Пригоди Тома Сойєра/Розділ сьомий ПЕРЕГОНИ КЛІЩА І РОЗБИТЕ СЕРЦЕ

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пригоди Тома Сойєра
автор: Марк Твен
Мова оригіналу: англійська. Перекладач: Ю. Корецький
Джерело: [1]  


Tom Sawyer - 07-072.jpg

Що більше намагався Том зосередити увагу на книжці, то більше розбігалися його думки. Нарешті він зітхнув і, позіхнувши, залишив ці спроби, йому здавалося, що велика перерва ніколи не настане. Було душно, жодного повіву вітру не відчувалось. З усіх снотворних днів це був найснотворніший. Одноманітне бурмотіння двадцяти п'яти школярів, що зубрили, навівало дрімоту, ніби гудіння бджіл.

Зелені схили Кардіфської гори лежали в тремтячому серпанку спеки. У небі ліниво ширяли кілька птахів. Крім них, не було видно ніяких інших живих істот, крім хіба що двох-трьох корів, та й ті спали.

Том усім серцем прагнув волі. Знайти що-небудь цікаве, щоб якось згаяти нудний час. Він засунув руку в кишеню, і лице його осяяла невимовна радість. Він нишком дістав із кишені коробочку, витяг звідти кліща і поклав на довгу плескату парту. Комаха, мабуть, теж в цю хвилину пройнялася вдячністю, але завчасно, бо тільки-но вона почала тікати, як Том завернув її шпилькою назад і примусив повзти в іншому напрямі.

Поруч Тома сидів приятель і друг його, страждаючи так само, як і Том. Він з глибокою вдячністю вхопився за нову забавку. Цього друга звали Джо Гарпер. Хлопці дружили цілий тиждень, а в суботу спільно воювали як вороги.

Джо витяг шпильку з куртки і почав допомагати другові муштрувати полоненого кліща. Обидва дедалі більше захоплювалися цим спортом.

Нарешті Том заявив, що вони тільки заважають один одному і жоден не дістає цілковитого задоволення від кліща. Тому він поклав на парту грифельну дошку Джо Гарпера і провів посередині риску згори донизу.

— А тепер, — сказав він, — умовимось так: поки кліщ буде на твоїм боці, ганяй його скільки завгодно, а я його не чіпатиму; а коли ти його випустиш і він утече на мій бік, то ти його не чіпай, поки він од мене не втече.

— Гаразд. Починай! Пускай його!

Незабаром кліщ утік від Тома і перейшов екватор. Тоді за нього взявся Джо. Кліщ знов кинувся тікати — і знову опинився у Томових володіннях. Ці переходи повторялися досить часто. Поки один хлопець ганяв кліща, захоплений такою цікавою роботою, другий з неменшою цікавістю стежив за ним. Дві голови схилилися над дошкою, і дві душі умерли для всього іншого на світі. Нарешті щастя нібито остаточно перейшло на бік Джо. Кліщ, збуджений і стривожений не менш, ніж самі хлопці, кидався туди й сюди, але щоразу, коли перемога була, так би мовити, в руках Тома і пальці його рвалися до комахи, шпилька Джо невблаганно завертала кліща назад. Нарешті Том не стерпів. Спокуса була занадто велика. Він простяг руку і почав підштовхувати кліща в свій бік. Вмить Джо розсердився:

— Томе, — сказав він, — не чіпай його!

— Я тільки хочу підігнати його трохи, Джо!

— Ні, сер, це нечесно. Дайте йому спокій!

— Та я не збираюся довго ганяти.

— Дайте йому спокій, кажуть вам!

— Не хочу!

— Ти не маєш права його чіпати; він на моєму боці.

— Слухай, Джо Гарпер, чий це кліщ?

— Байдуже мені, чий він… Він на моєму боці, і ти не смієш чіпати його!

— Як то — не смієш! Це мій кліщ., я можу робити з ним все, що захочу!

