Пригоди Тома Сойєра/Розділ третій ЗАКЛОПОТАНИЙ ВІЙНОЮ І КОХАННЯМ

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пригоди Тома Сойєра
автор: Марк Твен
Мова оригіналу: англійська. Перекладач: Ю. Корецький
Джерело: [1]  


Tom Sawyer - 03-033.jpg
Tom Sawyer - 03-034.jpg

Том з'явився перед тіткою Поллі, яка сиділа біля розчиненого вікна в затишній кімнаті, що воднораз була і спальнею, і їдальнею, і бібліотекою.

Лагідне літнє повітря, навколишній спокій, запах квітів і заколисуюче дзижчання бджіл зробили своє: тітка Поллі заснула над шитвом, а єдиний її компаньйон, кіт, спав у неї на колінах. Свої окуляри вона підняла вгору для безпеки, і вони лежали на її сивому волоссі. Вона, звичайно, була певна, що Том уже давно втік, і тому дуже здивувалася, коли побачила, що він здався їй на ласку. Том сказав:

— Можна мені тепер піти погратись, тітко?

— Як! Уже? А скільки ти зробив?

— Уже зроблено, тітко!

— Томе, не бреши! Я цього не терплю.

— Я не брешу, тітко. Справді, зроблено все.

Тітка Поллі не повірила.

Вона пішла подивитися. Вона була б задоволена, коли б двадцять відсотків того, що говорив Том, було правдою. Коли ж вона побачила, що весь паркан вибілений, і не просто вибілений, а вкритий кількома густими шарами вапна, та навіть іще біла смужка проведена по землі вздовж паркану, її здивовання було безмежне.

— Ну, знаєш, ніколи б я не подумала… Тепер бачу, що ти таки можеш працювати, коли захочеш, Томе. — Схаменувшись, вона пом'якшила комплімент і додала: — Але дуже рідко тобі цього хочеться. Ну, гаразд, іди гуляй. Але сподіваюся, що ти повернешся додому вчасно. Бо я тобі…

Вона була настільки вражена великим подвигом Тома, що повела його до комори, вибрала найкраще яблуко і дала йому, виголосивши невелику лекцію про те, що після старанної роботи яблуко буде ще смачнішим. І поки вона закінчила свою промову барвистим висловом із біблії, Том нишком поцупив пряника.

Він вискочив надвір і побачив Сіда, що підіймався вгору сходами. Сходи були зовні будинку і вели до задніх кімнат горішнього поверху. Напохваті у Тома трапилися дуже зручні грудки землі, і в одну мить повітря аж загуло від них. Вони падали на Сіда, як град. І поки тітка Поллі зібралася з думками і поспішила на допомогу, шість чи сім грудок уже влучили в ціль, а Том переліз через паркан і зник. Була, звісна річ, у дворі й хвіртка, але у Тома ніколи не було часу добігти до неї. Душа його тепер була спокійна, бо він поквитався з Сідом за те, що той завдав йому клопоту, вказавши тітці Поллі на чорні нитки.

Том обійшов вулицю і гайнув у брудний провулок, який проходив за тітчиною короварнею. Він був у цілковитій безпеці. Тут уже йому не треба було боятися, що його спіймають і покарають. Він попростував до міського майдану, де, за попередньою угодою, вже зійшлися для битви дві армії. Однією з них командував Том, а другою — його найближчий приятель Джо Гарпер. Обидва великі полководці не поганили собі рук, б'ючись особисто, — то більше личило дрібноті, — а сиділи разом на пагорку і керували воєнними операціями, віддаючи накази через ад'ютантів. Після довгого й важкого бою армія Тома здобула перемогу.

Tom Sawyer - 03-035.jpg

Потім обидва війська підрахували вбитих, обмінялися полоненими та призначили день наступного бою. Після цього армії вишикувались і церемоніальним маршем пішли геть, а Том подався додому сам.

Tom Sawyer - 03-036.jpg

Проходячи повз будинок, де жив Джеф Течер, він побачив у садку незнайому дівчинку — чарівне створіння з голубими очима, золотавим волоссям, заплетеним у дві довгі коси, в білому літньому платтячку й мереживних панталончиках. Щойно увінчаний славою герой був переможений без жодного пострілу. Еммі Лоренс відразу зникла з його серця, не залишивши там навіть сліду. Він гадав, що палко любить її, а тепер побачив, що то було тільки мимовільне захоплення. Кілька місяців боровся він за Еммі, вона лише тиждень тому сказала, що любить його. Протягом цих семи коротких днів він вважав себе найщасливішим хлопцем у цілому світі. І ось за якусь хвилину вона залишила його серце, наче випадкова гостя.

