Прокляття матері

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Прокляття матері
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

Раз за верстаком сиділа ткаля і впустила човник. Впустила та й каже:

— Підніми, синку, човник!

Хлопчику було п'ять років, не послухав він або не почув матері і поліз на піч граться. Давай його мати клясти... Вибіг той хлопчик із хати та й нема, й нема його додому. Шукала мати день, шукала два, шукала три — нема! Вона — до попа.

— Іди,— каже, — хоч край світа: найдеш.

Ходила вона, ходила — нема. Пішла до монахів.

— Іди,— кажуть, — хоч край світа: найдеш.

Іде вона та й іде. Дійшла на край світа. Дивиться — високий димар, а над ним висить хлопчик догори ногами. Вона й питає в людей:

— Чия то дитина?

— Була,— кажуть, — у цього хлопця мати-ткаля. Вона його прокляла, і буде дитина мучиться ні за що, поки не уздрить матір.

Ударила мати себе в груди і пішла крізь землю, а хлопчик упав у димар. Таких матерів, кажуть, і Господь не приймає...

Ця робота перебуває у суспільному надбанні згідно зі статтею 10 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права» де зазначається, що не є об'єктом авторського права:

  • твори народної творчості (фольклор);
  • видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;
  • розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).