Раптом страшний удар прута впав на Томові плечі. Другий, такий самий удар упав на плечі Джо. Протягом двох хвилин учитель найретельніше вибивав пил із їхніх курток, і весь клас радів і сміявся. Хлопці були занадто захоплені своєю забавкою і не помітили, що незадовго перед тим в класі раптом запала тиша, бо вчитель навшпинькак пройшов через кімнату і зупинився над ними. Він досить довго спостерігав їхню гру, аж поки не вніс у неї деяку різноманітність.

Коли, нарешті, пробило дванадцять і настала велика перерва, Том підбіг до Беккі Течер і прошепотів їй на вухо:

— Надінь капелюшок і зроби вигляд, що йдеш додому, а коли дійдеш до рогу, почекай, поки всі пройдуть, заверни в провулок і повертайся сюди! Я піду іншою дорогою і теж скоро буду тут.

Таким чином, Том вийшов із школи з однією групою школярів. Беккі — з іншою. Трохи згодом вони зустрілись на дальньому кінці провулку і повернулись до спорожнілої школи. Вони сіли поруч, поклавши перед собою грифельну дошку. Том дав Беккі грифель і, водячи її рукою, намалював ще один, такий самий чудовий будинок. Коли інтерес до мистецтва ледь-ледь ослаб, вони почали розмовляти. Том був безмірно щасливий.

— Ти любиш пацюків? — спитав він.

— Ой, ненавиджу!

— І я теж… коли вони живі. Але я питаю про дохлих — надіти їм мотузочок на шию і вертіти круг голови.

— Ні, я пацюків взагалі не дуже люблю. Ось що я люблю — жувати гумку.

— Шкода, що в мене нема.

— Справді? У мене є трошки. Я дам тобі пожувати, тільки ти потім віддай.

Це було приємно, і вони почали жувати по черзі, дриґаючи ногами від надмірного задоволення.

— Ти була коли-небудь в цирку?

— Так, і тато обіцяв узяти мене туди ще раз, якщо я буду хороша.

— Я був у цирку три-чотири рази — багато разів! Церква просто дурниця в порівнянні з ним. У цирку весь час показують щось нове. Я, коли виросту, буду клоуном у цирку.

— Правда? От добре! Вони всі такі милі, строкаті…

— Ага, та ще й купу грошей загрібають… Бен каже: по долару в день. Слухай, Беккі, ти була коли-небудь заручена?

— Що це значить?

— Ну, заручена, щоб вийти заміж?

— Ні.

— А хотіла б?

— Чого ж? Не знаю. А як це робиться?

— Ти просто кажеш хлопцю, що ніколи ні за кого не підеш, крім нього — розумієш, ніколи, ніколи, ніколи, — і потім ви цілуєтесь. От і все. Це кожен може зробити!

— Цілуємося? А навіщо цілуватися?

— Ну, для того, щоб… ну так уже ведеться… Всі так роблять.

— Всі?

— Атож, усі закохані. Ти пам'ятаєш, що я написав на дошці?

— Так… так.

— Що ж?

— Не скажу.

— То, може, я скажу тобі?

— Т-так… тільки коли-небудь іншим разом.

— Ні, тепер.

— Ні, не тепер — завтра.

— Ні, ні, тепер, Беккі. Я тихенько, я шепну тобі на вухо.

Бачачи, що Беккі вагається, Том прийняв її мовчання за згоду, приклав губи до самого її вуха і ніжно повторив їй свої попередні слова. Потім додав:

— Тепер ти мені шепни те саме..

Вона довго вагалася і нарешті попросила:

— Одвернись, щоб не бачити мене, тоді я скажу. Тільки ти нікому не розказуй, чуєш, Томе? Нікому. Не розкажеш? Правда?

— Ні, ні, я нікому не скажу, будь певна. Ну, Беккі?

Він одвернувся, а вона так близько нахилилась до його вуха, що від її подиху затріпотіло його хвилясте волосся, і прошепотіла соромливо:

— Я… вас… люблю!

