Пригоди Тома Сойєра/Розділ чотирнадцятий ТАБІР ЩАСЛИВИХ РОЗБІЙНИКІВ

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пригоди Тома Сойєра
автор: Марк Твен
Мова оригіналу: англійська. Перекладач: Ю. Корецький
Джерело: [1]  


Tom Sawyer - 14-121.jpg

Прокинувшись уранці, Том довго не міг зрозуміти, де він.

Він сів, протер очі і оглянувся довкола й аж тоді отямився. Був холодний сірий світанок. Глибока тиша лісу була сповнена чарівним почуттям миру і спокою. Жоден листок не ворушився, жоден звук не порушував роздумів Природи. Мов намисто, сяяли краплини роси на листі й траві. Білий шар попелу лежав на багатті, а синя цівка диму здіймалася просто над ним. Джо та Гек ще спали.

Ось далеко в лісі крикнула якась пташка, інша відгукнулася; десь застукотів дятел. В міру того як світлішала холодна сіра мла, звуки росли і множилися, — скрізь пробуджувалось життя. Чудеса природи, яка скидала з себе сон і бралася до роботи, розгорталися перед очима задуманого хлопця.

Маленька зелена гусениця везла мокрий від роси листок. Час од часу вона підіймала над листком дві третини свого тіла, ніби принюхуючись, а потім повзла далі: «Бере мірку, зовсім як кравець», сказав Том. Коли гусениця доповзла до Тома, хлопець аж прикипів до місця, і в його душі то підіймалася сподіванка, то падала, залежно від того, чи наближалася гусениця до нього, чи збиралася просуватися іншим шляхом. І коли, нарешті, гусениця зупинилася на хвилину подумати, піднявши вгору вигнуте гачком тіло, а потім рішуче переповзла на Томову ногу і заходилась гуляти по ній, його серце сповнилося радістю, бо це означало, що в нього буде новий костюм, — без сумніву, пишний, піратський.

Раптом звідкись з'явилася ціла процесія мурашок, і всі вони заходилися працювати; одна хоробро накинулась на мертвого павука, і, хоч той був уп'ятеро більший, потягла його на стовбур дерева.

Сонечко, все в цяточках, видерлося на запаморочну височінь трав'яної стеблинки. Том нахилився до нього і сказав:

Сонечко, сонечко, додому лети, —
Твоя хата горить, твої діти самі.

І сонечко послухалось і негайно знялося й полетіло рятувати своїх діток. Це не здивувало хлопця: він давно знав про легковірність сонечка і вже багато разів обдурював його, користуючись його простотою.

Потім з'явився великий жук, важко пересуваючи своє кругле тіло, і Том торкнув його пальцем, щоб побачити, як він притисне лапки до тіла й удасть мертвого.

Птахи тим часом зняли страшенний галас. Насмішничок дрізд сів на дереві над самісінькою головою Тома і з великим задоволенням почав передражнювати своїх сусідів. Криклива сойка, мов блакитний вогник, майнула в повітрі і сіла на гілку за два кроки від хлопця, схилила голову набік і з жадібною цікавістю дивилася на чужинців. Сіра білка й інша якась тварина, більша, лисячої породи, швидко пробігли одна за одною. Вони час од часу зупинялися, сідали на задні лапи, щоб глянути на нежданих гостей і потім поговорити про них, бо дикі звірки, очевидно, ніколи раніше не бачили людей і не знали, боятися їх чи ні. Тепер уже вся природа прокинулась і заворушилася. Довгі стріли сонячного проміння тут і там пронизали рясне листя. Кілька метеликів з'явилося в повітрі.

Tom Sawyer - 14-123.jpg

Том розбудив інших піратів, і за дві хвилини вони, зовсім голі, з вереском вже ганялись один за одним, по білій піщаній мілині. Їх зовсім не вабило в містечко, що спало оддалік, за могутньою пустинею вод. Уночі прибережна течія чи непокірні хвилі ріки віднесли їхній пліт, але хлопці навіть раділи з цього: був спалений міст між ними і цивілізованим світом.