Том потайки милувався своїм новим ангелом, поки не помітив, що вона теж побачила його. Тоді він удав, ніби не помічає дівчинки, і почав, як це властиво хлопцям, кривлятись на всі лади, щоб сподобатись їй і викликати її захоплення. Деякий час він виробляв усякі безглузді штуки і посеред якоїсь карколомної гімнастичної вправи він глянув у той бік і побачив, що дівчинка, не дивлячись на нього, простує додому. Том підійшов ближче і засмучений сперся на паркан, йому так хотілося, щоб дівчинка побула в садку ще трохи. Вона, справді, зупинилась була на ґанку, але потім підійшла до дверей. Том важко зітхнув, коли вона ступила на поріг. Але раптом його лице осяяла радість: перш ніж зникнути за дверима, дівчинка обернулась і кинула через паркан квітку.

Том підбіг, зупинився за два кроки від квітки, прикрив долонею очі і почав пильно вдивлятися в далекий кінець вулиці, ніби там з'явилося щось цікаве. Потім підняв з землі соломинку і поставив її собі на носа, намагаючись, щоб вона зберегла рівновагу; для цього закинув голову назад. Балансуючи, він дедалі ближче підходив до квітки. Нарешті наступив на неї босою ногою, захопив її гнучкими пальцями, пострибав на одній нозі геть і зник за рогом із своїм скарбом. Але стрибав він так недовго, поки розстебнув куртку і сховав квітку на грудях, ближче до серця, а, може, й до шлунка, бо Том був не дуже великим знавцем анатомії і мало розбирався в таких тонкощах.

Тоді він повернувся і вже до самого вечора не відходив од паркану, витіваючи усякі штуки. Але дівчинка більше не з'являлася, хоч Том утішав себе надією, що вона дивиться десь у вікно і бачить, як він старається для неї. Нарешті він неохоче пішов додому. Бідна його голова була сповнена фантастичних мрій.

За вечерею весь час він був такий збуджений, що його тітка зацікавилася: який біс вселився в дитину? Діставши доброго прочухана за те, що кидав у Сіда грудками землі він, як видно, нітрохи не засмутився. Том спробував поцупити грудку цукру під самим носом тітки і зазнав за це суворої кари, але знов-таки не образився і тільки сказав:

Tom Sawyer - 03-038.jpg

— Тітко, чому ви не б'єте Сіда, коли він бере у вас цукор?

— Сід не мучить людей так, як ти. Коли б не стежила, ти не вилазив би з сахарниці.

Tom Sawyer - 03-039b.jpg
Tom Sawyer - 03-040.jpg

Тітка пішла на кухню, і Сід, щасливий своєю безкарністю, зараз же простягнув руку до сахарниці, ніби знущаючися з Тома. Але сахарниця вислизнула з пальців у Сіда, впала на підлогу і розбилася. Том неймовірно зрадів, так зрадів, що стримав свій язик і навіть не скрикнув. Він вирішив не говорити ні слова, навіть коли ввійде тітка, а сидіти тихо й спокійно, поки вона спитає, хто це зробив. І тільки тоді він розкаже все. Ото буде весело, коли зразковий хлопець дістане по заслузі. Він так радів, що ледве міг утриматися, коли старенька повернулась і зупинилась над розбитою сахарницею, кидаючи блискавки гніву поверх окулярів. Том сказав собі: «Ось воно, починається!» Та через мить він лежав на підлозі. Владна рука вже піднялася для нового удару, коли Том, плачучи, закричав:

— Стривайте, стривайте! За що ви б'єте мене? Це ж Сід розбив її!

Тітка Поллі остовпіла. Том чекав, що вона зараз же пожаліє його.

Та коли до неї повернувся дар мови, вона сказала тільки:

— Гм! А, проте, я гадаю, тебе побито недарма. Ти, напевне, теж нашкодив, поки мене не було тут.

