Перейти до вмісту

Проростень/Долі своєї я не кляну

Матеріал з Вікіджерел
Проростень
М. Драй-Хмара
Долі своєї я не кляну
Київ: Видавництво «Слово», 1926

Долі своєї я не кляну:
бути луною, будить луну.

Віршником був я рунних полів —
гнівом на дуків дух мій горів.

Пісня — посестра, степ — побратим, —
вольная воля трьом нам усім.

Двічі я зрадив ніжну сестру.
Потім побачив: без неї умру…

Втретє ми стрілись на чужині,
як запалали перші огні,

і положили святий зарік —
не розлучатись навік.

Брате мій, сестро, любі мої,
вітер жене нас у дивні краї.

З вітром ми щирі: вітер — наш друг, —
хто цей розірве четверокруг?

Я і посестра, вітер і степ —
ніжність і воля, сила і креп.

Бути луною, будить луну, —
долі своєї я не кляну.
1925