Пригоди Тома Сойєра/Розділ одинадцятий ТОМ ЗАЗНАЄ МУК СОВІСТІ

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пригоди Тома Сойєра
автор: Марк Твен
Мова оригіналу: англійська. Перекладач: Ю. Корецький
Джерело: [1]  


Tom Sawyer - 11-101.jpg

Годині о дванадцятій вдень по всьому містечку раптом пронеслася жахлива звістка. Не треба було й телеграфу, про який за тих часів і не мріяли, — звістка ця переходила з уст в уста, від сусіда до сусіда, з будинку в будинок майже з телеграфною швидкістю. Певна річ, учитель відпустив учнів додому; все місто здивувалося б, коли б учитель не догадався про це.

Tom Sawyer - 11-102.jpg

Біля вбитого було знайдено скривавленого ножа, і хтось пізнав, що цей ніж належав Мефові Поттеру. Говорили також, що вночі, годині о другій, один запізнілий житель, повертаючись додому, бачив, як Поттер вмивався в струмку, і що Поттер, побачивши його, негайно втік, — обставина підозріла, особливо вмивання: це не було звичкою Поттера. Казали також, що поліція винишпорила все місто, розшукуючи вбивцю (обивателі не люблять возитись з доказами і негайно проголошують вирок), але ніде не могла його знайти; що в усіх напрямах розіслано вершників, і шериф певний, що злочинця спіймають до вечора.

Все місто зібралося на цвинтарі. Том забув про своє розбите серце і приєднався до всіх не тому, що йому цього хотілося, — він волів би бути за тисячу миль звідти, — але його тягла туди незрозуміла сила. Прийшовши на це жахливе місце, він протиснувся вперед і знову побачив похмуре видовище, йому здавалося, що від того часу, як він був тут, минула ціла вічність. Хтось ущипнув його за руку. Він обернувся і зустрівся очима… з Гекльберрі! Обидва негайно стали дивитися в різні сторони, запитуючи себе, чи не помітив хто чогось особливого в їхніх поглядах, але всі балакали, і увага всіх була прикута до жахливого видовища.

«Бідолаха!» «Бідолашний хлопець!» «Це наука крадіям трупів!» «А Мефа Поттера повісять, якщо спіймають», — гомоніли навкруги. А священик висловився так:

— Тут перст божий! Тут воля господня!

Раптом Том затремтів з голови до ніг, бо неподалік побачив непорушне обличчя індійця Джо. Цієї миті юрба завирувала. Пролунали голоси:

— Ось він, ось він! Сам іде!

— Хто, хто? — заволали двадцять голосів.

— Меф Поттер!

— Дивіться, він зупинився. Глядіть, повертається. Тримайте його, щоб не втік!

Люди, що сиділи на деревах, над головою Тома, повідомили, що Меф Поттер і не думає тікати, — він тільки збентежений і не знає, що робити.

— Нечуваиа зухвалість! — сказав один із присутніх. — Прийшов, щоб спокійно подивитися на діло рук своїх… Не сподівався, що тут люди.

Юрба розступилася, і до могили урочисто підійшов шериф, ведучи Поттера за руку. У нещасного лице було сіре, а в очах — жах.

Зупинившись перед убитим, він затрусився, мов у пропасниці, закрив лице руками і заплакав.

Tom Sawyer - 11-103.jpg

— Це не я зробив, друзі мої, — схлипував він, — слово честі даю вам, не я.

— Хто ж тебе обвинувачує? — прогримів чийсь голос.

Постріл начебто влучив у ціль. Поттер підняв голову і оглянувся навкруги з гіркою безнадійністю в очах. Він побачив індійця Джо і вигукнув:

— О, Джо! Ти обіцяв мені, що ніколи…

— Це ваш ніж? — І шериф підніс до самого його обличчя знаряддя вбивства.

Поттер упав би, якби його не підтримали і не посадовили тихенько на землю. Потім він сказав:

— Щось підказувало мені, що коли я не вернусь туди і не знайду… — Він здригнувся і, безнадійно махнувши рукою, мовив: — Скажи їм, Джо, скажи їм! Тепер уже байдуже…

Гекльберрі й Том оніміли і вирячили очі, коли цей нахабний брехун, нітрохи не соромлячись, заходився розповідати вигадану ним сцену вбивства. Хлопці щохвилини чекали, що ось-ось з ясного неба впаде грім на голову вбивці: вони дивувалися, чому божа кара забарилася. А коли він закінчив і все ж стояв живий і цілий, їхній слабкий намір порушити присягу і врятувати життя невинно обвинуваченого Поттера зовсім пропав: очевидно, цей мерзотник Джо продався дияволові, а сперечатися з дияволом було небезпечно.