Вони повернулися до табору навдивовижу свіжі, щасливі й страшенно голодні. Незабаром їхнє похідне вогнище запалало знов. Гек знайшов поблизу джерело чистої холодної води, хлопці зробили собі «склянки» з широкого дубового та горіхового листу і вирішили, що вода, підсолоджена чарами дикого лісу, непогано заміняє їм каву. Джо нарізував шинку на сніданок, але Том і Гек попросили його трохи почекати: вони знайшли на березі затишне місце і закинули вудочки. Майже негайно вони мали здобич. У Джо ще не ввірвався терпець, як вони повернулися, тягнучи чудового коропа, двох окунів, маленького сома, — словом, досить харчів, щоб нагодувати цілу родину. Вони засмажили рибу разом з шинкою і були вражені: ніколи ще риба не здавалася їм такою смачною. Хлопці не знали, що річкову рибу найкраще смажити як тільки її вловили, і не думали про те, якою прекрасною приправою до їжі є сон на свіжому повітрі, біганина, купання, а головне — голод.

Tom Sawyer - 14-124.jpg

Поснідавши, вони лягли в холодку, поки Гек курив свою люльку, а потім вирушили всі разом в ліс на розвідки. Вони весело крокували через гнилі пні, продираючись крізь кущі, між деревами, згори донизу оповитими повзучим диким виноградом. Час од часу вони натрапляли на чудові галявини, встелені килимом трави і прикрашені квітами, як дорогоцінним камінням.

В дорозі багато що викликало у них радість, але нічого дивовижного не знайшли. Вони довідались, що острів щось із три милі завдовжки та чверть милі завширшки і що від найближчого берега його відокремлює вузька протока завширшки якихось двісті ярдів — не більше. Купалися вони мало не щогодини і тому повернулися до табору вже надвечір. Вони були занадто голодні і не стали знову ловити рибу, але чудово пообідали холодною шинкою, а потім знову лягли в холодку побалакати. Та розмова незабаром почала перериватися і зовсім завмерла. Тиша й урочистість лісу, почуття самотності почали справляти своє враження на хлопців. Вони замислились. Якась невиразна туга вкралася в їхні душі, — це була туга за рідною домівкою. Навіть Фінн — Кривава Рука, — і той став мріяти про знайомі ґанки і порожні діжки. Але кожний соромився своєї слабодухості, і ні в кого не вистачало відваги висловити вголос свою думку.

Уже деякий час хлопці чули здалеку якийсь особливий звук, але не помічали його, — як ми іноді не помічаємо цокання годинника. Але таємничий звук помалу ставав голоснішим, і не помітити його було не можна. Хлопці перезирнулися і почали прислухатися. Настала довга мовчанка, глибока, нічим не порушувана. Потім здаля долинуло глухе й сумне «бум!»

— Що це таке? — запитав Джо ледве чутно.

— Не знаю, — пошепки відповів Том.

— Це не грім, — сказав Гекльберрі з переляком, — бо ж грім…

— Замовкніть! — гукнув Том. — І слухайте!

Вони почекали хвилину, що здалася їм вічністю, а потім урочисту тишу знов порушило глухе «бум!»

— Ходім подивимось.

Всі троє підхопилися і побігли до берега — звідки було видно містечко. Розсунувши кущі, вони почали придивлятися в далину. Посередині ріки, на милю нижче від Санкт-Петербурга, плив за водою невеличкий пароплав, який звичайно перевозив пасажирів з одного берега на другий. На палубі було багато народу. Навколо нього снувало безліч човнів, але хлопці не могли розібрати, що робили люди, які сиділи в човнах і на пароплаві.

Tom Sawyer - 14-125.jpg

Раптом на борту пароплава з'явився стовп білого диму, що виріс у цілу хмару, і втретє той самий тужний звук долетів до наших хлопців.

— Тепер я знаю, в чім річ! — вигукнув Том. — Хтось утопився!

— Атож, — встряв Гек. — Те ж саме було минулого літа, коли потонув Біл Тернер; тоді теж стріляли з гармати над водою — від цього утоплені випливають нагору. Авжеж! А ще беруть хліб, кладуть у нього живе срібло і пускають на воду: де лежить утоплений, там хліб і зупиниться.

