пробовкнути

пробовкнути

Пробо́вкнути, ну, неш, гл. 1) О колоколѣ: издать отрывистый звукъ. Дзвін пробовкнув. 2) Проговорить. К. ЧР. 382. Вона пробовкнула щось про пригоду, про втрату бідолашньої дитини. К. МБ. XI. 145. А ще ж козак Морозенко словами пробовкнув. Нп. Зумилися! всі четверо замовкли, проти мене ні слова не пробовкнуть. К. Іов. 71.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924