Совість мучила її, і їй кортіло сказати хлопцеві щось ніжне, але вона боялася, що коли виявить до нього ласку, то хлопець подумає, нібито вона визнає себе винною, а цього не допускала дисципліна. Тому вона мовчала і з важким серцем взялася за свої справи. Том сидів надутий у кутку і роз'ятрював свої рани. Він знав, що в душі тітка ладна стати перед ним навколішки, і похмуро втішався усвідомленням цього. Він не зробить нічого для примирення і не помічатиме її запобігань. Він знав, що час від часу тітка благально дивиться на нього крізь сльози, але не звертав на неї уваги. Том уявляв собі, як він лежить хворий, помирає, а тітка схиляється над ним і благає його промовити хоч одне слово прощення, але він повертається до стіни і помирає, не сказавши цього слова. Як-то почуватиме вона тоді себе? Він уявляв, як його приносять додому мертвого: його щойно витягли з річки, кучері його мокрі, і його розбите серце заспокоїлось навіки. О, як вона тоді впаде на його труп, і сльози її поллються дощем, і уста її молитимуть бога повернути назад хлопця, якого вона ніколи, ніколи більше не каратиме даремно! Але він лежатиме там холодний, блідий, мовчазний — бідний маленький мученик, горе якого скінчилося навіки.

Він так розхвилювався, що мало не задихався, стримуючись від плачу. Очі його наповнилися солоною водою, яка переливалася через край, коли він моргав, текла вниз і капала з кінчика носа. І так приємно було йому переживати свої нещастя, що він не міг стерпіти біля себе веселих облич і сміху, його горе було занадто священне для цього. І тому, коли в кімнату пританцьовуючи влетіла його кузина Мері, рада, що вона нарешті повернулася додому після довгого перебування на селі в гостях, яке тривало цілу вічність, тобто тиждень, і внесла сонце й пісні в одні двері, — він, сумний і похмурий, вийшов у другі двері.

Він блукав віддалік од тих вулиць, де звичайно гуляли хлопці, і шукав собі відлюдних місць, повитих сумом, як його серце. Довгий пліт на річці привабив його, і він сів скраєчку, спостерігаючи похмуру течію і мріючи про те, як добре було б втопитися в одну мить, і щоб при цьому нічого не відчути і не зазнати жодних незручностей.

Потім він згадав про свою квітку, витяг її з-під куртки — зім'яту і зів'ялу — і це ще збільшило його горе. Він думав: чи пожаліла б його вона, коли б знала, чи заплакала б, захотіла б обняти його і втішити? Чи, може, вона холодно відвернулася б, як відвернулись од нього тепер усі ці горді люди? Ця картина була йому така гірка і водночас така приємна, що він уявляв собі її знову й знову, розглядаючи її в різному освітленні, аж поки вона не поблякла. Нарешті він, зітхаючи, підвівся і пішов у темряву.

Годині о десятій він пробрався безлюдною вулицею туди, де жила його кохана незнайомка. На хвилину він зупинився і прислухався — анічичирк. За завісою вікна на другому поверсі миготіла свічка… Чи не там була вона? Том переліз через огорожу, тихенько пробрався садом до її будинку і став під самим вікном. Довго й розчулено дивився вгору, потім ліг на землю під вікном, схрестивши на грудях руки і тримаючи в них свою бідну, зів'ялу квітку. Отак він помре, вигнаний холодним світом, без покрівлі над головою, без дружньої руки, яка стерла б передсмертний піт з його чола, і ніяке дружнє обличчя не схилиться над ним з любов'ю, коли прийде його смертний час. Таким вона побачить його завтра, коли вигляне у це вікно, милуючись веселим ранком. І невже ж вона не проллє хоч одну сльозину над його бідним мертвим тілом? Невже ж вона не зітхне хоч раз, побачивши це юне життя, обірване так безжалісно, так передчасно?

Раптом вікно розчинилося. Крикливий голос якоїсь служниці порушив священний спокій ночі, і ціла злива води ринула на бідну жертву.

Приголомшений герой миттю скочив на ноги, пирхаючи і обтрушуючись. У повітрі просвистів камінець, пролунала тиха лайка, задзвеніло скло, розлітаючись на шматки; маленька, ледве помітна тінь перестрибнула через паркан і зникла в темряві.

Коли Том, уже роздягнувшись, при світлі лойового недогарка оглядав свій мокрий одяг, прокинувся Сід, але якщо у нього й було бажання висловитися з приводу недавніх образ, — він утримався, бо щось лихе виблискувало у Тома в очах. Том заснув, не помолившись, а Сід намотав це собі на вуса.

Tom Sawyer - 03-041.jpg