Природно-заповідний фонд Київської області/Історія формування ПЗФ Київщини

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Природно-заповідний фонд Київської області
Василюк О., Костюшин В., Норенко К., Плига А., Прекрасна Є., Коломицев Г., Фатікова М
Історія формування ПЗФ Київщини
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ ПЗФ КИЇВЩИНИ

Згідно з наявними джерелами, історія формування сучасного природно-заповідного фонду Київщини складає більш ніж два сторіччя. Першими природоохоронними територіями Київщини можна вважати дендропарки, які створювалися в маєтках великих землевласників. Деякі з них збережені до нашого часу і тепер мають статус парків-пам’яток садово-паркового мистецтва або дендропарків. Це, передусім, «Олександрія» (створена наприкінці 18 століття), парки «Згурівський», «Ташанський», «Кагарлицький», «Копилівський» тощо.

Історія розвитку мережі ПЗФ Київщини включала, як періоди активного створення територій, що охороняються, так і їх знищення, що, перш за все, визначалося політикою влади по відношенню до охорони природи. Яскравим прикладом таких змін є «Конча-Заспа». З 1923 по 1934 рік на південь від тодішньої межі Києва, на заплавних землях р. Дніпро, існував один з перших в Україні заповідників, який називався «Конча-Заспа». У науково-дослідній станції, що існувала на території заповідника ще до його створення, з 1893 року, працювали такі відомі вчені, як М. В. Шарлемань, В. І. Вернадський. Влітку 1934 року, разом із багатьма іншими радянськими заповідниками, «Конча-Заспу» ліквідували. Після цього, територію заплави розділили під сінокоси між чотирма колгоспами Києво-Святошинського району Київщини. У 1936 році територія «Конча-Заспи» увійшла до складу земель м. Києва і в 1999 році рішенням Київської міської ради № 146/649 оголошена ландшафтним заказником «Острів Жуків» (1630 га). У 2007 році Київська міська рада скоротила площу заказника до 196 га та роздала землі під приватну житлову забудову. З того часу триває протистояння природоохоронної громадськості і забудовників.

Перший законодавчий документ із заповідної справи на території Української РСР з’явився в 1926 році. Це «Положення про пам’ятки культури і природи», якими встановлені правила створення, охорони, утримання, дослідження і пропаганди заповідних об’єктів. Після прийняття «Положення…» було створено 4 природоохоронні інспектури, одна з яких була Київська, яку очолив М. В. Шарлемань. Саме він розпочав цілеспрямовану роботу із заповідання цінних природних об’єктів в Київській та сусідніх областях. У 1928 році створюється Український комітет охорони пам’яток природи. На початку 30-х років в Україні був опублікований реєстр заповідних об’єктів М. Шаліти, згідно з яким в Київській області нараховувалось 125 пам’яток природи.

Станом на 1929 рік на території Київської інспектури (до неї входила Київська, Житомирська, Чернігівська, Сумська, Черкаська, Вінницька області) було заповідано 50 природних об’єктів. Наприкінці 20-х років статусу заповідного об’єкту місцевого значення на Київщині набув дендропарк «Олександрія».

У 1946 році, коли було затверджено перші «Положення про державні заповідники і пам’ятки природи», виходить урядова постанова «Про хід відновлення державних заповідників УРСР». У 1949 році вийшла урядова постанова «Про охорону природи на території Української РСР», згідно з якою заборонялось розорювати цілинні землі, вирубувати вікові дерева (перша спроба резервування територій під заповідання). У цей період академік П. С. Погребняк порушує питання про створення 11 нових лісових заповідників, серед яких Чорнобильський у Київській області. В той же час частина заповідників закривається для будівництва дач, санаторіїв, будинків відпочинку. Частина заповідників була переведена у мисливські господарства.

У 50—60-х роках, коли створювалося Київське море, 30% території колишнього заповідника «Гористе» було затоплено, ліс вирубано. Член-кореспондент АН УРСР І. Г. Підоплічко намагався захистити від вирубки ці мальовничі місця, секретар ЦК КПУ М. В. Підгорний відповів, що «будівництво комунізму важливіше за красу». Нажаль, у цей період практично не з’явилося наукових досліджень заповідних об’єктів Київщини. Один виняток – опубліковане в 1960 році, зведення професора Київського університету О. Л. Липи про вікові дуби, що заслуговують на охорону.

У 1957 та в 1967 роках на Київщині були організовані заповідні мисливські господарства «Заліське» та «Дніпровсько-Тетерівське», що використовувались як мисливські угіддя для високопоставлених чиновників з Москви та Києва. Окрім цього, дещо нижчий ранг мали спецугіддя «Березова Кладь», «Білоозерське» та інші. Справжні ж природно-заповідні об’єкти практично не створювались. І лише з організацією в Україні у 1967 році спеціального природоохоронного органу – Держкомприроди УРСР, заповідна справа на Київщині знову пожвавилась. Уже в 1968 році на Київщині було заповідано 26 об’єктів, а в 1972 році – ще 15. У 80—90-х роках кількість заповідних об’єктів збільшилась порівняно з 70-ми роками вдвічі (Борейко, 2001).

Аналіз обґрунтувань щодо створення ПЗФ того часу показує, що переважна їх більшість підготовлена науковцями В. І. Мельником, Т. Л. Андрієнко та ін., а також активістами тодішньої Дружини охорони природи (ДОП) Київського державного університету «Ленінський дозор». Зі спогадів командира сектора «Фауна» ДОП В. М. Грищенка (Ким ти був, коли був молодим, 2010), ДОПівці готували багато наукових обґрунтувань, частина з яких так і не були реалізованими. Так, у зв'язку із Чорнобильською катастрофою не була створена низка заказників, розміщених в межах нинішньої зони відчуження ЧАЕС.

Нами було проаналізовано всі наявні рішення державних органів влади, якими створювались, розширялись і подекуди скасовувались об'єкти та території природно-заповідного фонду Київщини. Загалом нам вдалося зібрати інформацію про існування 57 документів Київської обласної ради, Державного комітету Української РСР з екології і раціонального природокористування, Ради Міністрів Української РСР та Президента України за період з 1963 по 2012 роки (див. додаток 3). Сім із них на сьогодні втратили чинність. Документи, найбільш важливі для аналізу сучасного стану ПЗФ Київщини розглядаються нижче, в розрізі трьох часових періодів – 1980-ті, 1990-ті та 2000-ні. Передусім, це документи організаційного плану, згідно з якими регламентується необхідність розвитку заповідної справи в області. Рішення, які стосуються лише створення тих чи інших ПЗФ, не потребують обговорення.

1980-ті

Найбільш раннім документом цього періоду є Постанова Ради Міністрів Української РСР № 263 від 4.06.1983 «Про заходи з підвищення економічної ефективності і екологічної обґрунтованості осушувальних меліорацій в зоні Полісся Української РСР». Ця постанова, фактично, стала першим кроком до створення у майбутньому заказника «Усівський», на території болота, визначеного для охорони цим рішенням.

