розор

розор

I. Розо́р, ру, м. Разореніе. Алв. 76. Дома усе в розор пішло, а він — сиди. Мир. Пов. I. 129. Те поїли, те попили, те розібрали, того не догледіли — розор та й годі! Кв. II. 222.

II. Розо́р, ру, м. Углубленіе, образуемое плугомъ послѣ извѣстнаго пріема вспашки, а именно: ора́ти в розо́р — пахать поле, начиная съ краевъ участка и оканчивая на серединной линіи, гдѣ образуется углубленіе, которое и есть розор. Нѣжин. у.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924