Пригоди Тома Сойєра/Розділ шістнадцятий ПЕРШІ ЛЮЛЬКИ. — «Я ЗАГУБИВ НОЖИКА»

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пригоди Тома Сойєра
автор: Марк Твен
Мова оригіналу: англійська. Перекладач: Ю. Корецький
Джерело: [1]  


Tom Sawyer - 16-134.jpg

По обіді вся ватага розбійників рушила на піщаний берег — по черепашачі яйця. Хлопці штурхали палицями в пісок і, знаходячи м'яке місце, ставали навколішки і починали копати руками. Іноді з одної ямки добували відразу по п'ять-шість десятків яєць. Яйця були зовсім круглі, білі, трохи менші за волоський горіх. У піратів була того дня розкішна вечеря з яєшні і така сама учта наступного ранку, в п'ятницю.

Tom Sawyer - 16-135.jpg

Після сніданку вони грали в довгої лози й бігали мілиною, ганяючися один за одним і скидаючи з себе одяг на бігу, поки не стали зовсім голі. А тоді бавились у воді на мілині, борючися з течією, яка іноді збивала їх з ніг, але від цього їм ставало веселіше. Іноді вони нагиналися всі разом до води, хлюпали один в одного, причому кожний підкрадався до «ворога» обережно, відвернувши обличчя, щоб самого не забризкали.

Потім вони вступили врукопашну тут же у воді, поки переможець не занурював інших з головою, а потім пірнали всі троє, звившись у суцільний клубок рук і ніг, і коли знову з'являлися над поверхнею води, то і пирхали, і сопіли, і сміялись, і відпльовувались, і ледве дихали.

Добре втомившись, вони вибігали з води, падали на гарячий, сухий пісок і зовсім заривалися в нього, а потім знову стрибали у воду; і знову починалось те саме. Нарешті їм спало на думку, що їхні голі тіла дуже скидаються на трико своїм кольором; вони накреслили на піску коло і влаштували цирк, де було аж три клоуни, бо жоден не хотів віддати іншому цієї завидної ролі.

Потім хлопці видобули свої мармурові кульки і почали грати в різні гри, аж поки не набридло. Тоді Гек і Джо знов пішли купатись, а Том не рискнув і залишився на суші, бо виявилося, що, коли він скидав штани, в нього розв'язався шнурок, яким до його ноги були прив'язані зміїні гримучки. Він навіть здивувався, як це його не схопила судорога без цього чарівного талісмана. Він так і не наважився йти у воду, поки не знайшов своїх гримучок. А тим часом його товариші встигли потомитися і вийшли полежати на березі. Помалу вони розійшлися в різні боки, замислилися, і кожен з тугою дивився в той бік, де лежало залите сонцем рідне містечко. Том мимоволі писав на піску великим пальцем ноги слово «Беккі». Він спохватився, стер написане і сам на себе розгнівався за свою малодушність, але не міг утриматись і знову написав це ім'я, потім знову стер і, щоб не піддатися спокусі, гукнув товаришів.

Але Джо занепав духом майже безнадійно. Він так тужив за домом, що ледве стримувався від сліз. Гек також зажурився. Том був пригнічений, але бадьорився: у нього була таємниця, яку він поки що не хотів відкривати товаришам, але якщо йому не пощастить розвіяти їхню тугу, він скаже їм тепер-таки. І з удаваною безтурботністю він сказав:

— Б'юся об заклад, хлопці, що на цьому острові і до нас були пірати. Обійдемо його ще раз. Вони, мабуть, сховали тут десь скарб. Що б ви сказали, коли б ми знайшли напівзогнилу скриню, повну золота й срібла? Га?

Але це викликало лише слабенький захват і жодної відповіді. Том зробив ще дві-три принадні пропозиції. Всі його спроби були марні.

Джо байдуже штурхав палицею в пісок, і вигляд у нього був дуже похмурий. Нарешті він сказав:

— Ох, хлопці, киньмо цю витівку! Я хочу додому. Тут так нудно!

— Та ні, Джо, ти звикнеш, — умовляв Том. — Подумай тільки, як тут ловиться риба.

— Не треба мені твоєї риби… Я хочу додому.

— Але, Джо, де ти знайдеш таке місце для купання?

— А нащо мені твоє купання? Мені тепер і купатись не хочеться, коли ніхто не забороняє. Я хочу додому.

— Фе, який сором! Немовлятко! До мамки захотів!

— Авжеж, до мамки! І тобі б захотілося, коли б у тебе була мати. І я таке саме немовля, як і ти.

І Джо зарюмсав.