— Так, я чув про це, — сказав Джо. — Хотів би тільки знати, чого це хліб зупиняється?

— О, тут справа не в хлібі, — сказав Том. — По-моєму, все залежить од того, які кажуть слова, коли пускають його на воду.

— Нічого не кажуть, — заперечив Гек. — Я сам бачив: не кажуть нічого.

— Дивно!.. — сказав Том. — А може, вони говорять пошепки… про себе — так, щоб ніхто не чув. Безперечно, так! Про це можна було відразу догадатись.

Хлопці погодилися, що Том має рацію, бо важко припустити, щоб якийсь простий, зовсім не вчений кусень хліба міг діяти так розумно, коли його посилають у такій важливій справі.

— Дідько його бери! Хотілося б мені тепер там бути! — гукнув Джо.

— Та й мені, — обізвався Гек. — Страх як хочеться знати, хто це там утопився.

Хлопці дивилися в далечінь і прислухалися. Раптом у голові Тома майнула думка, і він гукнув:

— Хлопці! Я знаю, хто потонув. Це ми!

Миттю вони відчули себе героями. Яка радість, яке щастя! Їх шукають, за ними плачуть, як за померлими; через них серця крає горе, через них сльози ллються. Люди згадують про те, які були вони жорстокі до цих бідолашних загиблих хлопців, совість мучить людей; а головне — ото чудесно — про них говорить усе місто, їхній славі заздрять усі хлопці. Це найкраще! Варт було стати піратом, зрештою.

Смеркало. Пароплав заходився коло своєї звичайної роботи, і човни зникли. Пірати повернулися до табору. Вони неймовірно раділи, пишалися з почесної слави, яка їм випала. Їм було приємно, що вони завдали всьому місту стільки турбот.

Хлопці наловили риби, зварили вечерю і з'їли її, а потім почали міркувати, що тепер говорять і думають про них у містечку; при цьому вони малювали собі такі картини загального горя, на які їм дуже приємно було дивитися. Та коли вечірня тінь оповила їх, вони помалу перестали розмовляти й сиділи, журно дивлячись на вогонь, а думки їх, очевидно, блукали далеко. Недавній запал їх вгамувався, і Том та Джо не могли не пригадати деяких близьких їм людей, яким навряд чи було дуже весело від цієї забавки. З'явилися деякі сумніви. У обох було на душі неспокійно, обидва відчули себе нещасними і кілька разів мимоволі зітхали. Джо навіть насмілився спитати у товаришів, як вони поставляться до думки вернутись у цивілізований світ, — звичайно, не зараз, а…

Том почав над ним збиткуватися. Гек, як людина бездомна, при єднався до Тома, і бідолашний Джо поспішив з'ясувати, що це він пожартував. Джо був радий, коли йому простили, залишивши на ньому тільки легку тінь підозри, ніби він малодушно нудьгує за домівкою. Цього разу бунт був придушений на самому початку.

Стемніло. Гек почав куняти і нарешті захропів; за ним і Джо. Том деякий час лежав нерухомо, спираючись на лікоть і пильно вдивляючися в обличчя товаришів. Потім він обережно став навколішки і почав шукати чогось у траві при непевному світлі вогнища. Він знайшов кілька великих шматків білої кори платана і вибрав з них два підходящих. Потім, стоячи на колінах біля вогнища, так-сяк нашкрябав на кожному шматку кілька рядків своєю «червоною охрою». Один із них він згорнув трубкою і сховав у кишеню, а другий — у бриль Джо, трохи відсунувши бриль од власника. Крім того, Том поклав у бриль кілька речей, дуже цінних для кожного школяра, в тому числі грудку крейди, гумку, три гачки для риби і одну кульку, відому під назвою «справжнього кришталю». Потім обережно, навшпиньках став пробиратися між деревами. Коли ж побачив, що товариші досить далеко і не можуть почути його кроків, він прожогом кинувся до берега.

Tom Sawyer - 14-127.jpg