Пригоди Тома Сойєра/Розділ двадцять перший ПОЗОЛОЧЕНА ЛИСИНА

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пригоди Тома Сойєра
автор: Марк Твен
Мова оригіналу: англійська. Перекладач: Ю. Корецький
Джерело: [1]  


Tom Sawyer - 21-167.jpg

Наближалися канікули. Учитель, завжди суворий, став ще суворішим і вимогливішим, бо хотів, щоб школа відзначилась на іспитах, його палиця і лінійка тепер рідко лежали без діла, — принаймні в молодших класах. Тільки юнаків і дівчаток років вісімнадцяти-двадцяти було звільнено від тілесних покарань. А бив містер Доббінс боляче, бо хоча він і ховав під перукою велику блискучу лисину, але до старості йому було далеко, і м'язи в нього були здорові. Що більше наближався великий день, то виразніше виявлялася вся прихована в ньому схильність до катувань, йому, здавалося, було приємно карати за найнікчемніші провини. Чи ж не дивно, що бідолашні малюки вдень терпіли страх і біль, а вночі будували плани жорстокої помсти. Вони не пропускали випадку зробити якусь дрібну капость учителеві. Але сили були нерівні, і він увесь час брав над ними гору. За кожною вдалою помстою школярів ішла слідом така грізна і жахлива кара, що хлопці завжди покидали поле бою з великими втратами. Нарешті вони влаштували змову і придумали план, що обіцяв їм блискучу перемогу. Вони поділилися таємницею з сином маляра, що малював вивіски, і умовили його допомогти їм. Той дуже зрадів, і воно не дивно: учитель харчувався в будинку його батька, і в хлопця було досить причин ненавидіти лихого педагога. Як на те, дружина вчителя збиралася за кілька днів поїхати до знайомих на село, отже, ніщо не могло перешкодити задуманій помсті. Перед усякою великою подією вчитель любив підкріпитися вином, і син маляра обіцяв товаришам, що напередодні іспитів, як тільки той вип'є й засне в своєму кріслі, він «зробить усю цю штуку», а потім розбудить його й відведе до школи.

Але ось настав цей урочистий день. О восьмій годині вечора будинок школи було яскраво освітлено і прикрашено вінками, квітами й гірляндами з листя. Учитель сидів, як на троні, у великому кріслі, на високому помості. Далі стояла чорна дошка. Було видно, що він добре випив. Три ряди лав з кожного боку і шість рядів посередині займали урядові особи містечка та батьки учнів. Ліворуч, за лавами дорослих, на широкій тимчасовій платформі сиділи школярі, які мали відповідати на іспиті: ряди хлопчиків, так чисто вмитих і пишно одягнених, що вони почували себе ніби зв'язаними; ряди незграбних підлітків; білосніжні ряди дівчаток і дорослих панночок, убраних у батист і серпанок, які, очевидно, ні на хвилину не забували про свої голі руки, про надягнуті на них бабусині цяцьки, про рожеві й блакитні банти й квіти на голові. Решту місць займали школярі, які не брали участі в іспитах.

Tom Sawyer - 21-168.jpg


Почалося з того, що встало якесь пахолятко і несміливо продекламувало:

Ви здивувалися, мабуть,
Що хлопчик крихітний отут…

і так далі, супроводячи декламацію вимушеними, незграбними жестами, ніби машина, в якій щось попсувалося. Але так-сяк воно щасливо допхалося до кінця, його щедро нагородили оплесками, і воно, незграбно вклонившися, зійшло зі сцени.

Збентежена маленька дівчинка пролепетала: «Було ягня у Мері» тощо, зробила жалюгідний реверанс, дістала свою порцію оплесків і червона від щастя сіла на місце.

Tom Sawyer - 21-170.jpg

Потім дуже впевнено на естраду вийшов Том Сойєр і, люто підвищуючи голос і несамовито жестикулюючи, почав декламувати старе, але невмируще: «Дайте мені волю або дайте мені смерть!» Та, дійшовши до половини, він запнувся, його охопив переляк; ноги в нього тремтіли, горло щось стискало, він не міг вимовити ні слова. Щоправда, слухачі, очевидно, симпатизували йому, але ж вони мовчали, і ця мовчанка пригнічувала Тома ще більше, ніж навіть їхнє співчуття. Учитель нахмурився, і це зовсім погубило хлопця. Том ще трохи поборсався і, зовсім збентежений, зійшов з естради. Були слабкі спроби підтримати його оплесками, але оплески одразу ж завмерли.

Далі йшли: «На кораблі стояв юнак», «Ассірійці вирушили» та інші перлини декламації. Потім були вправи з читання і з граматики. Жалюгідний латинський клас з честю продекламував свої добре визубрені фрази. Далі юні леді повинні були особисто читати свої власні твори. Це було окрасою програми. Кожна по черзі ставала на край платформи, прокашлювалась, підносила до очей свій рукопис, перев'язаний гарненькою стрічкою, і починала читати, старанно стежачи за «виразністю» та за розділовими знаками. Теми творів були ті самі, які в подібних випадках розробляли матері, бабусі й прабабусі цих дівчат і взагалі всі предки жіночого роду аж до хрестових походів: «Дружба», «Спогади про минуле», «Казкова країна», «Переваги освіти», «Меланхолія», «Любов до батьків», «Страждання серця» і т. д. і т. п.

