Причта про Садівника/Новий Рік
| ◀ Мінеральні води | Причта про Садівника Новий Рік |
Сонні змори ▶ |
|
При звуках кришталевих чаш і многолїтствіях в сьвітлих палатах і при криках і дзвоненю зубами голодних дїтий в хлопських норах, зійшов на галицку землю Новий Рік.
Новий Рік, вирвавши ся з обіймів старої баби-яґи, Маланки, поцїлував маму землю, завинену в снїгову плахту і скиглячу від зимна та пустив ся на візитацію по своїм царстві.
Він заходив на попівство, до мешкань інтелїґентів, до українських товариств, касин і бесїд, але там так все було собою заняте, що навіть йому нїхто чарочки не піднїс. Пили вправдї на здоровлє Нового Року; але його то анї не тїшило, анї не гріло. Голодний і холодний пішов він до хлопських та міщаньских хат. — Але там стрічали його лишень голодні і змерзлі дїти.
Коли де переступив поріг, то вони зараз кричали йому на стрічу: “Пане, їсти! їсти!” — “А деж ваші батьки?” — питав він здивований. — “А деж-би, прецїнь вам відомо, нинї в ночи сходить на землю Новий Рік; цїле село пішло його стрічати в корчму”. — “Хибаж новий рік лиш до корчми сходить?” — “А ви не знаєте? Таж перше йде до панів і жидів, а відтак опісля до нас бідних.”
Новий Рік нїчого не відповів, лиш плюнув, як адвокат по кепскій справі і поплїв ся апатично до поблизького місточка. Научений досьвідом, де має шукати своїх підданих, отворив він відважно двері найблизшого шинку і увійшов. Там розходив ся бренькіт і скрежет склянок, чарок і гальб. “Шумовини міста” шуміли, галасували і живо розправляли о всеможливих річах. А Новий Рік поздоровив їх. Они навіть головами не кивнули. — “Гей люди, таж я ваш Український Новий рік! відозвав ся він жалїсно. — “Та ідзь пан до дябла, ми є Полякі, цо пан вод нас хце!” — відрубав йому котрийсь “рицерж”. — “Як-се? то нема вже тут нїякої людської душі, котраб мене звитала!” — заголосив Новий Рік.
З темного кута шинку підняла ся якась суха, прозрачна фіґура, випрямила ся у весь ріст та помалу висунула ся на перед. Всї роззявили роти, поглянули по собі, бо до сего часу його не запримітили. То був галицко-український письменник. Він любив заходити в такі передмійські шумовини, між так зване “рицерство”. Там, серед гуків і криків пяниць, серед музики дзвенячих склянок, попадав він в якийсь солодкий рід знечутя. Цїлий сьвіт його тодї не обходив. Він водив зором по тій дикій товпі і перед його очима ставав образ пекла. “Треба помалу призвичаювати ся — мовляв він бувало, — на тамтім сьвітї як знайду.”
Віднесені вражіня виливав він опісля на папір — нїс до редакції, а одержаний гонорар “сімілї модо” знов перемінював на вражіня. І так тягнуло ся з дня на день в безконечність.
Суха, прозрачна фіґура підійшла до Нового Року, подала руку і проголосила: “А, витай нам, витай на нашій і не нашій земли. Ми тебе здавна ожидаєм, чей завитаєш до нас з щастєм та потїхою!” — “Я дуже рад вам помочи — відповів Новий Рік, і для того маю з тобою богато говорити. Але чи можнаб так де на боцї, бо тут і невигідно і небезпечно” — Сухий лїтерат вийшов і за хвилю вернув в супроводї клаптястого жида в подертих патинках і обшарпанім халатї. Письменник видно упередив його, з ким має до дїла, бо властитель патинків підійшов просто до Нового Року і заголосив, низько кланяючи ся: — “Ай, вай, Гер Пурец, Новий Рік! Вус фир а гонор фир мієх!” — і потащив їх обох в осібну кімнату.
Новий Рік моргнув на жида, а за хвилю сей появив ся з “моцною” і з рибою. На сей вид засіяло на лици письменника вдоволенє. — “Сїдай, сказав всезнайко, Новий Рік, стоячи не повинно ся пити, бо вся горівка йде в ноги.”