Рішення Виконавчого комітету Київської обласної ради народних депутатів № 441 від 18.12.1984 «Про класифікацію і мережу територій та об'єктів природно-заповідного фонду області», що прийняте на виконання Постанови Ради Міністрів УРСР від 22.07.83 № 311 «Про класифікацію і мережу територій та об'єктів природно-заповідного фонду Української РСР» затверджує класифікацію ПЗФ; доручає всім організаціям і установам, у віданні яких перебувають об'єкти ПЗФ, забезпечити їх утримання і охорону, розробити протягом одного місяця положення про них на основі типових положень, затверджених постановою Держплану СРСР від 27.04.1981 № 77/106; нанести їх контури на планово-картографічний матеріал землекористувачів; обласній інспекції Державного комітету УРСР з охорони природи провести паспортизацію об’єктів ПЗФ, передати їх під охорону користувачам та видати реєстр ПЗФ області. Рішення затверджує низку нових територій ПЗФ та переводить частину наявних раніше ПЗФ до нових категорій.

У відповідності з положеннями Додатку 5 до рішення № 441 від 18.12.1984, затверджено також перелік державних заповідних територій і об’єктів місцевого значення, виключених із складу природно-заповідного фонду області. Загалом зі складу ПЗФ цим рішення виключається 13 державних пам’яток природи та заказників місцевого значення, створених у 1972 та 1978 роках загальною площею 265,9 га. Причини їх скасування були такими:

1. Державна пам’ятка природи місцевого значення «Бархат амурський». Причина скасування – всихання дерева.

2. Державна пам’ятка природи місцевого значення «Дуб черешчатий». Причина скасування – зараження дерева трутовиком, що викликав гниття стовбура.[1]

3. Державна пам’ятка природи місцевого значення «140-річний дуб черешчатий та 110-літня сосна звичайна». Причина скасування – зараження дерева дуба трутовиком, а сосни – сосновою губкою, що викликали гниття стовбурів.[1]

4. Державна пам’ятка природи місцевого значення «Дубові насадження» (2,7 га). Причина скасування – виробнича необхідність діючих цехів лісопромислового комплексу, розширена площа під реконструкцію насаджень.[2]

5. Державна пам’ятка природи місцевого значення «Діброва 100-річна»(2,3 га). Причина скасування – на території розміщена база відпочинку кіностудії ім. Довженка.

6. Державний заказник місцевого значення «Урочище Вахівське» (8.0 га) Причина скасування – лісогосподарські роботи (підсочка сосни, тощо) призвели до зміни лісорослинних умов.[2]

7. Державна пам’ятка природи місцевого значення «Дуб віком 700 років». Причина скасування – всихання дерева.

8. Державна пам’ятка природи місцевого значення «Насадження понад р. Таль» (2,9 га). Причина скасування – проведення підсочки сосни на всій площі.** 9. Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Дубові насадження природного походження» (61,2 га). Причина скасування – усихання насаджень внаслідок підняття рівня ґрунтових вод при наповненні Канівського водосховища.[3]

10. Державний парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Заповідний парк імені 40-річчя КПРС» (10 га). Причина скасування – самовільна порубка дерев і забудова об’єктами спортивного призначення.

11. Державний парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва «Лісопаркові насадження Козинського лісництва» (172 га) Причина скасування – невідповідність вимогам нової класифікації.****

12. Державний заказник місцевого значення «Грабове» (2 га). Причина скасування – невідповідність вимогам нової класифікації.[4]

13. Державний заказник місцевого значення «Слобода» (2 га). Причина скасування – невідповідність вимогам нової класифікації. [4]

Додаток 6 до рішення № 441 від 18.12.1984 затверджує повторно також перелік територій і об’єктів природно-заповідного фонду республіканського значення, серед яких числяться Державні заповідні лісомисливські господарства, що на той час входили до складу ПФЗ. Це ДЗЛМГ «Дніпровсько-Тетерівське» (30544 га; Затверджене Постановою Ради Міністрів УРСР № 751 від 20.11.1867) та ДЗЛМГ «Заліське» (35089 га; Затверджене Постановою Ради Міністрів УРСР № 251 від 9.03.1965). Сьогодні ДЗЛМГ «Заліське» відповідно до Указу Президента України має бути перетворене в національний природний парк, але й досі перебуває на етапі реорганізацїї, а ДЗЛМГ «Дніпровсько-Тетерівське» заплановане до включення у перспективний НПП або біосферний заповідник.

У відповідності з положеннями Додатку № 7 до рішення №441 від 18.12.1984, скасовуються попередні рішення, дотичні до питань заповідної справи, а саме:

1. Розпорядження Виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих від 18.11.1963 № 374;

2. Розпорядження Виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих від 15.06.1964 № 156;

3. Розпорядження Виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих від 06.07.1964 № 242;

4. Рішення Виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих від 01.07.1968 № 460 «Про передачу Сулимівській середній школі ділянки лісопарку в с. Сулимівка Баришівського р-ну»;

5. Рішення Виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих від 19.08.1968 № 574 «Про встановлення пам’яток природи, які розташовані на території області»;

6. Рішення Виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих № 118 від 28.02.1972 «Про віднесення пам’яток природи місцевого значення за категоріями, згідно з новою класифікацією, та затвердження нововиявлених заповідних територій і природних об’єктів області»;

7. Рішення Виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих № 128 від 26.02.1973 «Про затвердження П’ятигорського старовинного ландшафтного лісопарку пам’яткою садовопаркового мистецтва місцевого значення».

Сама ж Постанова Ради Міністрів УРСР від 22.07.83 № 311 «Про класифікацію і мережу територій та об’єктів природнозаповідного фонду Української РСР» затверджує перелік дендрологічних парків загальнодержавного значення Української РСР (Додаток 3), серед яких і дендропарк «Олександрія» (201,5 га), що перебуває у віданні НАН України.

1990-ті

Наступні документи організаційного характеру з’являються лише за 10 років, після згаданих вище. Це Указ Президента України «Про резервування для наступного заповідання цінних природних територій» № 79/94 від 10.03.1994 року та рішення Київської обласної ради від 10.03.1994 «Про оголошення нововиявлених та резервування цінних для заповідання територій, об’єктів природнозаповідного фонду місцевого значення».

Указ Президента України «Про резервування для наступного заповідання цінних природних територій» № 79/94 є в своєму роді єдиним і водночас взірцевим Указом Президента про резервування територій під заповідання. В тексті указу йдеться про те, що з метою збереження цінних природних комплексів та об’єктів, генофонду тваринного і рослинного світу, місцезнаходжень рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин і рослин та поліпшення умов для задоволення рекреаційних потреб населення постановлено затвердити Перелік цінних природних територій, що резервуються для першочергової організації у 1994—1996 роках нових та розширення існуючих природних заповідників, національних природних парків, заказників і пам’яток природи загальнодержавного значення. В указі прописується зміст та ідеологія резервування територій під заповідання, що в значно більш урізаному вигляді відображено у відповідній частині Закону України «Про природно-заповідний фонд України». Зокрема, указ означає такі вимоги до зарезервованих під створення ПЗФ територій:

– території, зазначені в додатку, залишаються у віданні землевласників та землекористувачів і використовуються за їх цільовим призначенням.

– на землях, що резервуються, не допускається без погодження з Міністерством охорони навколишнього природного середовища України промислове, господарське, дачне та інше будівництво, проведення меліоративних робіт, розорювання та залісення цілинних і перелогових земель та інша діяльність, яка може призвести до знищення або руйнування цінних природних комплексів та об’єктів, що підлягають заповіданню.

– до прийняття рішення про створення або розширення в установленому порядку природних заповідників та національних природних парків землі, що резервуються, залишаються у державній власності й приватизації не підлягають. У разі передачі до комунальної чи приватної власності земель, зарезервованих для наступного заповідання в інших категоріях природно-заповідного фонду, землевласники зобов’язані додержуватися режиму їх охорони та використання, визначеного статтею 2 цього Указу.

