Пригоди Тома Сойєра/Розділ двадцять другий ТОМ ЧЕКАЄ КАРИ НЕБЕСНОЇ
| ← Розділ двадцять перший ПОЗОЛОЧЕНА ЛИСИНА | Пригоди Тома Сойєра автор: Марк Твен |
Розділ двадцять третій ПОРЯТУНОК МЕФА ПОТТЕРА → |
| Мова оригіналу: англійська. Перекладач: Ю. Корецький Джерело: [1] |
Том записався до нового товариства «Юних друзів тверезості», бо членам цього товариства видавали шикарні відзнаки. Він обіцяв не курити, не жувати тютюну і не лаятись. Після цього він зробив нове відкриття, а саме: коли хочеш, щоб людина щось зробила, нехай вона пообіцяє, що не буде цього робити ніколи. Найпевніший спосіб!
Відразу ж Том відчув, що його мучить бажання курити й лаятись. Бажання це стало таким непереможним, що тільки сподіванка при нагоді з'явитися перед публікою в яскраво-червоному шарфі стримувала його від утечі з товариства тверезості. Наближалося 4 липня[1], але незабаром Том відмовився від думки чекати до цієї дати — відмовився раніше, ніж побув у веригах тверезості дві доби. Він зосередив усі свої сподіванки на старому Фрезері, мировому судді, який саме в цей час помирав. Старий Фрезер, безперечно, мав бути похований пишно, бо він був дуже важливою персоною. І тоді на його похороні можна пишатися червоним шарфом. Три дні Том дуже цікавився станом здоров'я судді. Іноді сподіванки його підносилися так високо вгору, що він сміливо виймав із комода свої відзнаки і приміряв їх перед дзеркалом. Але суддя почував себе то краще, то гірше. Нарешті пішла чутка, що він одужує, а потім, що він зовсім одужав. Том був обурений. Ніби над ним позбиткувалися. Він одразу ж подав заяву про вихід із товариства, а в цей-таки вечір судді стало гірше і він помер. Том вирішив, що він ніколи більше не повірить людині. Похорон був дуже пишний. Юні члени товариства тверезості так бундючно крокували, що їх колишній товариш мало не лопнув від заздрощів.
Зате Том був знову вільним хлопцем — це теж багато значило. Тепер він міг курити й лаятися скільки завгодно. Але, на здивовання своє, він помітив, що йому цього зовсім не хочеться. Саме тому, що не було ніякої заборони, всі його гріховні бажання зникли і втратили свою принадність.
Незабаром Том помітив, що такі бажані колись канікули почали ставати ніби нудними.
Він заходився був писати щоденника, але за три дні нічого особливого не сталось, і він кинув.
Та ось до міста приїхав негритянський оркестр і справив на всіх велике враження. Том і Джо Гарпер теж зібрали собі групу музикантів і були щасливі аж два дні.
Навіть святкування 4 липня майже провалилося. Цього дня був великий дощ: отже, процесія не відбулась. А найбільша людина в світі (так принаймні думав Том), містер Бентон, справжній сенатор Сполучених Штатів, розчарував усіх, бо виявилося, що він зовсім не був велетнем двадцяти п'яти футів заввишки, а найзвичайнісіньким чоловічком.]
Приїхав цирк. Хлопці три дні гралися в цирк у наметі з старих килимів. Плата за вхід була: три шпильки з хлопця, дві — з дівчини. А потім і цирк набрид.
Потім з'явилися гіпнотизер і френолог, та й вони поїхали геть, і стало ще нудніше.
Відбулося кілька вечірок для хлопчиків і для дівчаток. Але влаштовувались вони так рідко, що проміжки між ними відчувались як біль.
Беккі Течер поїхала на літо з батьками до свого рідного містечка Константинополя. Після її від'їзду життя ніби потьмарилось.
Увесь час Тома гнітила жахлива таємниця вбивства. Вона, подібно до гнійної рани, мучила його впертим, невгамовним болем.
І раптом Том захворів на кір.
Протягом двох довгих тижнів хлопець лежав у постелі, наче в'язень, байдужий до цілого світу. Хвороба була важка. Ніщо не цікавило Тома. Коли він, нарешті, став на ноги і слабкими кроками пішов по місту, сумну зміну помітив він скрізь і всюди. Всі впали в релігійну гарячку, — не тільки дорослі, а навіть хлопці й дівчата. Том блукав, марно сподіваючись побачити хоч одного грішника, але всюди на нього чекало розчарування. Він пішов до Джо Гарпера, але той вивчав біблію, і Том зажурено поквапився піти від цього гнітючого видовища. Він почав розшукувати Бена Роджерса, але виявилося, що Бен відвідує бідних жителів з кошиком релігійних книжок. Він побіг до Джіма Холліса, а той почав запевняти його, що кір був небесним застереженням грішникові. Кожна нова зустріч додавала ще більше до його смутку. І коли, у відчаї, він спробував втішитися на грудях у Гекльберрі Фінна, той зустрів його цитатою з біблії. Цього Том не витримав: серце його лопнуло. Він ледве дійшов додому і впав у ліжко, почуваючи, що один тільки він у цілому містечку грішник, приречений на муки вічні у пеклі.
Цієї ночі була жахлива буря. Дощ лив, грім гримів, блискавки спалахували.
Том закрив ковдрою голову і злякано чекав своєї загибелі… бо в нього й тіні сумніву не було, що весь цей шарварок вчинено через нього. Він був певний, що своїми гріхами занадто довго роздратовував вищі сили — і ось йому кара. Щоправда, коли б хто надумався вбити блощицю з артилерійської батареї, Том визнав би це за марну трату сил і снарядів, але він нічого дивного не бачив у тому, що небо послало такі дорогі громи й блискавки, щоб знищити таку нікчемну істоту, як він.
Помалу буря вщухала і пройшла, не виконавши свого головного завдання. Першим бажанням хлопця було подякувати богові і постаратись виправитися. Потім він вирішив трохи почекати, бо грози може більше й не буде.
Наступного дня знов довелося кликати лікарів: до Тома повернулася хвороба. Три тижні пролежав він на спині, і цей час видався йому довгим, як ціла вічність. Коли нарешті Том вийшов із дому, він навіть не радів, що смерть не взяла його. Він пам'ятав, яким самотнім і безпритульним був він останнім часом. Він ліниво почвалав вулицею і побачив, що Джім Холліс разом з іншими хлопцями судить кішку за вбивство пташки. Жертва кішки була тут же. Далі під кущами сиділи Джо Гарпер і Гек Фінн і вминали украдену диню. Бідолахи! До них, як і до Тома, повернулась колишня хвороба.
——————
- ↑ 4 липня — свято в Сполучених Штатах Америки: роковини «декларації американської незалежності» (1776 року).