Проростень/В село
| ◀ Завірюха | Проростень В село |
|
Блискучий сніг, колючий вітер,
гудуть натягнуті дроти.
Шляхів нема, немов хто витер,
і важко проти вітру йти.
Навколо снігова пустеля,
холодна осяйна краса,
а зверху віковічна стеля —
чужі й порожні небеса.
А де-ж ті стріхи кострубаті? -
Скрізь кучергани намело,
і ні однісінької хати —
неначе згинуло село.
За революцію вмирало,
терпіло війни, голод, мор, —
і от для нас — рятунок рало,
для його — страта і розор.
За кучерганом, за високим,
он Ленін із ясним чолом:
— Ось тут, ось тут воно, під боком
курою замело кругом…
І знову грузько я ступаю,
а в очі пилом сніговій…
О, серце, серце, бийсь до краю,
поки хоч крапля є надій!
Замети розтопи сльозами,
огнем палючим розпали,
або вже розірвись з нестями,
розвійсь, як пригорща золи!
Блискучий сніг, колючий вітер,
думки — натягнуті дроти.
Шляхів нема, немов хто витер, —
а треба йти!
1925