– Міністерство охорони навколишнього природного середовища України разом з обласними державними адміністраціями за участю Національної академії наук України мають забезпечити розробку проектів та підготовку інших матеріалів для організації в межах зарезервованих територій природних заповідників, національних природних парків, інших заповідних об’єктів.

З числа зарезервованих Указом територій в межах Київської області є дві:

– урочище «Мутвицьке» (Макарівський р-н, 785 га). Добре збережений у природному стані лісо-болотний комплекс, типовий для Українського Полісся.

– урочище «Унава» (Фастівський р-н, 974 га). Лісовий масив із ділянками старих дубів 100—150-річного віку. Має екологічне значення для збереження гідрологічного режиму річки Унава.

Обидві зарезервовані території створені Указом Президента України від 20.08.96р. № 715/96.

Також, у 1994 році прийняте рішення Київської обласної ради від 10.03.1994 «Про оголошення нововиявлених та резервування цінних для заповідання територій, об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення», згідно з яким 13 цінних природних територій зарезервовані під подальше заповідання в якості територій ПЗФ місцевого значення.

Зокрема, згідно з Додатком 4 Рішення, для наступної організації природно-заповідного фонду резервуються такі об’єкти:

Назва Опис Розташування Площа
1 Зоологічний заказник місцевого значення «Василівський» Запружена ділянка з поселенням бобрів Прилегла територія до с. Василів, Василівська сільська рада Білоцерківського р-ну 50 га
2 Ландшафтний заказник місцевого значення «Ковічина» Мальовнича ландшафтна ділянка заплави р. Рось з вільшаником Землі колгоспу ім. Шевченка с. Коженики Білоцерківського р-ну 300 га
3 Заповідне урочище «Нечаївщина» Ділянка заплави р.Трубіж зі своєрідною флорою та фауною Землі птахорадгоспу «Іванківський», с. Іванків Бориспільського р-ну 22 га
4 Зоологічна пам’ятка природи місцевого значення «Гніздо орлана-білохвоста» Гніздо орланабілохвоста Вишеньківське лісництво Бориспільського держлісгоспу Бориспільського р-ну 4 га
5 Лісовий заказник місцевого значення «Кодрянський» Високопродуктивні 80-90 річні лісові насадження сосни Кодрянське лісництво Тетерівського держлісгоспу Макарівського р-ну 74 га
6 Загальнозооолгічний заказник місцевого значення «Гланишівські кар’єри» Старі затоплені кар’єри з багатою орнітофауною Землі радгоспу ім. Б. Хмельницького, с. Гланишів Переяслав-Хмельницького р-ну 42 га
7 Гідрологічний заказник місцевого значення «Фастівецький» Заболочена балка з трав’яними ценозами Землі радгоспу «Великоснітинський» та колгоспу «Заповіт Ілліча» Фастівського р-ну 59,7 га

Назва Опис Розташування Площа
8. Ботанічна пам’ятка природи «Левурда» Ділянка із заростями цибулі ведмежої у залісненій балці Землі колгоспу «Нове життя», с. Кошів, Тетіївського р-ну 1,5 га
9. Гідрологічна пам’ятка місцевого значення «Кошівські джерела» Дно балки із джерелами Землі колгоспу «Нове життя», с. Кошів, Тетіївського р-ну 5 га
10. Ботанічна пам’ятка природи місцевого значення «Козацький дуб» Дуб віком 600 років, діаметр стовбура 220 см, висота 27 м м. Яготин, вул. Леніна, 55 0,02 га
11. Ботанічна пам’ятка природи місцевого значення «Віковий дуб» Віковий дуб, що є залишком колишніх дібров, діаметр стовбура 160 см, висота 25 м. Переяслав-Хмельницький держлісгосп, Яготинське лісництво, кв. 79, вид. 22. Яготинський район 0,02 га
12. Ботанічна пам’ятка природи місцевого значення «Віковий дуб звичайний» Віковий дуб, що є залишком колишніх дібров, діаметр стовбура 130 см, висота 25 м. Переяслав-Хмельницький держлісгосп, Яготинське лісництво, кв. 79, вид. 22. Яготинський район 0,02 га
13. Ботанічна пам’ятка природи місцевого значення «Віковий дуб звичайний» Розгалужений віковий дуб, що є залишком колишніх дібров, діаметр стовбура 170 см, висота 26 м. м.Яготин, вул. Незалежності, 55-а 0,02 га

З числа зарезервованих цим рішенням територій, до 2012 року не створено жодного. Створений у 2010 році в Тетіївському районі ландшафтний заказник «Кошівські джерела» є лише однойменним із пропозицією 1994 року, а насправді має зовсім інші межі та значно більшу площу. Обґрунтування щодо його створення підготоване нами в 2010 році.

Згідно з Додатком 5 Рішення, з переліку природно-заповідного фонду області виключається заповідне урочище «Плютівські соснові насадження», площею 114,4 га, причиною чого названо ураження насаджень кореневою губкою. Аргументацію щодо прийняття такого рішення і встановити доцільність скасування даного об’єкту сьогодні не є можливим.

2000-ні

У 2000-х роках всі існуючі документи організаційного плану стосуються розвитку ідеї створення на Київщині національних природних парків. Передусім це декілька указів Президента України та рішення Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Першим з них є Указ Президента України № 838/2005 від 23 травня 2005 року «Про заходи щодо подальшого розвитку природно-заповідної справи в Україні», в якому декларується: «З метою поліпшення умов для реалізації єдиної державної політики у сфері розвитку природно-заповідної справи, вдосконалення управління природними, біосферними заповідниками та національними природними парками, прискорення формування національної екологічної мережі, розвитку міжнародного співробітництва з цих питань п о с т а н о в л я ю... визнати розвиток природно-заповідної справи на основі системного врахування природоохоронних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства, а також міжнародних зобов’язань держави одним з найважливіших пріоритетів довгострокової державної політики України.»

Цей Указ частково «реанімував» роботу з розвитку заповідної справи на державному рівні, проте мало зачепив територію Київщини.

12 травня 2008 року відбулися слухання у Комітеті Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи на тему «Природно-заповідний фонд України: стан та перспективи розвитку». За результатами слухань підготовлене Рішення Комітету, дотичне і до заповідної справи на Київщині. Зокрема, в Рекомендаціях слухань зазначається таке:

«…На підставі вищевикладеного Комітет рекомендує:

…27. В проекті Закону України «Про затвердження Загальнодержавної цільової екологічної програми розвитку заповідної справи на період до 2020 року» передбачити створення: …

– НПП «Подесіння» в межах заплави річки Десна в Київській та Чернігівській областях;

– спеціального Чорнобильського біосферного заповідника.…

ІІ. Генеральній прокуратурі України:

1. Організувати разом із Міністерством внутрішніх справ України, Міністерством охорони навколишнього природного середовища України перевірки додержання природоохоронного та земельного законодавства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі на територіях та об’єктах природнозаповідного фонду. Про результати перевірки поінформувати Комітет до 01.10.2008 р.»

Аналіз стану виконання рекомендацій комітетських слухань, викладених загалом на 10 сторінках тексту, показує, що більшість з них до 2012 року не виконані.

