Пригоди Тома Сойєра/Розділ двадцять третій ПОРЯТУНОК МЕФА ПОТТЕРА

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пригоди Тома Сойєра
автор: Марк Твен
Мова оригіналу: англійська. Перекладач: Ю. Корецький
Джерело: [1]  


Tom Sawyer - 23-181.jpg

Нарешті сонна атмосфера була струшена і дуже міцно. Призначено було день суду над убивцею. Тепер у містечку тільки про це й говорили. Том не знав, куди сховатися від розмов. Кожен натяк на вбивство змушував його тремтіти, бо нечиста совість підказувала йому, що такі розмови ведуться для того, щоб піймати його. Правда, він не знав, як могли б довідатись, що він знає дещо про вбивство, але міські пересуди не могли не бентежити його. Тома весь час кидало в жар. Він одвів Гека в затишне місце, щоб поговорити по щирості. Треба ж було хоч на деякий час дати волю своєму язикові і поділитися з товаришем. До того ж Том хотів ще раз довідатися, чи Гек не проговорився.

— Геку, ти кому-небудь казав про це?

— Про що?

— Знаєш, про що…

— Ага! Звичайно, ні.

— Ані слова?

— Ані словечка, щоб мені з місця не зійти. А чого ти питаєш?

— Так. Я боявся.

— Ну, Томе Сойєре, нам і двох днів не прожити, якщо ми проговоримось. Ти ж це сам знаєш.

Томові полегшало. Помовчавши, він спитав:

— Геку, ніхто не може тебе змусити проговоритися?

— Мене? Е, ні. Коли б я хотів, щоб цей диявол-метис утопив мене в річці, тоді либонь.

— Ну, все гаразд. Я так думаю, що ми можемо не боятися нічого, поки тримаємо язика за зубами. Але — заприсягнімось ще раз. Так вірніше буде!

— Згода.

І вони знов надзвичайно урочисто заприсяглися.

— А про що балакають, Геку? Я наслухався всячини.

— Про що балакають? Та все одне — Меф Поттер, Меф Поттер, Меф Поттер, та й годі. Мене аж в жар кидає. Хоч би сховатися кудись.

— Отаке й зі мною! По-моєму, він пропаща людина! Йому смерть! А тобі не буває шкода його… іноді?

— Дуже часто… так, дуже часто. Непутяща він людина. Але ж він і зла нікому не робить. Нікому ніколи. Ловить собі рибку — заробляє, щоб випити. А потім швендяє… Та, боже мій, адже ж всі ми такі. Принаймні більшість із нас: попи, наприклад, тощо. Але він дуже добрий: одного разу він віддав мені піврибини, а сам голодний лишився. І частенько він захищав мене і визволяв з біди!

— А мені він лагодив повітряних зміїв і прив'язував гачки до вудочок. Хотів би я, щоб ми допомогли йому втекти з в'язниці.

— Отакої! Як же ми допоможемо йому, Томе? Та це й ні до чого. Він утече, а його піймають.

— Так, піймають. Це правда. Але я прямо чути не можу, коли вони лають його казна-як, а він зовсім не винний.

— Я теж, Томе. Розумієш, я чув… говорять, що він найкровожерніший убивця в нашому штаті, і дивуються, як це його досі не повісили!

— Весь час отаке говорять. Я чув, як казали, що коли суд його виправдає, то його повісять за законом Лінча[1].

— Так і зроблять, повісять.

Довго говорили хлопці, але розмова мало їх заспокоїла. У присмерку вони пішли вештатися біля маленької самітної в'язниці, мабуть, з невиразною надією, що сталося щось таке, що розв'яже всі їхні труднощі. Але нічого не сталось: очевидно, ні ангели, ні добрі чарівниці не зацікавилися нещасним в'язнем.

Tom Sawyer - 23-184.jpg

Хлопці зробили те, що робили частенько й раніше: підійшли до ґрат і дали Поттерові трохи тютюну й кілька сірників. Він сидів на першому поверсі, і вартових поблизу не було.

