ще краще заняття! Він буде піратом. Ось воно що! Тепер він ясно бачив перед собою своє майбутнє, осяяне невимовною славою. Ім'я його лунатиме на цілий світ, і люди тремтітимуть, слухаючи це ім'я. Як гордо краятиме він бурхливі моря на своїм довгім чорнім фрегаті «Демон Бурі», з чорним прапором на високій щоглі.

І сягнувши вершин слави, він раптом з'явиться в старенькому рідному містечку і ввійде в церкву, весь засмаглий, обвітрений, у чорнім оксамитовім камзолі і таких самих штанях, у високих ботфортах з червоною стрічкою через плече; за поясом — пістолети, при поясі — ніж, заіржавлений від пролитої крові; на голові — м'який капелюх з перами; у руці — розгорнутий чорний прапор, а на прапорі — череп і кістки навхрест — і завмираючи від захоплення, почує шепіт: «Це Том Сойєр, пірат! Чорний Месник Іспанських морів!»

Так, вирішено! Шлях його обрано! Він завтра ж утече з дому і почне нове життя. Щоб бути готовим на ранок, треба вже тепер почати готуватись. Треба перевірити всі свої запаси.

Том підійшов до гнилого пня, що був поблизу, і почав своїм ножиком копати землю біля нього. Незабаром по звуку він пізнав під корою порожнє місце. Він засунув туди руку, урочисто вимовляючи заклинання:

— Що тут було, з'явись. А що тут є, лишись.

Потім він розгріб землю і побачив соснову дощечку. Він підняв дощечку — під нею відкрився маленький тайник, дно і стінки якого було викладено такими самими дощечками. У ньому лежала одна кулька. Том був безмежно здивований. Він збентежено чухав потилицю, говорячи:

— Ну, це вже ні на що не схоже!

Він розгнівано відкинув кульку і почав міркувати. Справа в тому, що його обдурило повір'я, яке він і його товариші вважали за незаперечну істину. Якщо закопаєш кульку, проказуючи над нею певні заклинання, і протягом двох тижнів не чіпатимеш її, а потім відкриєш тайник з тими словами, що їх сказав Том, то замість однієї кульки знайдеш всі, що ти коли-небудь загубив, як би далеко одна від одної вони не лежали. Але дива не сталося, і Томова віра в чудодійні сили була підірвана. Він багато чув про вдалі спроби такого роду, але ніколи — про невдалі. Він забув, що й сам пробував цей спосіб не один раз, але потім ніколи не міг знайти місця, де сховав кульку. Він довго міркував і нарешті надумав, що тут втрутилась якась відьма і зруйнувала чари.

Але він хотів остаточно переконатися в цьому і, розшукавши чистеньку піщану місцинку, в центрі якої була заглибина, притулив губи до самої ямки і покликав:

Бука-бука, ти прийди,
Все, що хочу знать, скажи.
Бука-бука, ти прийди,
Все, що хочу знать, скажи.

Пісок заворушився, з ямки виліз маленький чорний жучок і відразу ж перелякано сховався.

— Він не хоче казати! Отже, тут побувала відьма. Я так і думав. Том добре знав, що з відьмами змагатися — марна річ, і зажурився.

Потім йому спало на думку, що непогано було б розшукати хоч ту кульку, яку він кинув. І він заходився повзати по траві, але нічого не знайшов. Він повернувся до свого тайника, став на те саме місце, з якого тільки що кинув кульку, витяг із кишені іншу й кинув її в тім-таки напрямі, приказуючи:

— Брате, піди знайди брата!

Tom Sawyer - 08-083.jpg

Він помітив, де зупинилась кулька, і заходився шукати там, але не знайшов. Мабуть, друга кулька або не докотилася або залетіла дуже далеко. Том спробував удруге. Та й це не пощастило, і він спробував ще раз, другий, третій. Нарешті він добився успіху: обидві кульки лежали на віддалі фута одна від одної.