Вже наступний Указ Президента відчутно конкретизує наміри розвитку заповідної справи, декларуючи необхідність створення 22 конкретних територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. Так, Указ Президента України № 1129/2008 від 1.12.2008 «Про розширення мережі та територій національних природних парків та інших природно-заповідних об’єктів», фактично є логічним продовженням рішень комітетських слухань 12.05.2008 року. «з метою відтворення і ефективного використання природних комплексів та об’єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність, прискорення формування національної екологічної мережі постановляю... підтримати ініціативу обласних державних адміністрацій, Севастопольської міської державної адміністрації щодо створення....національних природних парків «Залісся», «Переяславський» (робочі назви – «Білоозерський», «Переяслав-Хмельницький»), «Подесіння», «Дніпровсько-Тетерівський» та ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Конча-Озерна» (Київська область)»

За мотивами зазначеного Указу в області прийняте Розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації № 375 від 15.05.2009 «Про деякі питання створення національних природних парків у Київській області». Цим документом затверджено комісію з погодження питань, пов’язаних зі створенням національних парків, до якої увійшли також представники громадськості, зокрема: Василюк О. В. (НЕЦУ) та Колінько В. В. (БФ «Київська ландшафтна ініціатива»). Також цим розпорядженням головам райдержадміністрацій, в межах яких пропонується створити НПП «Подесіння», «Залісся», «Білоозерський» та «Дніпровсько-Тетерівський», рекомендовано при наданні у власність чи користування фізичним чи юридичним особам земельних ділянок за рахунок земель запасу за межами населених пунктів, а також зміні їх цільового призначення, враховувати схеми розташування земель, які плануються до включення у національні природні парки. Також розпорядження доручає всім підпорядкованим ОДА управлінням і службам сприяти створенню НПП «Залісся», «Білоозерський», «Подесіння» та «Дніпровсько-Тетерівський». Однак після цього розпорядження роздача земель не припинилась, жодних подальших дій з боку ОДА не слідувало. Комісія збиралась один раз, з чого стало зрозуміло, що територія пропонована для створення НПП «Подесіння» – заплава р. Десна давно вже роздана під забудову або розпайована. Інші перспективних НПП така ситуація оминула, оскільки вони розміщені винятково на землях держлісфонду, що суттєво обмежує можливості органів місцевого самоврядування надання їх у власність або користування.

Після першого ж засідання комісії розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації № 904 від 19.08.2010 до попереднього розпорядження внесено зміни, якими всі представники громадськості і НАН України були виключені з її складу, хоча лише вони за весь час роботи комісії проявляли ініціативу щодо створення та становлення національних парків на Київщині. Жоден із виключених членів Комісії про виключення не був повідомлений, підстави цього рішення озвучені не були.

2 квітня 2009 р. Міністром охорони навколишнього природного середовища України видане Окреме доручення № 240-од, в якому Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в областях доручається забезпечення проведення робіт з обстеження та заповідання цінних територій, які є місцями поширення видів, занесених до Червоної книги України.

У липні 2009 року Президент України В. А. Ющенко провів Всеукраїнську нараду з питань розвитку природно-заповідної справи в м. Шацьку Волинської області. На нараді були присутні представники облдержадмінстрацій, територіальних органів Мінприроди, заповідників, нацпарків та громадськості (зокрема представник НЕЦУ І. П. Сіренко). «Показник «заповідності» територій країн Європи становить 15%, в той час як в Україні він коливається на рівні 5%. Найвигідніший бізнес – туризм – є найбільш занедбаним. Сьогодні, на 18-му році української незалежності, скорочуються популяції карпатського ведмедя… А поголів’я зубра скорочено втричі… У нас природоохоронна система працює чи ні?» – задав риторичне питання Президент В. А. Ющенко під час свого виступу на нараді. Доречі, в 2010 році довго тривали розмови про наміри нового Президента В. Ф. Януковича щодо проведення аналогічної наради, дата якої кілька разів переносилась, а згодом і взагалі розмови про неї припинились, хоча з боку Мінприроди вже були підготовлені всі матеріали для цієї наради, включно з новими Указами Президента щодо оголошення територій ПЗФ загальнодержавного значення.

За наслідками наради в Шацьку, місяцем пізніше вийшов Указ Президента України N611/2009 14 серпня 2009 року «Про додаткові заходи щодо розвитку природно-заповідної справи в Україні»: «З метою поліпшення умов реалізації єдиної державної політики у сфері розвитку природно-заповідної справи, вдосконалення управління територіями та об’єктами природно-заповідного фонду п о с т а н о в л я ю...

1. Кабінету Міністрів України...

1) внести у місячний строк на розгляд Верховної Ради України законопроект про загальнодержавну цільову екологічну програму розвитку заповідної справи на період до 2020 року;

.....

5) у тримісячний строк .... забезпечити проведення інвентаризації земель, що перебувають у користуванні Міністерства оборони України, та надати в установленому порядку пропозиції щодо заповідання природних територій та об’єктів природно-заповідного фонду...;

.....

7) забезпечити встановлення в установленому порядку до 1 січня 2011 року в натурі (на місцевості) меж територій та об’єктів природно-заповідного фонду, оформлення їх відповідними знаками та інформаційними матеріалами, нанесення меж цих територій та об’єктів на відповідні планово-картографічні матеріали, а також виготовлення і видачу природним та біосферним заповідникам, національним природним паркам, ботанічним садам, дендрологічним та зоологічним паркам документів, що посвідчують право на передані їм земельні ділянки;

8) активізувати роботу з утворення в установленому порядку нових біосферних заповідників, у тому числі в рамках програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера»...

2. Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним державним адміністраціям:

1) забезпечити підготовку у шестимісячний строк та внесення в установленому порядку узгоджених пропозицій щодо створення нових і розширення територій існуючих національних природних парків та інших природно-заповідних об’єктів, передбачених Указами Президента України від 27 серпня 2008 року N 774 ( 774/2008 ) «Про невідкладні заходи щодо розширення мережі національних природних парків» та від 1 грудня 2008 року N 1129 ( 1129/2008 ) «Про розширення мережі та територій національних природних парків та інших природно-заповідних об’єктів»...

....

3) вжити заходів щодо проведення роз’яснювальної роботи серед населення, що проживає на природних територіях, на яких передбачено створення об’єктів природно-заповідного фонду, про необхідність створення таких об’єктів, особливості їх функціонування та обмеження традиційного природокористування...

4. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям:

1) підготувати та внести у місячний строк у встановленому порядку пропозиції щодо створення нових і розширення існуючих територій та об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення;

2) співпрацювати з органами місцевого самоврядування щодо розвитку територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;

3) вжити в установленому порядку заходів щодо розміщення на постійній основі соціальної реклами, спрямованої на формування у населення екологічної культури, підвищення екологічної свідомості, популяризацію територій та об’єктів природно-заповідного фонду;

4) сприяти участі юридичних і фізичних осіб у заходах із розвитку територій та об’єктів природно-заповідного фонду;

5) вжити у тримісячний строк заходів щодо ліквідації на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду стихійних сміттєзвалищ, недопущення їх утворення у майбутньому;

6) вживати заходів щодо впровадження на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду еколого-натуралістичних напрямів позашкільної освіти, зокрема проведення екскурсій, організації літніх екологічних таборів, залучення учнівської молоді до практичної природоохоронної роботи.

5. Рекомендувати Національній академії наук України...

2) до 1 січня 2011 року: ужити заходів щодо вивчення та наукового дослідження природних територій та об’єктів природнозаповідного фонду, зокрема ділянок морського узбережжя та заплав великих і середніх річок, морських акваторій, для виявлення найбільш цінних природних комплексів з метою подальшого заповідання цих територій та об’єктів...