— Ну, гаразд, хай наша плаксива дитинка йде додому, до мамки, ми її відпустимо. Правда, Геку? Бідолашний, він за мамкою нудьгує! Ну що ж? Хай іде! Адже ж тобі подобається тут, правда, Геку! Ми з тобою лишимось, добре?

Гек байдуже відповів:

— Та-ак.

— Я з тобою більше не розмовлятиму, поки живу, — оголосив Джо, встаючи. — Так і знай!

Він похмуро відійшов і почав одягатися.

— Подумаєш! — відповів Том. — Кому ти потрібний? Іди додому, хай з тебе всі сміються. Гарний пірат, нічого сказати! Гек і я — не такі рюмси, як ти. Ми лишимося тут, правда, Геку? Хай іде, коли хоче. Обійдемось і без нього.

Джо, не відповідаючи, похмуро натягав на себе одяг. Том, хоч і був зовні спокійний, але в душі хвилювався і навіть шкодував. Ще більше бентежив його Гек, який сумно й мовчазно стежив за лаштуванням Джо. Джо одягся і, не попрощавшись, пішов у напрямі до іллінойського берега. У Тома впало серце. Він глянув на Гека. Той не міг витримати цього погляду, опустив очі і потім сказав:

— Мені теж кортить піти, Томе. Якось нудно тут стало, а тепер буде ще нудніше. Ходімо й ми, Томе!

— Іди, коли хочеш, ви всі можете йти, а я не піду, я залишусь.

— Томе, я краще піду.

— Ну й забирайся! Хто тебе тримає?

Гек почав збирати дрантя, розкидане по піску.

— Томе, ходімо з нами! — умовляв він. — Подумай про це. Ми почекаємо тебе на березі.

— Довгенько вам доведеться чекати.

Гек сумно подався геть. Том стояв і дивився йому вслід, відчуваючи непереможне бажання відкинути свою гордість і піти за ними. Він сподівався, що хлопці зупиняться, але вони поволі йшли все далі по коліна у воді. Том раптом помітив, що навколо стало якось незвичайно порожньо й тихо. Він остаточно переміг свою гордість і побіг слідом за товаришами, гукаючи:

— Стривайте, стривайте! Мені треба вам щось сказати!

Ті зупинились і обернулись. Наздогнавши їх, Том почав розповідати їм свою таємницю. Вони слухали похмуро й вороже, а потім зрозуміли, до чого він гне, і почали аж верещати з радості, вважаючи, що це «чудово», і заявляючи, що коли б він сказав їм раніше, вони б і не подумали піти.

Том пробурмотів якесь пояснення, але, власне кажучи, він боявся, що навіть його таємниця неспроможна втримати їх надовго, і приберіг її як останній засіб.

Хлопці весело повернулися в свій табір і почали знову гратися, весь час говорячи про надзвичайну витівку Тома і захоплюючись його винахідливістю.

Після смачного обіду з яєць і риби Том сказав, що тепер йому хочеться навчитись курити. Джо підхопив цю думку і оголосив, що він також хотів би спробувати. Гек зробив люльки і набив їх тютюном. Досі обидва новаки курили лише сигари з виноградного листу, але ці сигари «щипали» язика і вважалися не гідними чоловіків.

Вони розтяглися на землі, спираючись на лікті, і почали обережно втягувати в себе дим. Дим мав неприємний смак, і їх трохи нудило, але Том сказав:

— Та це зовсім легко? Коли б я знав це раніш, я б давно вже навчився.

— І я теж, — сказав Джо. — Це ж дурниця!

— Скільки разів я, бувало, дивився, як люди курять, і думав: «От коли б мені навчитися!» Але я ніколи не думав, що зможу, — сказав Том.

— І я завжди так. Правда, Геку? Адже ти чув це від мене? Ось Гек скаже.

— Чув, багато разів, — сказав Гек.

— Авжеж, я казав це сотні разів. Одного разу це було біля різниці. Пригадуєш, Геку? Там були ще Боб Таннер, Джонні Міллер і Джеф Течер. Ти пам'ятаєш, Геку, що я сказав?

— Ще б пак, — підтвердив Гек. — Це було того дня, коли я загубив білу кульку… Ні, це було напередодні.

— Ну от, Гек пам'ятає.

— Мені здається, я міг би палити таку люльку цілий день, — сказав Джо. — Мене зовсім не нудить.

— І мене теж! — сказав Том. — Я міг би курити цілий день, але б'юсь в заклад, що Джеф Течер не міг би.

— Джеф Течер! Куди йому! Та він і двох затяжок не зробить! Хай тільки спробує, побачить!

— Звичайно, не зробить. І Джонні Міллер теж. Хотів би я подивитися, як Джонні Міллер закурить!

