Пригоди Тома Соєра (1929)/XV. Пірати знову щось придумали
| ◀ XIV. Тета Поллі дуже хвалить свого Тома | Пригоди Тома Соєра XV. Пірати знову щось придумали |
XVI. Туча ▶ |
|
По обіді вийшли пірати на пісчану мілину шукати черепашиних яєць. Вони встромлювали свої патики в пісок і де було мягко, там приклякали і розгрібали пісок руками. Часом з одної ямки вигрібали по пятьдесять або й шістьдесять круглих, білих яєць, трохи менших від волоських оріхів. На вечерю зладили собі празничну їду з печених яєць, та ще зісталося на смачне снідання на пятницю. По сніданні хлопці вибігли на пісчану мілину, бігали, ловилися, дуріли, далі скинули з себе одежу й давай бігти проти води. Відтак брискали на себе водою, боролися, поринали в воду, а випливши пирхали і заливалися сміхом. Потому вибігали на теплий пісочок, качалися, закопувалися в нім і лежали, аж доки знову не приманила їх весела вода. Нараз прийшло їм на думку, що їх шкіра дуже нагадує трико циркових артистів. В сюж мить начеркнули на піску велике колесо, що мало бути цирком із трьома кльовнами, бо кожний хотів грати ролю кльовна. Ся забава не довго трівала і хлопці повиймали свої кульки та почали пригадувати собі ріжні шкільні забави. Але й се їм знудилося і Гек та Джо ще раз скочили в воду, а Том не пішов вже за ними, бо завважив, що загубив тарахкавку з гремучої змиї, яку привязав був до ноги і дуже дивувався, як без того чарівного талізману він міг так довго бути в воді і не дістати корчів. Коли нарешті знайшов його, знову хотів лізти в воду, та товариші повилазили вже на беріг. Вони одинцем ходили ще по березі мовчазні й задумані. Кожний з них крадькома поглядав геть далеко за річку, де їх рідне місточко купалося в червоних проміннях заходячого сонця. Том несвідомо великим пальцем ноги виписував на піску „Бекі“. Але помітивши се, лихий на себе затирав це дороге імя, та зараз же виписував те саме наново; він не годен був себе перемогти. Знову засипав букви піском і щоби збутися покуси, побіг до своїх товаришів і вже з ними не розставався.
Але Джо так упав на дусі, що ніяк не можна було його підбадьорити. Він так затужив за домом, що довше не міг уже перенести тої нудьги. Сльози так і тиснулися йому до очей. Гек теж засумував. І Томові було не легко на серці, але він намагався не показати того по собі. Він мав якусь тайну, але поки що не хотів її виявити. Та вже надто великий сум напав на товаришів — не міг далі зі своєю тайною ховатися. Удаючи веселого, нагло заговорив:— Заложуся, хлопці, що на сім острові були вже пірати перед нами. Ходім, добре пошукаймо, а певно знайдемо закопаний скарб. А що буде, хлопці, як знайдемо спорохнявілу скриню повну золота і срібла, га?!
Але тим одушевлення не викликав і жаден словом не відізвався. Том ще щось цікаве вигадував, але дарма. Джо сидів, порпав патиком у піску і був дуже сумний, похмурий. Нарешті промовив відважно:
— Хлопці, киньмо вже раз те все. Я хочу до дому. Тут так пусто!
— Ах, Джо — заспокоював його Том. — за хвилю скажеш інакше. Подумай лишень, як гарно тут ловити рибу.
— Не хочу риби. Я хочу до дому!
— Але Джо, де ти так гарно поплаваєш, як тут?
— Мені й не в голові плавати. Що за приємність плавати, коли ніхто не забороняє. Я йду до дому, а ви, як собі хочете!
— Ото наплів! Дитиночка до мамунці хоче, так?!
— Так, знай, що хочу! І ти хотів би так само, якби мав її. І ти така дитинка як я. Джо почав хлипати.
— Добре, нехай маленький плаксій іде собі до мамунці. Правда, Геку, хай біднятко йде собі з Богом. А нам і тут добре. Правда, Геку? Ми зістанемося оба?
Гек ледве промимрив:
— А-га!
— І говорити з тобою не варта, щоб ти знав! — скрикнук Джо і став одягатися.
— То й не говори, — згірдливо відповів Том. Ми без тебе обійдемося. Забирайся до дому, щоб було з кого сміятися. О, добрий з тебе пірат! Гек і я вже не дітваки. Ми зістанемося тут, правда, Геку? Нехай він собі йде. Ми без нього обійдемося.
Але Том був дуже неспокійний, а коли побачив, що Джо мовчки одягається, став ще неспокійніший. Його трівожило й те, що Гек пильно дивився на те, що робить Джо і зловісно мовчав. Не попрощавшися, зійшов Джо в притоку і пішов у брід до берега Ілінойса. В Тома завмерло серце. Він глянув на Гека. Той не міг витримати його допитливого погляду і спустив очі.
— Я також піду, Томе — почав несміливо. — Вже й перше було нудно, а тепер буде ще гірше. Ходи, Томе, підемо!
— Я не піду. Як хочеш, іди собі! Я лишуся сам!
— Я… я думаю, що піду!