6. Державному комітету телебачення та радіомовлення України забезпечити широке висвітлення в засобах масової інформації заходів щодо розвитку природно-заповідної справи в Україні, інформації, спрямованої на популяризацію територій та об’єктів природнозаповідного фонду, формування у населення екологічної культури і підвищення його екологічної свідомості.

7. Запропонувати Генеральній прокуратурі України:

1) провести у тримісячний строк разом із Міністерством внутрішніх справ України, Міністерством охорони навколишнього природного середовища України перевірки додержання законів України, що регулюють відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища та у сфері охорони і використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду, земельних відносин, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду і зарезервованих для заповідання;

2) організувати перевірки додержання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування законів України, що регулюють відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища та у сфері охорони і використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду, земельних відносин;

3) посилити нагляд за додержанням законів України під час розслідування кримінальних справ про порушення природоохоронного та земельного законодавства;

Переважна більшість завдань, визначених цим Указом, до 2012 року лишається невиконаними, не зважаючи на те, що в ньому прописані конкретні строки виконання кожного з пунктів. Так, з боку НЕЦУ неодноразово надсилались звернення до різних органів державної влади щодо заповідання військових полігонів (у т. ч. танкового полігону «Дівички» на Київщині), проте жодної інформації про результати виконання цього пункту Указу не отримано.

Важливо зауважити, що у 2000-х роках, було поновлено практику скасування територій ПЗФ місцевого значення. Так, рішенням Київської обласної ради від 5.10.2000 № 233-13-ХХІІІ «Про скасування статусу територій та об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Київської області», було скасовано такі об’єкти:

– ботанічна пам’ятка природи «Модрина» (0,02 га). обидві модрини всохли, а стовбури заселені шкідниками і начебто становлять загрозу лісу.

– ботанічна пам’ятка природи «Сосна» (1,7 га). Причини скасування – внаслідок низової пожежі 1992 року, що перекинулась на ліс з сусіднього перелогу, на ділянці загинуло 70-80% дерев, в т.ч. 200-річна сосна.

– Заповідне урочище «Вільха чорна» (4,8 га). Причини скасування – внаслідок всихання на ділянці загинуло до 90% вільхових насаджень.

Друге рішення Київської обласної ради від 5.03.2002 № 326-20-ХХІІІ «Про скасування статусу території природно-заповідного фонду місцевого значення Київської області» скасовує заповідне урочище «Козинські насадження сосни звичайної» (77,2 га). Причина скасування – територія урочища не складає суцільного масиву, насадження досягли свого біологічного віку і не виконують функцій заповідної території. Фактично, територія ПЗФ була скасована безпосередньо під вирубку. Отримати копії наукових обґрунтувань, що лягли в основу скасування заповідного статусу території, виявилось неможливим. Листом № 0409/8539 від 04.08.2011 обласне Державне управління охорони навколишнього природного середовища у Київській області повідомляє: «у зв’язку з тим, що в Держуправлінні тривалий час не існувало архіву, зазначені наукові обґрунтування… в Держуправлінні відсутні».

В цей сперіод було створено перший прецедент зміни меж заказників в Київській області. Рішення Київської обласної ради від 20.11.2003 № 134-10-ХХІУ «Про зміну меж територій природно-заповідного фонду місцевого значення Київської області» змінює межі заповідних урочищ «Старопетрівські соснові насадження» та «Первомайське» (створені 18.02.84 Постановою Ради Міністрів УРСР № 49 «Про затвердження переліку державних пам’яток садовопаркового мистецтва республіканського значення в зв’язку з упорядкуванням їх мережі у відповідності до нової класифікації територій та об’єктів природно-заповідного фонду Української РСР»). Зі складу заповідного урочища «Старопетрівські соснові насадження» вилучається 44,3 га, а додається 102 га. Зі складу заповідного урочища «Первомайське» вилучається 77,5 га, додається 82,1 га. Сьогодні викликає здивування конфігурація вказаних територій ПЗФ. Очевидно, замість колись цілісних ділянок, важливих для охорони природи лісів, які були виведені з складу ПЗФ і вирубані, до них включили еклектично вибрані, нецікаві для лісового господарства ділянки. Картографічний матеріал вихідних меж цих заповідних територій нам виявити не вдалося. Надалі такі прецеденти мали місце у випадках із заказниками «Заплавний» та «Обухівський».

Згадуючи історію заповідної справи Київщини, не можна обійти тему участі громадських об’єднань у розвитку мережі ПЗФ. Особливо значущою була їх роль в останні роки, що було пов’язано з діяльністю нового складу Дружини охорони природи м. Києва, НЕЦУ та Київського еколого-культурного центру. Протягом 2007—2010 років спільними зусиллями цих організацій, із залученням фахівців інститутів зоології та ботаніки НАН України, було підготовлено понад 100 обґрунтувань на створення нових територій ПЗФ Київщини. З числа зазначених обґрунтувань, на момент підготовки цього видання, реалізовано 24. На базі напрацьованих обґрунтувань, в 2008 році Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища у Київській області затверджена Програма розвитку мережі природно-заповідного фонду області. 22 липня 2008 р. в Держуправлінні ОНПС в Київській області відбулась міжвідомча нарада з питань розвитку заповідної справи в області, в ході якої сформовано робочу групу з питань розвитку заповідної справи, до складу якої також увійшли представники НЕЦУ, ДОП м. Києва та Інститутів зоології і ботаніки НАН України. Члени робочої групи були запрошені на засідання Колегії Держуправління 25.12.08, де озвучувались успіхи та спільні здобутки в галузі розвитку заповідної справи області. Ще одне засідання робочої групи відбулось 15.01.2009. В результаті активності керівництва Держуправління, виникла низка пропозицій щодо необхідності створення об’єктів ПЗФ місцевого значення від самих землекористувачів: сільських та районних рад і лісогосподарських підприємств. За сценарієм Держуправління, створена робоча група могла б розглядати пропозиції та готувати наукові обґрунтування щодо створення ПЗФ на ділянках, які готові віддати самі землекористувачі. На превеликий жаль, більшість пропозицій виявилась несумісною з уявленнями природоохоронців про пріоритетні природні території області. Відповідно, більшість запропонованих «невгідь» не отримали заповідного статусу (як і більшість цінних територій, запропонованих замість них науковцями). Таким чином, вкотре підтвердилась думка про хибність «адміністративного» принципу створення об’єктів ПЗФ. Натомість Держуправління і далі продовжує слідувати за цим курсом. Зокрема, після надходження клопотань про створення нових об’єктів ПЗФ, Держуправління не погоджує їх, а надсилає землекористувачам для з’ясування їхньої думки. У разі ж відмови землекористувача погодити створення об’єкта ПЗФ, не погоджує і Держуправління. Таким чином, відбувається порушення процедури погодження клопотань щодо створення ПЗФ, що передбачене ст. 52 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та п. 2.1 Порядку оголошення заказників, заповідних урочищ, пам’яток природи, що затверджений Наказом Державної служби заповідної справи Мінекоресурсів України № 30 від 25.12.2003 р. «Про затвердження Положення про Порядок оголошення заказників, заповідних урочищ, пам’яток природи».

Неоднозначну роль у розвитку природно-заповідного фонду Київщини відігравало й відіграє місцеве населення. Так, в ряді випадків створення територій ПЗФ в період 2007—2011 супроводжувалось протестами місцевого населення, підбуреного керівництвом сільських або районних рад. Так, жителі села Біївці у 2007 році провели сходини, на яких одноголосно підписали заяву про відмову погодити створення заказника «Біївецький» до того, як «екологи не проведуть в село газ»! (Василюк, 2006б). Більшість таких ситуацій закінчувалася тим, що робота зі створення даних об’єктів ПЗФ була призупинена.