— Куди йому! — сказав Джо. — Він, бідний, ні до чого не здатний. Одна затяжка, і він упаде як мертвий.

— Правду каже Джо. Слухай: ось коли б хлопці могли нас побачити!

— Це було б здорово!

— Але, хлопці, цур, нікому про це! А коли-небудь, як усі зберуться, я підійду до тебе і скажу: «Джо, маєш люльку? Курити охота». А ти відповіси недбало, ніби нічого не сталося: «Так, є в. мене стара люлька та й друга є, але тютюн у мене не дуже добрий». А я скажу: «Ну, то дарма, аби був міцний». І тоді ти витягнеш люльки, і ми спокійно собі закуримо, — хай подивляться.

— От весело буде, Томе! Хотів би я, щоб це було зараз.

— І я! Ми їм скажемо, що навчилися курити, коли були піратами, — от будуть заздрити нам.

— Ще б пак! Звичайно, заздритимуть.

Розмова тривала, але незабаром вона почала трохи в'янути й уриватися. Паузи ставали довшими. Пірати спльовували дедалі частіше. Рот у хлопців перетворився на водограй. Вони ледве встигали очищати льохи в себе під язиком, щоб урятуватися від поводі. Незважаючи на всі їхні зусилля, їм заливало горлянки і щоразу після цього починало нудити. Обидва хлопці зблідли, і вигляд у них був жалюгідний. У Джо випала люлька з ослаблих пальців, у Тома теж. Водограї працювали несамовито, насоси ледве встигали відкачувати. Джо ледве вимовив:

— Я загубив мого ножика… Піду пошукаю…

Том сказав уривчастим голосом:

— Я допоможу тобі. Ти йди в той бік, а я туди… пошукаю біля струмка. Ні, Геку, ти не йди за нами, ми самі знайдемо.

Tom Sawyer - 16-139.jpg

Гек знову сів на своє місце і чекав цілу годину. Потім йому набридло і він пішов шукати товаришів. Він знайшов їх у лісі, далеко один від одного; обидва були бліді і спали міцним сном. Щось підказало йому, що тепер їм полегшало і що їх ніщо вже не турбувало.

За вечерею обидва смиренно мовчали; а коли Гек після вечері, набивши собі люльку, хотів набити люльки їм, вони в один голос сказали: не треба, у них сьогодні негаразд із шлунком, — мабуть за обідом з'їли чогось несвіжого.

Десь опівночі Джо прокинувся і розбудив товаришів. У повітрі стояла зловісна задуха. Хлопці сіли ближче до вогню, хоча ніч була дуже тепла. Вони сиділи тихо і пильно прислухалися. За вогнищем усе потопало в непроглядній темряві.

Раптом щось блиснуло, освітило листя і зникло. Потім блиснуло яскравіше. Ї ще, і ще. Потім у гілках дерев пронісся тихий стогін; хлопці відчули на своїх щоках чийсь подих і затремтіли при думці, що це промчав дух ночі. На деякий час стало тихо. І раптом знову якийсь зловісний блиск обернув ніч на день і з надзвичайною виразністю освітив кожну травинку, що росла у них біля ніг. Осяяла вона і три бліді злякані дитячі обличчя. Грім прокотився в небі і завмер, відгукуючись здалека глухим гуркотом. Порив холодного вітру промчав, куйовдячи листя і розкидаючи попіл навколо багаття.

Знову спалахнула блискавка в лісі, і тої ж хвилини вдарив грім. Хлопцям здавалося, що від цього гуркоту дерева падають їм на голову. В темряві вони злякано притулилися один до одного. На листя впало кілька великих краплин дощу.

— Хлопці, в намет! — скомандував Том.

Вони скочили й побігли, спотикаючись об коріння дерев і плутаючись у дикому винограді. Буйний вітер лютував у лісі, і все співало й голосило разом з ним. Яскраві блискавки спалахували майже безперервно, знову й знову гримів оглушливий грім. І ось ринув дощ, ніби з відра. Ураган, лютуючи, гнав воду суцільними потоками.

Хлопці щось гукали один одному, але завивання бурі й громові удари заглушали їхні голоси. Однак вони добігли до намету і сховалися під ним, перелякані, мокрі, змерзлі, з їхнього одягу струмками стікала вода, але кожний радів хоч тому, що має товаришів у нещасті. Розмовляти вони не могли, навіть коли б буря не заглушала їхніх голосів, — так люто лопотіло над ними старе вітрило.

Tom Sawyer - 16-141.jpg

Гроза дедалі посилювалася. Нарешті повівом зірвало вітрило, закрутило ним і понесло геть. Хлопці схопили один одного за руки і побігли, щохвилини спотикаючись і набиваючи собі синці, під захист великого дуба, що стояв на березі.