Новий Рік наляв чарку і випив за здоровлє українських письменників, письменник випив на здоровлє Нового Року. — Добра горівка, — сказав Новий Рік, — аж Почаїв від неї видно.
— Та вона нас одна ще на ногах тримає — потакнув лїтерат.
— А тепер до дїла, — сказав Новий Рік — чи Україна все так твердо спить як перше спала?
— Та богато о тім говорити.
— Але бо ви нїчо не рухаєте ся.
— Таж ми рухали ся, робили сецесиї, страйки, робили місиї і Екскурзиї до Америки, Канади і Парани, робили все що було можна.
— Припустїм, що ви дещо робили, то вашу роботу спиняла обставина, що ви забогато а радше невластиво видавали гроші.
— Невластиво? Не розумію.
— Послухай! Погадай лиш, якби-то ваші батьки в 48-ім роцї по-при брацтва тверезости позакладали були також по краю українські шинки і пропінациї. Чи богато помогли вам брацтва тверезости? — Рутенцї однаково богато пустили, а так бувби бодай свій гріш пішов в свої руки. Повтаряєте, що “пропінация ґрунт” а не подумаєте, що лиш своя, бо чужа ще “з ґрунту” валить.
— Дуже мудро говориш — замітим лїтерат.
— Може нї? — а прецїнь і пословиця каже, що “чия фляшка на столї, того правда на селї;” — а впрочім я тобі покажу, що своєю пропінациєю всего можна доказати. — Що то за люди в шинку?
— То так звані “польські батяри”.
— Хочеш, щоб вони стали “українськими батярами”.
— Господи! а нам на що? Ще нам лиш того до біди бракує?
— Ну, ну, не горячи ся лиш памятай що на сьвітї нїчим не треба помітувати. А скажи, до чого їх Поляки уживають?
— Та відома річ: до виборів, до оваций, манїфестаций і т. п.
— А бачиш? Чиж ви не могли би те само устроювати своїми “батярами”? Колиж бо у вас за богато серця, ви занадто ідеалїсти.
— Се правда.
— Отже. — А тепер покажу тобі диво. Всї ті “батяри” стануть за десять хвиль Українцями.
Новий Рік встав і вийшов в шинок. Він шепнув щось шинкареви, і крикнув голосно до сидячих в шинку:— Гей хлопцї, ходїть сюди, випєте по келїшку за моє здоровлє. Я плачу!
В шинку задуднїло як в улию. “Батяри” двигнули ся лавою і тиснули ся один на перед другого. Они ликали по одній “на ланцушку,” дякували Новому Рокови та ішли на свої місця.
— Ще по одній! — закомендерував Новий Рік.
Відбула ся та сама процедура, що перше.
— В тройци Бог перебуває — роздала ся знов команда Нового Року.
Тепер вже “батяри” почали одушевляти ся.
“Добрий пан, руський пан!” кричали одні. — “Платить, дїдько зна за що але платить!” — горлали другі. “Най жиє руський Новий Рік!” — (нерозбірливий текст) треті.
І кождий почав почувати ся до якогось свояцтва з Гайдамаками. Того мама руська, того знов жінка, тамтой був на руське хрещений, але вже потім так “спаскудив ся” і т. д.
Стали кричати, що польські пани, щось “нефайно”, що втїкають до Америки, що властиво то лиш Гайдамаки “рехтельні” люди.
Новий Рік мовчки усьміхав ся і моргав на письменника. Той стояв і очам своїм не вірив, бачучи таку наглу переміну.Коли перейшли в окрему кімнату, Новий Рік сказав:
— Бачиш? Ті люди готові піти зі мною хочби в пекло.
— “Кажу тобі — говорить дальше Новий Рік — доти не буде добра на Вкраїнї, доки усе, почавши від унїверситету, а скінчивши на пропінациї, навіть отсї “батяри” не будуть ваші! Маючи свій “клин” вибєте ним чужий, а тодї з клина можна зробити иньший пожиточний знаряд.
По тих словах Новий Рік попращав письменника та пішов в дальшу дорогу. Сухий, прозрачний лїтерат сидїв ще довго задуманий, а до його уший доходили крики розохоченої товпи:
— “Добрий пан, руський пан! платить, дїдько зна за що але платить!”