Разом із тим, з ініціативи землекористувачів в цей період були створені три дійсно важливі природно-заповідні території: лісовий заказник «Гайдамацьке болото» (751 га), за ініціативою ДП «Іванківське лісове господарство» а також ландшафтні заказники «Кілов-Рудяків» (1000 га) та «Бориспільські острови» (6 900 га), за ініціативою Бориспільської районної державної адміністрації.

Також варто згадати ініціативу сільської ради с. Лісники КиєвоСвятошинського району і переважно – особисту ініціативу тодішнього землевпорядника сільської ради А. Г. Вересенка. Завдяки ініціативі села в його адміністративних межах створено 4 об’єкти ПЗФ: пам’ятка природи місцевого значення «Ясен» та ботанічні заказники «Кірикове», «Урочище «Безодня» та «Гора Козинська» (2005 р.). Пізніше, у 2008 році були підготовлені наукові обґрунтування щодо розширення заказників «Урочище «Безодня» та «Гора Козинська» та щодо створення на землях сільської ради ще трьох територій ПЗФ: заказників «Чернечий ліс» і «Урочище «Панське» та дендропарку імені М. В. Олексієнко – трагічно загиблої голови сільської ради, за керівництва якої створені існуючі об’єкти ПЗФ села Лісники. Були прийняті рішення про погодження створення всіх перелічених територій ПЗФ. Проте зміна влади в селі нанесла удар по заповідній справі на місцевому рівні, і новий склад сільради (фактично ті ж депутати, але новий голова сільради) скасував всі видані до того погодження, а також здійснив спроби надання земельних ділянок за рахунок існуючих територій ПЗФ. Відновити погодження сільради не вдалося навіть після скарг Держуправління до прокуратури та спеціального розслідування СБУ. Активні протести громадських організацій, пильна увага ЗМІ та навіть створення в селі власної громадської організації «Лісник» не принесли очікуваного результату. Кілька десятків гектарів діброви, передбаченої до включення у заказник «Чернечий ліс» вже зараз надані під забудову і забудовані приватними будинками. Боротьба за створення заказника «Чернечий ліс» стала першим випадком на Київщині, коли створення ПЗФ в області стало темою потужної публічної дискусії та громадської кампанії. У рамках цієї кампанії переважно силами ГО «Лісник» та НЕЦУ проведена низка прес-конференцій, залучені народні депутати, ініційоване розслідування на рівні МВС, широко залучені ЗМІ, знято документальний фільм про загрозу забудови «Чернечого лісу», а також проведені акції протесту, до яких долучилось багато інших організацій. Результатом кампанії стало балотування на пост голови сільради голови ГО «Лісник», проте за результатами виборів керівництво села лишилось незмінним.

Окрема частина кампанії по заповіданню «Чернечого лісу» стосується охорони, історичної та археологічної спадщини. Так, в межах кв. 61 Хотівського лісництва – найбільш старовікової і цінної ділянки перспективного заказника – розміщена база Північної експедиції Інституту археології Національної академії наук України, яка створена для охоронних розкопок у Київській і Чернігівській областях. Експедиція діє постійно протягом багатьох років та досліджує Ходосіївське городище і Рославське поселення періоду Київської Русі, також проводить студентські практики під керівництвом наукового співробітника відділу давньоруської та середньовічної археології Інституту археології НАНУ І. А. Готуна. Завдячуючи розголосу роботи експедиції, частим відвідуванням її відомими людьми та посадовцями, а також огородженню археологічної пам’ятки, вдається зберігати територію від вирубки. Також неподалік бази експедиції вдалось створити ботанічну пам’ятку природи «Ходосівський дуб».

З наведеного вище видно, яку важливу роль у розвитку мережі територій ПЗФ в Київській області відігравали відношення між владою, громадськими об’єднаннями та населенням. Яскравим прикладом цього є процес створення НПП «Подесіння», найбільшого проектованого національного парку України (403 000 га), до ідеї створення якого причетні і автори цієї книги. Вперше вона прозвучала з вуст заступника голови Постійної комісії Київської обласної ради з питань екології, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи О. П. Чернікова на засіданні комісії 21.11.2007 року. Активність комісії щодо охорони долини р. Десни була викликана загрозою будівництва нового міста в заплаві річки в районі сіл Рожни, Пухівка та Новосілки у Броварському районі (протоколи постійної комісії від 21.11.2007, та від 25.01.2008 р.). На той час про необхідність будівництва нового міста особисто заявляв пізніше ув’язнений голова Броварського району М. Ф. Діденко, активно даючи інтерв’ю та демонструючи журналістам графічні матеріали проекту будівництва, розроблені за його словами за кошт інвесторів. Наукове обґрунтування щодо створення НПП, підготоване НЕЦУ, ДОП та Інститутами зоології та ботаніки НАНУ, було погоджене Міністерством охорони навколишнього природного середовища України (лист № 1242/28/10-09 від 03.02.2009 року).

12 травня 2008 року тема Подесіння була озвучена представниками НЕЦУ на згаданому вище розширеному засіданні профільного комітету Верховної ради України. Однією з причин розгляду питання на комітетських слуханнях стало звернення голів всіх сільських рад Вишгородського району до народного депутата України І. О. Зайця з проханням сприяти створенню НПП «Подесіння». Рекомендація щодо створення НПП потрапила до рішення комітетських слухань, а 1 грудня 2008 НПП «Подесіння» вже фігурував серед перспективних національних парків, створення яких передбачене Указом Президента 1129/2008 від 1.12.2008 року.

Активно сприяючи роботі обласного Держуправління зі створення національного парку, НЕЦУ долучився також до організації круглих столів в Броварському і Вишгородському районах із роз’яснення головам сільських рад процедури та задач створення НПП. Натомість, попри позитивну і оптимістичну обстановку на круглих столах, а також попередні прохання самих сільрад, до цього часу не відбулось жодного погодження (ні районних, ані сільських рад). Жодного погодження чи пояснення причини відмови у їх наданні нам не вдалось отримати навіть після кількаразових скарг Держуправління до Прокуратури. Погодження отримане лише у ДП «Вищедубечанське лісове господарство» (2000 га), в користуванні якого знаходиться вузька смуга водоохоронних лісів вздовж русла річки. Згодом, в 2010 році, Держуправління виступило з ініціативою створення в якості 1 черги НПП ландшафтного заказника «Зачарована Десна» за рахунок зазначених лісів. Проте і він досі не був реалізований.

Втім, основна частина площі проектованого НПП «Подесіння» на Київщині лишається розпайованими заплавними луками (пасовища і сіножаті). З певного періоду розпочались ініціативи щодо зміни цільового призначення земель та їх подальшого продажу під забудову, а отже існує загроза створення «другої Конча-Заспи» (дійсно, заплава Десни розміщена відносно Києва на північ, так само як і «Конча-Заспа», в заплаві Дніпра на південь від нього). Першою ластівкою стала історія будівництва котеджного містечка в районі дачних масивів «Зазим’я 15—17» у 2005 році біля с. Зазим’я. На той час власники дач з масиву, розміщеного поряд, організували потужну кампанію спротиву забудові в околицях села, вдавшись до перекриття доріг, судових позовів та активної кампанії в ЗМІ. Іншим випадком стало спорудження шляхом самозахоплення котеджного містечка «Рив’єра Любича» біля с. Соболівка Літківської сільради, того ж таки Броварського району. Завдяки нашим скаргам Державна екологічна інспекція опломбувала техніку та зупинила самовільне будівництво. Проте згодом «заднім числом» документація на право володіння земельною ділянкою була оформлена і подальші потуги як громадськості, так і постійної комісії з екополітики облради виявились марними.