Тепер боротьба була в самому розпалі. Під безперервним сяйвом блискавок усе вимальовувалось надзвичайно яскраво: зігнуті дерева, розбурхана ріка, вкрита білою піною, темні обриси високих скель на тому боці, що бовваніли з-за густої завіси дощу. Раз у раз якийсь лісовий велетень, полігши в бою, з тріском валився на землю, ламаючи молоді дерева; неослабний гуркіт грому перетворився тепер в оглушливі вибухи, різкі, сухі, невимовно жахливі.

Під кінець буря напружила всю свою силу і залютувала з нечуваною енергією; здавалося, вона розірве острів на шматки, спалить його, вирве з корінням дерева, до смерті оглушить кожну живу істоту — все це за одну мить. То була страшна ніч для хлоп'ят без притулку.

Нарешті бій ущух, війська заходилися відступати. Їхні погрози і прокляття лунали дедалі глухіше. Помалу на землі знову запанував мир. Хлопці повернулися до табору дуже злякані. Але виявилося, що їм таки пощастило, бо у великий платан, під яким вони завжди ночували, вдарила цієї ночі блискавка, і вони б загинули, коли б залишилися під ним.

Усе в таборі було мокре. Вогонь погас, бо вони були безтурботні, як і всякі хлопці цього віку, і не вжили заходів, щоб урятувати його від дощу. Це було дуже неприємно, бо всі троє промокли до кісток і тремтіли від холоду. Вони красномовно висловлювали своє горе, але потім помітили, що вогонь пробрався далеко під великий пень, і ще жевріє кілька жаринок. Хлопці терпляче взялися до діла, зібрали сухі тріски й кору з-під захищених деревами пеньків, і, нарешті, їм пощастило розпалити вогонь. Вони накидали туди великих гілок, вогонь запалахкотів, і вони знову повеселішали. Підсушивши над вогнем шинку, вони чудово повечеряли, а потім сіли біля вогнища і до ранку гомоніли про свою нічну пригоду, хвалькувато прикрашаючи її: спати все одно було ніде, бо навколо не лишилося жодного сухого місця.

З першим променем сонця хлопців почала знемагати дрімота, і вони лягли на березі, на мокрому піску. Незабаром сонце добре припекло, і вони похмуро почали готувати собі сніданок. Але, і попоївши, почували себе розбитими; все тіло ломило; у душу знову закрадалася туга за домівкою.

Том помітив ці тривожні ознаки і робив усе, що міг, щоб підбадьорити піратів. Але їх не втішали ні мармурові кульки, ні цирк, ні купання. Він нагадав їм про велику таємницю, і йому пощастило викликати проблиск веселощів. Том скористався з цього і поспішив зацікавити їх новою вигадкою. Він запропонував їм тимчасово забути про те, що вони пірати, і для різноманітності зробитися індійцями. Ця думка захопила їх. Негайно вони роздяглись і, вимазавшися з ніг до голови чорною грязюкою, стали строкатими, як ті зебри. Після цього рушили в ліс, щоб напасти на англійське селище, причому, звичайно, кожен був вождем.

Згодом хлопці розділилися на три ворожі племені.

З войовничими криками вискакували вони з засідок і кидались один на одного, вбиваючи й скальпуючи ворогів цілими тисячами. То був кривавий день, і вони були задоволені ним.

Tom Sawyer - 16-143.jpg

На вечерю пірати зібралися в таборі, голодні й щасливі. Але тут була невеличка завада: вороги-індійці повинні були одразу ж укласти між собою мир, інакше вони не могли переламати хліб дружби; але як же укладати мир, не викуривши люльки? Де ж це чувано, щоб коли-небудь мир укладали без люльки? Двоє з дикунів майже пошкодували, чому вони не лишилися піратами. Проте іншого шляху не було, і, удаючи з себе задоволених, вони по черзі почали смоктати тютюн із люльки.

І — уявіть собі! — Том і Джо навіть щасливі були, що стали індійцями, бо все-таки від цього щось виграли: виявилося, вони можуть трохи курити, не почуваючи потреби йти шукати загубленого ножика. Правда, їх нудить і тепер, але не так сильно, як раніш. Вони поспішили використати сприятливу обставину і після вечері повторили спробу з повним успіхом. Завдяки цьому вечір минув дуже весело. Вони раділи, пишалися з свого нового досягнення, ніби їм пощастило зідрати скальпи й шкіру з шести індійських племен. Даймо ж їм поки що спокій: нехай курять, гомонять і хваляться. До якогось часу ми можемо обійтись і без них.