Його вдячність за такі подарунки й раніше бентежила їхню совість. А цього разу вона вразила їх ще більше. Вони почували себе боягузами й останніми зрадниками, коли Поттер сказав їм:

— Дуже добрі ви були до мене, хлопці, ніхто в цьому містечку не жаліє мене. Лише ви самі. І я не забуду цього, не забуду. Частенько я кажу собі: адже я колись лагодив усім хлопцям повітряних зміїв і всякі речі, показував їм, де краще ловиться риба, приятелював з ними і допомагав їм, як тільки міг. Тепер усі забули старого Мефа, коли він ускочив у біду. Але Том не забув і Гек не забув — вони не відцурались мене, — кажу я, — і я не забуду їх… Ох, хлопці, я зробив жахливу річ — я був п'яний, з глузду з'їхав… ось воно й сталось… А тепер мене за це на шибеницю поведуть… І це справедливо, справедливо… Та й краще це, слово честі, краще. Ну, не будемо говорити про це. Не хочу я вам настрій псувати; ви ж завжди допомагали мені. Я тільки ось що хочу вам сказати: ніколи не пийте цієї проклятої горілки, то ніколи за грати не потрапите. Станьте-но трохи вбік, ось так! Приємно бачити обличчя друзів, коли ти вскочив у таку халепу, і ніхто не приходить сюди, крім вас… Милі, приязні обличчя… А станьте-но один одному на плечі, щоб я міг торкнутися вас. Ось так. Дайте потисну руку — ваші руки пролізуть крізь грати, а мої лапи занадто великі. Маленькі рученята, слабенькі, але вони таки здорово допомогли Мефові Поттеру і ще більше допомогли б, якби тільки могли.

Том повернувся додому зовсім пригнічений, і сни його цієї ночі були сповнені жаху. Наступні два дні він вештався навколо будинку суду. Якась непереможна сила тягла його всередину, але він змушував себе лишатися на вулиці. Те саме було і з Геком. Вони старанно уникали один одного. Кожен намагався одійти від суду, але завжди негайно ж повертався. Том уважно слухав усі новини, що їх приносили люди з залу суду, але весь час він чув лише погані вісті: петля зашморгувала дедалі тугіше шию бідолашного Поттера. На кінець другого дня в містечку говорили, що свідчення індійця Джо були незаперечні і що не було жодного сумніву в тому, який буде вирок присяжних.

Том повернувся додому пізно ввечері і вліз до спальні через вікно. Він був страшенно схвильований і довго не міг заснути. Наступного дня все містечко зранку юрмилося біля будинку суду, бо це був вирішальний день. Зал суду було переповнено чоловіками й жінками.

Нарешті ввійшли довгождані присяжні і сіли на свої місця. Незабаром після цього ввели Поттера, блідого й розгубленого, в кайданах, його посадовили на лаву підсудних, звідки всі цікаві могли бачити його. На такому ж видному місці сидів індієць Джо, спокійний і байдужий, як і завжди. Знову запанувала мовчанка, потім прибули судді, і шериф оголосив засідання відкритим. Зашепотіли адвокати, писарі зашелестіли паперами. Всі ці приготування створювали врочисту атмосферу тривожного, напруженого чекання.

Викликали свідка, що бачив, як Меф Поттер умивався біля струмка рано-вранці того дня, коли виявлено було вбивство. Він засвідчив, що, побачивши його, Меф Поттер негайно кинувся тікати. Поставивши ще кілька запитань, прокурор звернувся до оборонця:

— Тепер ваша черга. Допитуйте свідка.

Підсудний підняв очі на хвилину, але опустив їх знову, коли оборонець сказав:

— Я не маю ніяких запитань..

Наступний свідок засвідчив, що він знайшов ніж біля трупа. Прокурор знову звернувся до оборонця:

— Ви можете допитати свідка.

— Я не маю ніяких запитань до нього, — відповів оборонець Поттера.

Третій свідок присягнув, що він часто бачив цей ніж у руках Поттера. І знов прокурор звернувся до оборонця:

— Ви можете допитати свідка.

І оборонець знову відмовився ставити йому запитання.