Таким чином, більшість земель, що заплановані під створення НПП, є розпайованими, а частина взагалі надана в користування дачним кооперативам всупереч вимогам Водного кодексу України. Частково стримує забудовників лише те, що на Десні розміщено київський водозабір, а також існує заборона зміни цільового призначення паїв, наданих у заплаві для випасу худоби та сінокосіння. За неофіційними даними майже всі паї продані, і на їх території давно розроблені проекти забудови. Так, в ЗМІ можна знайти оголошення про продаж земельних ділянок (в т.ч. на території перспективного заказника «Острів Любичів») і навіть оголошення про «пошук партнера для спільного освоєння 800 га в заплаві Десни» (Журнал «Дом-Индекс» за травень 2009 р.). За нашими даними ці 800 гектарів якраз і є землями, на яких кількома роками раніше хотіли будувати нове місто.

Після того, як почалось активне просування ідеї створення національного парку «Подесіння», селяни сіл Рожни і Пухівка розгорнули потужну кампанію протистояння створенню НПП, оскільки ні погодити входження в національний парк, ні зізнатись, що незаконно продали паї, не можуть. В рамках цієї «антикампанії» вийшли 6 об’ємних замовних статей в газеті «Вечірні вісті». Загальний зміст статей зводиться до того, що начебто є громадські організації, за якими хтось стоїть, хто хоче загарбати собі заплаву Десни, а селян чекає ледь не рабство. Активісти «антикампанії» закидали всі можливі державні органи листами, провели кілька акцій протесту і навіть були на особистому прийомі у Президента В. А. Ющенка (подробиці цього нам не відомі). Газети з компроматом на проектований національний парк активно роздавались в усіх селах Броварського, Вишгородського та прилеглого до Київщини Козелецького районів та масово поширювались в приміщеннях сільських рад. Також поширювались серед населення і листівки відповідного змісту. З цього легко зрозуміти, що кампанія протидії НПП «Подесіння» добре фінансувалася і мала кваліфікованих менеджерів.

Також, як і у випадку з популяризацією ідей будівництва нового міста, керівництво Броварського району профігурувало і в інших аналогічних випадках:

а) коли на о. Любичів (2010 р.), на території перспективного заказника, було побудовано міст вантажопідйомністю 25 тон (для перевезення будматеріалів) «в подарунок громаді села» за 250 000 грн районного бюджету. На відкритті мосту було телебачення, оркестр, урочисте перерізування стрічки, але селяни у телесюжетах здивовано обурюються мовляв міст їм ні до чого і все це – наміри забудови. І дійсно, незадовго після цього в Інтернеті виникло оголошення про продаж земельної ділянки на острові на Десні, до якого вже прокладено міст. Саме цьому товариству, вказаному в оголошенні, передано на баланс міст, збудований за державний кошт.

б) коли у 2009 р. була прийнята програма укріплення берегів Десни в Броварському районі. Фактично під укріпленням берегів мається на увазі намив піску з русла на берег, ефективність і мета чого не витримують жодної критики.

в) ініціатива 2010 року щодо розчистки русла Десни в Київській області (затверджено Броварським районом без відома Вишгородського району) з метою поновлення судноплавства на річці. Ці роботи, аналогічно попереднім, є просто намивом піску з русла на берег. Такі роботи можна проводити нескінчено, оскільки Десна є потужною річкою і легко замиває «розчищене» русло. Проте найбільш дивним є те, що ініціатива щодо поновлення судноплавства пролунала лише на Київщині, в межах якої розміщено лише 1/10 протяжності Десни та не існує жодного порту. Аналогічні ініціативи з боку Чернігівської області відсутні.

г) аналогічно прикриття намірів гідронамиву шляхетними ідеями виявлені нами в межах Рухівської сільради в 2010 році, де була затверджена програма покращення екологічного стану 11 водойм, яких навіть на карті не існує.

Разом з тим, на території заплави р. Десна все частіше виникають нові намиви та будівництва.

Окремою, і поки незавершеною сторінкою історії заповідної справи на Київщині, є створення та розбудова національного природного парку «Голосіївський». Сьогодні цей національній парк існує на території м. Києва, проте початково основна його площа мала розміщуватись в межах Обухівського та Києво-Святошинського районів Київщини. Процес створення НПП «Голосіївський» бере початок ще з радянських часів, а саме з кінця 80-х років. Спочатку планувалось, що національний парк матиме площу 65000 га і простягнеться на південь аж до с. Витачів. Другою чергою, до нього мали увійти Трахтемирівський півострів і Канівський природний заповідник. В далекій перспективі природоохоронці уявляли ціле намисто заповідних об’єктів національного значення, розташованих вздовж течії Дніпра. Вони мали утворити охоронювану, нефрагментовану ділянку Дніпровського екологічного коридору.

У 1993 року громадськістю було прийняте рішення про роботу над створенням НПП будь-якою ціною. Клопотання про необхідність створення парку тоді готувала і подавала громадська організація «Зелений світ». Пізніше з’явилась і окрема організація «Спілка «Порятунок Голосієва». Єдиним об’єктом національного значення, який вдалося тоді створити, був державний ботанічний заказник «Лісники» (в межах м. Києва), що нині входить до складу національного парку. Тоді, як компромісний варіант, було утворено Регіональний ландшафтний парк (РЛП) «Голосіївський», замість національного природного парку. Площа РЛП склала 11000 га. Його територія поглинула всі проектовані до НПП землі, що знаходяться в адміністративних межах Києва. (С. Жабка. «НПП «Голосіїв»: Історія фіаско», 12.02.2007, http://h.ua/story/30780/). Сам же НПП «Голосіївський» був нарешті створений Указом Президента України № 794/2007 від 27 серпня 2007 року на площі 4521,29 га. За тривалу історію створення, його площа зменшилась з 11000 га, як планувалось з самого початку втричі (!). Буквально в останній момент зі створюваного національного парку виключили і віддали під забудову урочища «Бичок», «Покал», заказник «Острів Жуків» і багато інших цінних природних територій. Ще багато територій встигли забудувати до того, як вони стали заповідними (Національний природний парк «Голосіївський» створили для того, щоб його забудувати!, НЕЦУ 19.02.2009 http://www.necu.org.ua/golosievo-pid-zabudovu/).

У 2011 році розпочались нові ініціативи щодо розширення території НПП «Голосіїський». Членами НЕЦУ, спільно з фахівцями профільних інститутів НАНУ було розроблене обґрунтування щодо розширення території НПП. До переліку територій, запропонованих до включення у НПП, увійшли практично всі землі, запропоновані в минулому. Тобто головним резервом розширення НПП «Голосіївський» названо прилеглі до Києва природні масиви Києво-Святошинського та Обухівського районів. Важливо відмітити, що в Генеральному плані м. Києва до 2020 року частина цих територій (з числа таких, які пропонуються до включення у адміністративні межі м. Києва) вже позначені як землі, перспективні для включення у НПП.