Цієї хвилини в зеленій хащі пролунав слабкий звук іграшкової бляшаної сурми. Том швиденько скинув з себе куртку й штани, підперезався однією з підтяжок, — розгріб купу хмизу за гнилим пнем, витяг звідти саморобний лук, стрілу, дерев'яний меч і бляшану сурму, миттю озброївся і, босий, в одній тільки сорочці, яка маяла в повітрі, помчав назустріч ворогові. Під великим ясеном він просурмив сигнал у відповідь, почав тупотіти ногами і неголосно скомандував удаваному загону:

— Стійте, молодці! Не виходьте, поки я не засурмлю!

З'явився Джо Гарпер, так само легко одягнений і теж озброєний з голови до ніг. Том гукнув:

— Стій! Хто входить у Шервудський ліс без мого дозволу?

— Гай Гісборн не потребує нічийого дозволу! Хто ти такий, що… що…

— «… смієш говорити так зі мною?» — поспішно підказав йому Том, бо обидва вони говорили «з книжки», напам'ять.

— Хто ти такий, що смієш говорити так зі мною?

— Хто я? Я — Робін Гуд[1], як скоро в цьому переконається твій підлий труп.

— То ти — цей знаменитий розбійник? Я радий посперечатися з тобою мечем за володіння цим веселим лісом. Захищайся!

Tom Sawyer - 08-084.jpg

Вони вихопили свої дерев'яні мечі, кинувши решту зброї на землю, стали в бойову позу, нога до ноги, і почався жорстокий поєдинок, за всіма правилами мистецтва: два удари вгору і два вниз. Нарешті Том сказав:

— Битися, то битися жвавіше.

І вони почали битися жвавіше, обидва захекались і спітніли.

— Падай! Падай! — гукнув Том. — Чому ти не падаєш?

— Не буду я падати! Сам ти падай! Тобі ж дісталося гірше.

— Ну то й що? Це нічого не значить. Я впасти не можу. Адже ж у книжці не так. У книжці сказано: «І одним влучним ударом у спину він повалив на землю бідолашного Гая Гісборна». Ти мусиш повернутись і дати мені вдарити тебе в спину.

Проти такого авторитету не можна було сперечатись, і Джо обернувся, дістав удар і впав.

— А тепер, — сказав Джо, підіймаючись, — ти дай мені вбити тебе. Так буде по-чесному.

— Ну, я ж не можу цього зробити. Цього в книжці нема.

— Ні, це безчесно! Це на мою думку, підлість!

— Ну, гаразд, слухай, Джо: ти можеш бути монахом Туком або мірошниченком Мачем і вдарити мене дрючком. Або, хочеш, я буду шериф[2] Нотінгемський, а ти — Робін Гуд, на одну хвилинку, і ти уб'єш мене.

Це задовольнило Гарпера, і гра тривала. Потім Том знову зробився Робін Гудом і з вини зрадливої черниці, яка погано доглядала за його ранами, смертельно ослаб від втрати крові. Нарешті Джо, який удавав цілу юрбу розбійників, що сумно плакали, потягнув його геть, вклав лука в його ослаблі руки, і Том сказав: «Де впаде ця стріла, там поховайте сердешного Робін Гуда, під деревом у зеленій діброві». Потім він пустив стрілу, впав на спину і вмер би, але потрапив у кропиву і підскочив занадто жваво для покійника.

Хлопці одяглися, поховали зброю і пішли геть, шкодуючи, що тепер нема розбійників, і питаючи себе, чим може сучасна цивілізація поповнити таку втрату. Обидва запевняли, що вони скоріше згодилися б бути протягом року розбійниками в Шервудському лісі, ніж президентами Сполучених Штатів ціле життя.

Посилання[ред.]

  1. Том і Джо Гарпер граються в Робін Гуда. Робін Гуд — знаменитий розбійник, герой англійських народних пісень та легенд, жив із своїми товаришами у Шервудському лісі. Хлопчики розігрують зустріч Робіна Гуда з лицарем Гаєм Гісборном
  2. Шериф — урядова особа, що виконує обов'язки судді або поліцая в окрузі.