— Біжи! Хтож тебе держить?
Гек почав збирати свої маєтки і говорив:
— Томе, ходи й ти з нами! Поміркуй гарненько. Ми підождемо тебе на березі!
— Ну, то ждіть собі до судного дня!
Гек пішов засмучений, а Том стояв і дивився за ним у слід. Страх, як йому хотілося скинути з серця гордощі й піти за ними. Він сподівався, що хлопці спиняться, але вони йшли вперед, навіть не озираючися. Том почув, як пусто й самітно стало нараз довкола нього! Він переміг свої гордощі і кинувся навздогінці за ними, кричучи з усієї сили:
— Підождіть! Підождіть! Маю вам щось сказати!
Хлопці пристанули й оглянулися. Том здогонивши їх, виявив їм свою тайну. Вони слухали спершу нерадо, але коли здогадалися, куди він прямує, аж завищали з радощів.
— Ото гарно буде! Якби ти був скорше сказав, то ми й не думалиб втікати. Том щось там вигадував, чому досі не сказав, а по правді боявся, що навіть тайний плян не зможе довго задержати їх на острові, і тому мовчав досі, аж вже надто скрутно стало.
Хлопці вернули веселі назад на остров і почали бавитися, розмовляючи увесь час про чудовий Томів плян і дивуючися його ґеніяльности. По смачному обіді, що складався з риб і яєць, Том заявив, що хоче зараз таки навчитися курити. Джо і собі докинув, що й він хоче. Отже Гек змайстрував ще дві люльки і набив їх тютюном. Оба новики–курці нічого иншого ніколи не курили, як лиш „цигара“ з виноградного листя, але ті дуже пекли в язик, та й це не було мужеське курення.
Вони простяглися на землі, спершися на лікоть і взялися — але не дуже відважно — пакати. Дим зовсім їм не смакував і вони раз-у-раз кашляли, але Том все таки сказав:
— Е, та се зовсім ніяка штука. Якби я був се скорше знав, то вже давно був би навчився.
— І я — озвався Джо, — се так, як би й ніщо.
— Нераз, бувало, дивлячися, як хто курив, я думав собі: ах, якби я хотів уміти курити. Але я ніколи й не гадав, що так легко зумію, — сказав Том.
— Так і я, — сказав Джо. Чи раз я говорив тобі, Геку? Правда, що говорив?!
— Так, може бути.
— Ну й я, — сказав Том. — Принайменше сто разів. Пригадуєш собі, Геку, тоді, коло різниці. Там були ще Боб і Джонні і Джеф також. Я тоді казав… памятаєш, Геку?
— Ага, вже знаю, — сказав Гек, — се було саме того дня, коли я загубив свою білу кульку, — або може день перед тим.
— А видиш, — сказав Том, — Гек пригадує собі.
— Мені здається, що таку люльку я міг би курити цілий день, додав Джо, від неї мені не робиться зле.
— О, і мені ні, — перебив Том, я міг би курити що дня. Але Джеф Течер певно не міг би.
— Джеф Течер! Ой, ой, той потягнув би двічі і вже пропав! Хай лиш спробує, то побачимо!— І Джонні Міллєр, ось того хотів би я побачити з люлькою!
— Справді, — розсміявся Джо, — і я. Та він лише раз потягне і вже по нім!
— Таки так. Але я дуже хотів би, щоби тамті нас так побачили.
— І я хотів би цього.
— Знаєте, хлопці, не говорім про се нікому, але як будемо з ними разом, я підійду до тебе Джо і спитаю: „Джо, є в тебе люлька? Так хочу курити“. А ти скажеш так зовсім байдуже: „Є в мене і давня люлька і нова, але тютюн поганенький“. А я скажу: „Е, се нічого, коби лише був міцний“. А ти повиймаєш люльки, понабиваєш тютюном і закуримо. Ото здивуються!
— Ото буде забава, Томе! Коби як найшвидше!
— А тоді скажемо, що ми навчилися курити тоді, як були піратами. Тож то нам будуть завидувати!
— О, ще й як!
Так балакали собі ще хвилинку, але де далі, жвава розмова втихала, уривалася і хлопці щораз більше спльовували. Здавалося, що в їх ротах потворилися жерела слини так, що хлопці не встигали її відпльовувати. Вона заливала їм горла й душила. Оба герої поблідли, аж позеленіли. З безсилих пальців Джо випала люлька, випала й Томові. Слина котилася все дужче. Нараз Джо ледве промовив:
— Я загубив свій ножик. Піду, пошукаю.
А Том насилу сказав тремтячими губами:
— Я поможу тобі. Ти йди в той бік, а я пошукаю біля джерела. Ти, Геку не йди. Ми вже знайдемо самі.
Гек сів і ждав годину. Нарешті знудився й пішов шукати товаришів. Знайшов їх у лісі, як спали далеко один від одного. Були дуже бліді. Гек розглянувся й побачив, що вони позбулися вже зовсім того, що їх так знудило.При вечері якось не клеїлася розмова. Хлопці були мовчазні й сумні, а коли Гек набив люльку і хотів і їх погостити, то подякували, говорячи, що почувають себе нездорово, мабуть зїли на обід щось таке, що їм пошкодило.