Непростою також є історія створення тих національних парків, що відбулись на території області. Згідно з Указами Президента України від 11 грудня 2009 року, президентські резиденції «Залісся» та «Білоозерське», що у Київській області, у шестимісячний термін мали бути реорганізовані у національні природні парки. Проте зміна влади зупинила реорганізацію державних резиденцій «Білоозерське» та «Залісся» у відповідні НПП. Незважаючи на встановлені відповідними указами Президента України терміни реорганізації, Державне Управління Справами при Адміністрації Президента України не провело робіт із їх реорганізації. 11 червня 2010 року, НЕЦУ та ДОП м. Києва, під гаслом «ДУСя, пусти у національні парки!», провели пікетування Державного управління справами. Учасники акції принесли під стіни ДУС похоронні вінки з написами на стрічках «Від ДУСі національному природному парку «Залісся», «Від ДУСі національному природному парку «Білоозерський». Оскільки на заклики пікетувальників – «ДУСя, пусти у нацпарки!», жоден представник установи не вийшов, екологи відправились разом із журналістами до НПП «Залісся», та вкотре спробували потрапити на його територію. Представник «Залісся» не пустив журналістів з екологами на територію національного парку, та знову порадив щодо національних парків звертатись до ДУС. У відповідь на це екологи передали до національного парку похоронний вінок «Від ДУСі національному природному парку «Залісся». Згодом мандрівку до цього національного парку з журналістами повторив директор Київського еколого-культурного центру В. Борейко. Проте ситуація лишилась незмінною.

Окремо слід згадати про історію розвитку природно-заповідного фонду в Зоні відчуження Чорнобильскої АЄС, яка займає чималу частину Київської області, і завдяки значному зниженню загального рівня антропогенного впливу, стає все більш цінною для збереження біорізноманіття. На момент Чорнобильської катастрофи у 1986 році в сьогоднішніх межах зони відчуження знаходилось 11 територій природно-заповідного фонду загальною площею 2351,72 га, серед яких один – гідрологічний заказник Іллінський (2131 га) – має загальнодержавне значення.

У 2005 році ГО «Зелена Україна» виконала проект «Підготовка наукового обґрунтування створення нового заповідного об’єкту – біосферного заповідника «Чорнобильська зона». Зонування проектованого заповідника було сплановано згідно із зонуванням зони за рівнями забруднення радіонуклідами. До заповідної зони запропоновано віднести 5-кілометрову зону забруднення, гирло Прип’яті, лісові масиви та перелоги північніше залізниці, ліси та перелоги на південь від залізниці в межах лінії сіл Клівіни – Товстий ліс – Бовище – Луб’янка до р. Ілля, лісовий масив у центральній частині Дитятківського лісництва, смугу чорновільхового лісу вздовж дренажного каналу Зимовище-Брагинка, північну частину Машівського лісництва, лівобережні заплаву р. Прип’ять в межах р. Муравка – Краснянський старик між новою і старою дамбами, перелоги біля сіл Когород – Роз’їждже, перелоги в лівобережній заплаві р. Ілля на південь від с. Ільїнці та перелоги між селами Вільшанка – Стара Рудня – Весняне між р. Ілля та трасою Чорнобиль-Поліське. Загальна площа вказаних ділянок перевищує 500 кв. км. Решта територій пропонувалась до включення у буферну зону та зону антропогенних ландшафтів. Нажаль, біосферний заповідник так і не було створено. Замість нього, у 2007 році за клопотанням Міністерства надзвичайних ситуацій України, Указом Президента України від 13.08.2007р. № 700/2007 створено загальнозоологічний заказник загальнодержавного значення «Чорнобильський спеціальний» площею 48870, що поглинув ділянку, запропоновану до включення у заповідну зону проектованого біосферного заповідника в гирлі та дельті р. Прип’ять. Його межами є лінія, яка з’єднує населені пункти: Ямпіль – Іванівна – Чорнобиль – на пн. від с. Паришів – на с. Гдень – вздовж державного кордону з Білоруссю – с. Теремці – акваторія водосховища проти гирла р. Прип’ять – по акваторії на південь до лінії на захід на с. Зелений Мис.

В останній час, а саме 2010—2011 роки, громадські організації і науковці, які продовжують займатися створенням нових територій ПЗФ у Київській області, зіштовхнулись з категоричним небажанням лісогосподарських підприємств погоджувати створення нових об’єктів. Так, наприклад, після початку роботи зі створення ландшафтного заказника «Великий ліс», лісники розпочали рубку урочища, а потім територія проектованого заказника ще й постраждала від низової пожежі, яка зайнялася внаслідок підпалу.

Незважаючи на проблеми, про які йдеться вище, робота з розбудови мережі природно-заповідного фонду області продовжується. Так, у 2012 році Київська обласна рада створила декілька нових території ПЗФ – «Три Дуби», «Юрівський», «Астрагал», «Сині дубки», «Гореницький» та «Дулицьке». Цікаво, що заказники «Астрагал» та «Сині дубки» є досить давніми напрацюваннями групи науковців Національного ботанічного саду ім. М. М. Гришка, проте через тривалий період після підготовки обґрунтувань вдалося таки довести заповідання згаданих об’єктів до логічного завершення. Також у 2012 році була підготовлена значна кількість нових обґрунтувань щодо створення територій ПЗФ Київщини.

Аналізуючи обґрунтування і рішення органів державної влади, згідно з якими у різні роки створювалися території ПЗФ, можна прослідкувати певну еволюцію природоохоронної думки з кінця 1960-х до сьогоднішнього дня. Так, заповідні території, які створювалися на початку цього періоду, були заповідними паркамипам’ятками садово-паркового мистецтва або ділянками лісів, виділених за суто господарськими критеріями, як то «високопродуктивні соснові насадження», «природні зарості звіробою – цінної лікарської рослини» (аналогічно – зарості чорниці, конвалії тощо). Проте, починаючи з середини 1980-х років головною причиною створення територій ПЗФ стає збереження популяцій, колоній, гнізд, місць зростання видів, занесених до Червоної книги України, збереження болотних та старовікових лісових екосистем. Причинами цього, вірогідно, є поява в СРСР інституту Червоної книги та поява громадських організацій природоохоронного спрямування (зокрема ДОП), які активно опікувались питаннями заповідної справи. Таким чином, спостерігається позитивний тренд щодо адекватності вибору ділянок для заповідання. У той же час, на наш погляд, в деяких випадках доцільним є продовження використання господарських критеріїв заповідання територій. Початкова природна цінність таких ділянок подекуди нижча, ніж у створених за біотичними критеріями, але згодом, внаслідок обмеження господарської діяльності в межах цих територій, їх природна цінність значно зростає. Так, створені у 1970—1980-х роках лісові заповідні території, з того часу суттєво підвищили свою природну цінність, яка продовжує зростати з кожним наступним роком. Наприклад, заповідані у 1970-х роках 80-річні насадження сьогодні мають 120-річний вік.

  1. 1,0 1,1 – На час прийняття такого рішення ніхто не намагався лікувати заповідні дерева, як робиться сьогодні (в т.ч. в нинішній час проводять лікування дерев аналогічного віку і того ж часу заповідання) (Борейко, 2002).
  2. 2,0 2,1 – На час прийняття такого рішення вважалось нормальним скасування об’єктів ПЗФ для потреб заготівлі деревини.
  3. – Даний об’єкт ПЗФ є єдиним, що постраждав від створення Канівського водосховища.
  4. 4,0 4,1 – Незрозумілим лишається те, чому ці території визнані такими, що не відповідають новій класифікації, а інші лишились такими, що відповідають.