Хтось спитав Поттера:

— Чому ж ти не втік? Навіщо прийшов сюди?

— Я не міг інакше… я не міг! — простогнав Поттер. — Я хотів тікати, але самі ноги притягли мене сюди! — І він знову заридав.

За кілька хвилин на допиті індієць Джо так само спокійно повторив свої свідчення під присягою; і хлопці, бачачи, що небесний грім так і не побив його, остаточно переконалися, що Джо продався дияволові. Він тепер став для них найцікавішою, хоч і найжахливішою істотою, яку вони бачили коли-небудь, і вони не могли відірвати від його обличчя своїх зачарованих очей. Потайки вони вирішили стежити за ним уночі, коли нагодиться випадок, сподіваючись як-небудь побачити його жахливого хазяїна.

Індієць Джо допоміг підняти з землі тіло вбитого і покласти його на віз. У натовпі пробіг трепет: усі почали шепотіти, що якраз цієї хвилини з рани просочилися краплі крові. Хлопчики подумали, що ця щаслива випадковість вкаже юрбі справжнього вбивцю, але їм довелося розчаруватись, тому що багато з присутніх казали:

— Коли це сталось, Меф Поттер стояв за три кроки від убитого.

Жахлива таємниця і докори сумління цілий тиждень після цього не давали Томові спати вночі. І якось вранці, за сніданком, Сід сказав:

— Томе, ти так крутишся і так багато говориш уві сні, що не можна заснути… я половину ночі не спав.

Том пополотнів і опустив очі.

— Це поганий знак, — серйозно сказала тітка Поллі. — Що в тебе на думці, Томе?

— Нічого! Нічого!

Але руки хлопця тремтіли так, що він розлив каву.

— І весь час верзеш такі дурниці, — вів далі Сід. — Вчора вночі ти, наприклад, говорив. «Кров, кров, ось що це таке!» І знов і знов без кінця. І ще ти казав: «Не мучте мене так, — я скажу». Що ти скажеш? Що таке ти скажеш?

Усе попливло перед Томом. Важко сказати, що могло б статися, але, на щастя, цієї хвилини тривога зникла з обличчя тітки Поллі, і вона, сама того не знаючи, прийшла Томові на допомогу. Вона сказала:

— Ох! Це все те жахливе вбивство. Мені самій воно сниться мало не кожну ніч. Іноді мені сниться, що вбивця — це я.

Мері сказала, що й з нею буває таке саме. Сід начебто задовольнився цим поясненням.

Том поспішив піти геть. Після цього він протягом тижня скаржився на біль у зубах і на ніч перев'язував собі щелепи хусткою. Він не знав, що Сід навмисне ночами не спав і частенько, ослабивши його пов'язку і спершись на лікті, прислухався до його слів, а потім знову поправляв пов'язку.

Помалу Том заспокоївся, зубний біль йому набрид, і ця вигадка була залишена. Якщо Сідові справді пощастило довідатись щось із невиразного Томового бурмотіння, то він, у всякому разі, тримав це при собі.

Томові здавалось, що його товариші ніколи не облишать чинити слідство над дохлими кішками; ці забавки весь час нагадували Томові про страшну подію. Сід помітив, що Том ніколи не був слідчим під час цих допитів, хоч досі він дуже любив верховодити у всіх нових забавках; Сід помітив також, що Том ухиляється від ролі свідка — і це було дивно: він також не випускав з-під уваги, що Том взагалі виявляв огиду до цих ігор і завжди, коли міг, уникав їх. Сід дивувався, але нічого не казав. А втім такі ігри нарешті вийшли з моди і перестали турбувати Томове сумління.

Мало не щодня у цей сумний час Том принагідно підходив до невеличкого ґратчастого віконечка тюрми і передавав туди контрабандою «вбивцеві» всякі смачні речі, які вдавалося здобути. Тюрмою була невеличка цегляна будівля, що стояла на болоті край містечка. Вартового при ній не було, та нечасто там були й в'язні. Ці подарунки дуже заспокоювали совість Тома.

Мешканцям містечка дуже кортіло покарати метиса Джо за крадіжку трупів, вимазати його смолою, обкачати в пір'я і вигнати з містечка верхи на жердині. Але він викликав такий страх, що ніхто не наважувався взяти на себе почин у цій справі, а тому цей намір був залишений. На обох допитах метис починав свою розповідь з бійки, не згадуючи про попереднє викрадення трупа: тому визнано було за краще поки що не притягати його до суду.

Tom Sawyer - 11-106.jpg