Головною особливістю всіх цих творів була старанно виплекана меланхолія. Друга особливість — багаті та пишні узори «високого стилю». Третя особливість — безнастанне повторювання тих самих улюблених слів і фраз. Від частого вживання вони стали зовсім заяложеними. А найпомітніша і найшкідливіша властивість усіх цих рукописів — нав'язлива і нестерпна проповідь, яка завжди незмінно махає на останній сторінці своїм куцим хвостом. Про що б не мовилося, робилася спроба за всяку ціну припасувати туди думку, що могла б задовольнити релігійних людей. Разюча нещирість цих проповідей навряд чи комусь потрібна. Та нема жодної школи в нашій країні, де юні леді не почувають себе зобов'язаними завершити свої твори релігійною проповіддю. І цікава річ: проповідь найлегковажнішої і найбезбожнішої дівчини в школі завжди є найдовша і найсмиренніша. Але годі про це. Бо неприємна правда буде до смаку небагатьом. Повернімося до іспитів. Перший прочитаний твір мав назву «І це зветься — життя?»[1]

Читання час від часу переривалося схвальними вигуками. Публіка пошепки зазначала: «Дуже мило!», «Як красномовно!», «Вірно!» і т. д. І коли все закінчилось особливо полум'яною проповіддю, оплески була бурхливі.

Слідом за тим з'явилася смаглява, чорноока й чорноволоса панночка, зробила ефектну паузу, набрала трагічного вигляду і почала співучим голосом:

«Дивний сон.

Темна й бурхлива ніч. Навколо небесного трону не мерехтіла жодна зірка; але глухий гуркіт важкого грому безнастанно лунав у вухах, а жахлива блискавка гнівно краяла хмарні небеса, нібито зневажаючи ту владу, яку здобув над її жахливою силою уславлений Франклін. Навіть буйні вітри одностайно вирішили покинути свої таємничі притулки і скаженіли, ніби для того, щоб зробити ще жахливішою цю дику сцену.

У цей час, такий темний, такий жахливий, дух мій прагнув людського співчуття, — ось до мене з'явилась вона –

Мій кращий друг, порадник мій,
Спокійний мій водій,
Всі радощі життя мого –
На шлях ступила мій…»

Цей кошмар займав щось із десять сторінок рукопису і закінчувався надзвичайно суворою проповіддю, що загрожувала такими жахливими карами тим, хто не належить до пресвітеріанської церкви, що заслужив першу нагороду. Твір цей визнано було найкращим на цілий вечір. Міський голова, даючи авторці нагороду, виголосив теплу промову, запевняючи, що «ніколи не чув нічого красномовнішого» і що «сам Данієль Вебстер міг би пишатися подібним шедевром ораторського мистецтва».

Tom Sawyer - 21-173.jpg

Учитель, остаточно осоловілий від вина, відсунув своє крісло і, ставши спиною до аудиторії, почав малювати на дошці карту Америки, щоб потім проекзаменувати всі класи з географії. Але рука погано слухалася його, і в класі залунало стримане хихотіння. Він добре знав, у чому річ, і намагався виправитись. Стирав малюнок і малював знову, але виходило ще гірше, і хихотіння лунало голосніше. Учитель зосередив усю свою увагу на роботі і вирішив не піддаватися хмелеві. Він почував, що справа йде на краще. Але сміх не припинявся, а, навпаки, посилювався. Та воно й не дивно! Якраз над головою вчителя в стелі був отвір, і через отвір повільно спускалася кішка на мотузку, причому голова її була туго закручена ганчіркою, щоб вона не нявкала. Поволі спускаючись дедалі нижче, вона вигиналася всім тілом і тяглася вгору, намагаючись піймати лапами мотузок, а ловила тільки повітря. Хихотіння чулося звідусіль. Кішка була вже за якихось шість дюймів від захопленого своєю справою вчителя… нижче, нижче, ще трохи нижче… мить — і вона у відчаї схопилася пазурами за його перуку і разом з своєю здобиччю миттю була втягнута в отвір на горище. А навколо голого черепа містера Доббінса несподівано розлилося сяйво, бо син маляра позолотив йому лисину!

Tom Sawyer - 21-174.jpg

Після цього збори розійшлися. Хлопці помстилися. Настали канікули.

Tom Sawyer - 21-175.jpg

Посилання[ред.]

  1. Наведені нижче уривки творів цілком запозичено без змін із книжки, надрукованої під заголовком «Проза і поезія однієї західної леді», бо в них найточніше додержано стилю, властивого творам школярок, і ніяка підробка не могла б зрівнятися з ними. Примітка автора.