Причта про Садівника/В маю

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

2. В МАЮ.
(Фотоґрафія з галицької України).

Май місяць любови, поезиї, соловіїв, місяць воскресшої весни.

Перед нами невелике галицько-українське місточко. З всїх його кінцїв від самого ранку роздають ся звуки найрізнороднїйших оркестр. По улицях снують ся сьвяточно прибрані горожани з червоними кокардами на грудях. Всї они спішать в оден осередок, де вже стоїть цїла товпа так само в червоні кокарди пристроєних горожан. То переважно польські і жидівські робітники, а поглядїть як они на чужій земли торжественно празнують сьвято 1 мая — своє робітниче сьвято! Довкола них кружить полїція, десь-там в підсїню криє ся цїла компанїя війска, а они з піснею свободи на устах відважно ступають за своїм прапором. Гей! гей! що то за сила та соєдинена, народна сила. Хто против неї годен устояти?
—  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —
—  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —
І знов те саме галицько-українське місточко. Знов з усїх сторін пливуть звуки музики. В ярко осьвічених костелах служать ксьондзи благодарственні молебнї. Туди спішить всїлякий нарід. І шляхтичі одїті в стройні випозичені контуші і спольщені коренні українські міщани і урядники і війсковість. Спішать ті з патріотизму, ті з набожности, ті з цїкавости. Через цїлий день видко в місточку празник. Воздух наповняють найріжнороднїйші звуки. Там пищить “катаринка”, там грає жидівська орхестра, тут знов запиті палкарі друть на цїле горло якусь очайдушну патріотичну пісню. З всего, що вас окружає, видите, що нинї в місточку якесь велике торжество. А яке? То Польща на коренній українській земли обходить сьвято недовареної конституції третого Мая, обходить сьвято початку свого упадку. Дивний нарід! Они кожду нагоду визискають, щоби лиш заблестїти своїм патріотизмом, щоби влити сьвіжу каплю отухи в серця упадаючих духом братів. Пяні патріотизмом і тому щасливі.
—  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —  —

І знов то саме галицько-українське місточко. Чудовий ранок сьвітить над землею. Каплї роси блестять діямантами на сонци, сьпіви пташенят пливуть чудовими райскими мельодиями. Вся природа дише весною. Она возносить собою чоловіка і неначе говорить до него: “Жий і весели ся і дихай весною!” А між тим в місточку все немов би вимерло. Тут десь перебіжить пес, там спішить урядник до бюра, там знов згорблена і стара як гриб баба двигає воду для свого Жида-хозяїна, а впрочім мертва тишина. В низенькій деревяній церковци служить старенький сьвященик лїтурґію. Слабим голосом тягне він: Єще молїм ся о упокоєнії душі раба Божого Імператора Фердинанда Благого” і т. д. Но нїкому тут молитись, бо кромі него, дяка і трох чи чотирох старцїв-калїк нїкого нема в церкві…

— А що то за день нинї? — спитаєте.

Се український третий май, се сьвято свободи, сьвято душевного відродженя цїлих мас нашого народу. Се вольний український нарід на своїй питоменній земли стрічає так своє найбільше сьвято. Се геройські Тирольцї Сходу празнують своє душевне воскресенє. Нї оден звук музики, нї оден голос якої-небудь піснї не нарушають спокійного сну, котрим спить цїла могуча ненька Україна.

Но ось стало ся чудо. Вечером оживило ся місточко. На улицях кишить від народа. Голосний гамір несеть ся з усїх закутин. Серце вам забило живійше і ви спішите, побачити Тирольцїв Сходу як они сьвяткують сьвято свободи. Крила нетерпячки принесли вас аж на ринок, та тут ви і розчарували ся. Перед вами видні лише сабашівки, позакручовані “параґрафи” а з загального гамору видїляють ся поодинокі слова: “ґіт йонтеф”, “ґіт сабаш”, і т. п. То сини Мамони празнують свій звичайний сабаш. Важко шелестять їх шовкові сукні і жупани. Они неначе говорять за своїх властителїв. Тут наша земля, тут наша Палєстина, тут наша правда і сила і воля.

Такий “май” на галицькій Україні — май відроджуючої сили, май весни…

Перемишль дня 2. VI. 1902.