Потім скочила й почала бігати навколо лав і парт, рятуючись від Тома, що гнався за нею; потім забилась у куток і закрила обличчя білим фартушком.

Том схопив її за шию і почав умовляти:

— Ну, Беккі, тепер уже все скінчено, — тільки поцілуватися. Тут нема нічого страшного, це пусте. Ну, будь ласка, Беккі.

І він шарпав її за фартушок і за руки.

Tom Sawyer - 07-077.jpg

Мало-помалу вона здалась, опустила руки і підставила йому обличчя, зашаріле від довгої боротьби, а Том поцілував її в червоні губки і сказав:

— Ну, от і все, Беккі. Тепер ти вже нікого не повинна любити, крім мене, і ні за кого, крім мене, не виходити заміж, ніколи, ніколи. Ти обіцяєш?

— Так, я нікого не буду любити, Томе, крім тебе, і ні за кого іншого не піду заміж. І ти, гляди, ні на кому не женись, тільки на мені.

— Звичайно. Аякже. Така умова! І до школи і з школи ти повинна йти зі мною, — якщо за нами не будуть стежити, — і в танцях вибирай мене, а я тебе вибиратиму. Так завжди роблять жених і наречена.

— Чудово! Ніколи не чула про це.

— Це страшенно весело! Коли ми з Еммі Лоренс…

Широко розкриті очі Беккі Течер сказали Томові, що він ляпнув зайве, і хлопець зніяковів.

— О, Томе, то я вже не перша, з ким ти був заручений?

Дівчинка заплакала.

— Годі плакати, Беккі. Я не люблю її більше.

— Ні, Томе, ти любиш. Ти сам знаєш, що любиш.

Том намагався обійняти її за шию, але вона відштовхнула його, повернулась обличчям до стіни і плакала далі. Том почав умовляти її, називав ласкавими іменами і повторив свою спробу, але вона знов одіпхнула його. Тоді в ньому прокинулась гордість. Він попрямував до дверей і вийшов на вулицю, збентежений і стривожений, зупинився і час від часу поглядав на двері, сподіваючись, що Беккі ось-ось одумається і вийде слідом за ним на ґанок. Але вона не виходила. Томові стало дуже сумно: адже ж він справді винний, йому було важко примусити себе зробити перший крок до примирення, але він поборов гордість і ввійшов у клас.

Беккі все ще стояла в кутку і плакала, повернувшись лицем до стіни. В Тома защеміло серце. Він підійшов до неї і постояв трохи, не знаючи, з чого почати.

— Беккі, — промовив він несміло, — я й знати нікого не хочу, крім тебе.

Жодної відповіді. Самі лише схлипування.

— Беккі… (прохальним голосом). Беккі! Ну скажи що-небудь.

Знову схлипування.

Тоді Том витягнув найкращу свою дорогоцінність — мідну кульку від камінної решітки — і, простягнувши її так, щоб Беккі могла бачити, сказав:

— Ну, Беккі, будь ласка… Ну, хочеш, я тобі подарую оце?

Вона відштовхнула його руку, кулька впала й покотилася по підлозі.

Тоді Том вийшов на вулицю і вирішив піти куди очі світять і цього дня не повертатися до школи. Беккі раптом запідозрила щось недобре. Вона кинулась до дверей — Тома не було видно. Вона побігла навколо дому, сподіваючись знайти його на майданчику для ігор, але його не було й там. Тоді вона почала його кликати.

— Томе, Томе, вернись!

Вона дослухалась, але відповіді не було. Беккі залишилась без товариша. Кругом усе було тихо й пусто. Вона сіла й знову заплакала: вона почувала себе винною. Тим часом знову почали збиратися школярі; треба було затаїти своє горе, втихомирити своє розбите серце і взяти на плечі тягар довгих, виснажливих, тужних післяобідніх уроків. У неї ще не було подруги, їй ні з ким було розділити свій сум.

Tom Sawyer - 07-078.jpg