На обличчях у присутніх з'явилось незадоволення. Невже цей адвокат так нічого і не зробить, щоб врятувати свого клієнта від шибениці?

Кілька свідків засвідчили, що Поттер, коли його привели на місце вбивства, поводився як винуватий. І цих адвокат відпустив, не поставивши їм жодного запитання.

Свідки виклали кожну найдрібнішу деталь сумної події, що трапилася на кладовищі того ранку, і жодного з цих свідків оборонець Мефа Поттера не допитував. Публіка була здивована і так голосно ремствувала, що суддя закликав присутніх до порядку.

Після цього підвівся прокурор і сказав:

— Цілком благонадійні свідки встановили під присягою той факт, що цей страшний злочин зробив не хто інший, як нещасний, що сидить на лаві підсудних. Нам нічого більше додати.

Бідний Поттер застогнав і затулив обличчя руками, тихенько похитуючись усім тілом. Гнітюча мовчанка панувала в залі суду. Багато чоловіків було зворушено, багато жінок плакало.

Тоді підвівся оборонець і, звертаючись до судді, сказав:

— Ваша честь! На початку засідання я зробив заяву, що мій клієнт вчинив цей страшний злочин у несвідомому стані, у гарячці, яка викликана була алкоголем. Але я змінив свій намір і не буду просити присяжних про полегкість.

І він звернувся до секретаря:

— Покличте Томаса Сойєра.

На обличчі у всіх, не виключаючи самого Поттера, видно було здивування. Всі погляди зацікавлено втупилися в Тома, коли той увійшов і став перед присяжними. У хлопця був розгублений вигляд, бо він страшенно боявся, його змусили присягнути.

— Томасе Сойєре, де були ви 17 червня, десь опівночі?

Том глянув на залізне обличчя індійця Джо, і йому заціпило. Слухачі затамували подих, але Том не міг вимовити жодного слова. Проте за мить, другу хлопець трохи опанував себе й спромігся сказати так, що частина присутніх у залі почула:

— На цвинтарі!

— Трохи голосніше, будь ласка. Не бійтеся. Отже, ви були…

— На цвинтарі.

Зневажлива посмішка промайнула на обличчі індійця Джо.

— Чи не були ви десь поблизу могили Горса Вільямса?

— Так, сер.

— Будь ласка, трохи голосніше. Чи близько були ви від неї?

— Так близько, як тепер від вас.

— Ви сховалися чи ні?

— Сховалися.

— Де?

— За ясенами, край могили.

Індієць Джо ледь помітно здригнувся.

— Був з вами ще хто?

— Так, сер. Я пішов туди з…

— Стривайте, почекайте хвилинку. Не треба називати ім'я вашого супутника. Ми в свій час допитаємо і його. Ви принесли з собою що-небудь на цвинтар?

Том вагався. Він був, очевидно, збентежений.

Tom Sawyer - 23-186.jpg

— Кажіть, мій друже, не бійтеся. Істина завжди почесна. Що принесли ви з собою туди?

— Тільки… дохлу кішку.

У залі пролунав сміх. Суддя подзвонив у дзвінок.

— Ми покажемо суду скелет цієї кішки. А тепер, мій друже, розкажіть нам усе, що ви бачили — розкажіть нам своїми словами, нічого не пропускаючи, і не бійтеся.

Том почав — спочатку нерішуче, потім поступово захопився. Мова його полилася жвавіше. Незабаром в залі суду не чути було жодного звуку, крім його голосу. Всі погляди були втуплені в нього. Роззявивши роти і затамувавши подих, публіка ловила кожне його слово, не помічаючи часу, зворушена й захоплена моторошним оповіданням. Загальне хвилювання дійшло краю, коли Том дістався до сцени вбивства:

— А коли лікар схопив дошку і гепнув нею Мефа Поттера і той упав, індієць Джо кинувся на нього з ножем і…

Торох! Наче блискавка, метис стрибнув у вікно, розштовхав усіх, хто намагався його затримати, і тільки його й бачили!

Tom Sawyer - 23-188.jpg

Посилання[ред.]

  1. Розправа юрби з злочинцями без суду.