Про Закарпатську Україну/Закарпатська Україна (довідка)

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Закарпатська Україна (довідка) (1945
Про Закарпатську Україну
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Видання: Київ: Українське державне видавництво, 1945.
ЗАКАРПАТСЬКА УКРАЇНА
(Довідка)

Закарпатська Україна — область в Центральній Європі, розташована на південних схилах і передгір'ях центральних Карпат і почасти в Нижньо-Угорській низовині, займає територію в 12,6 тисячі квадратних кілометрів. У 1931 році населення її становило 725,3 тис. чоловік.

На сході вона межує з Радянською Україною і відділена від неї лише Карпатським хребтом. Уже 1300 років тому ці землі, розташовані в долині Тісси, були заселені слов'янськими племенами, які працювали спільно, займалися полюванням, бджільництвом, а згодом скотарством і землеробством. Територіально відокремлені від слов'ян, які живуть на схід від Карпатського хребта, пасмом високих гір, вони були тісно зв'язані з ними спільністю культури, звичаїв, релігії, мови і по суті становили з ними один народ.

Дикі угорські племена, що вторглися в долину Тісси, в IX віці після кривавих боїв з закарпатськими слов'янами окупували їх землю. Відтоді і почалась історія нерівної, багатовікової боротьби маленького, але героічного закарпато-українського народу з загарбниками за свою національну самостійність, за свою мову, віру, звичаї, письменність, за возз'єднання з великими братами, що живуть по той бік Карпатського хребта, від яких їх насильно відірвали угорські завойовники.

Намагаючись придушити опір населення, позбавити його національної самосвідомості, окупанти не спинялися перед найжорстокішими заходами. Вони випалювали цілі повіти, обкладали селян непосильними податками, вирізали цілі селища. Заходами поліційних репресій вони намагалися заборонити українцям говорити рідною мовою. Але всі ці спроби були марними. Маленький героічний народ на репресії окупантів відповідав мужнім опором, вогнем повстань, що переростали іноді в тривалу партизанську боротьбу. Знамените в історії Закарпатської України гуменське (в районі м. Гумене) повстання селян 1689 року, хвиля національно-визвольного руху, що широко підняла весь народ, проти династії Габсбургів, який почався в 1708 році і тривав 8 років, та ряд інших повстань свідчать про те, що боротьба закарпатських українців не припинялася і не загасала. В цій боротьбі маленький, але непохитний народ запалювала близькість з великим українським і російським народами, возз'єднання з якими було його одвічною мрією.

Мадьярські окупанти найбільше побоювались цього потягу закарпатських українців до возз'єднання. В 1913 році вони почали скандальний, що прогримів на весь світ, Марамарош Сігетський судовий процес, в якому вони обвинуватили коло сотні селян з різних районів Закарпатської України, в тому числі і православного священика Кобелюка, в прихильності до Росії. Цей процес обернувся проти самих його організаторів, і матеріали його стали лише новим доказом грабіжницької політики мадьярських баронів і ще раз показали обгрунтованість і законність віковічних мрій закарпатських українців про возз'єднання з своїми великими братами.

В результаті цієї політики найжорстокішого національного пригноблення, перед першою світовою війною Закарпатська Україна була відсталою країною з малорозвиненим господарством, не густо заселеною. Населення тут на дві третини було неписьменним. Основні заняття населення були: скотарство, хліборобство, лісові промисли. Сіяли пшеницю, жито, кукурудзу, картоплю. Але тому, що сільське господарство ще зберігало в собі пережитки феодально-кріпосницьких відносин, а хліборобство провадилося примітивними знаряддями на карликових ділянках, селянство, що становило основну частину населення, жило в голоді і злиднях.

У 1918 році після розпаду Австро-Угорської монархії в Закарпатській Україні були створені національні ради, які знову висунули рішучі вимоги про возз'єднання Закарпатської України з рештою українського народу. В 1919 році в Хусті делегати, що з'їхалися з усієї Закарпатської України, ці вимоги урочисто закріпили.

Проте на підставі Сен-Жерменського договору, укладеного 10 вересня 1919 року, Закарпатська Україна, як автономна одиниця, ввійшла до складу Чехословацької республіки. Становище населення Закарпатської України покращало, але і цей договір не розв'язав, основної проблеми — віковічного потягу закарпато-українського народу до возз'єднання з Україною.
Про Закарпатську Україну. Зобр. №3.png
Становище закарпато-українського народу стало зовсім катастрофічним після того, як під тиском Німеччини Закарпатська Україна знову була віддана в угорське рабство. З перших же днів нової угорської окупації в українців відібрали ті права, якими вони користувалися в Чехословацькій республіці, країна була цілком пограбована в буквальному розумінні цього слова. З неї було вивезено все, що можна було вивезти, селян позбавляли не тільки продуктів харчування, але й насіння, і народ був приречений на голодне вимирання.

З перших же днів окупації закарпатські українці почали героічну боротьбу проти мадьярів і німців. Під керівництвом героя закарпато-українського народу Миколи Барканюка в горах широко розгорнувся партизанський рух. Загони партизанів Гаврила Лагойди, Михайла Сірка, Миколи Сокача, Василя Жупана, які героічно загинули потім у боротьбі з окупантами, робили безперервні напади на ворожі обози, били окупантів де тільки могли, знищували їх адміністрацію. Коли Червона Армія, перейшовши через Карпатський хребет, прийшла на допомогу братньому народові, партизанські загони допомогли їй очистити край від окупантів.

В перші дні визволення від німецько-мадьярської окупації по всіх містах і селах Закарпатської України розгорнувся могутній рух за возз'єднання з Радянською Україною. Всі верстви населення брали в ньому активну участь. На з'їзді представників організованих на місцях народних комітетів для тимчасового управління краєм була обрана народна рада. З'їзд народних комітетів прийняв маніфест про бажання возз'єднатися з Радянською Україною. Під цим маніфестом було зібрано сотні тисяч підписів, і підписання маніфесту, що відбувалося в містах і селах в присутності величезних мас народу, стало ніби своєрідною формою всенародного волевиявлення.

Сьогодні сталося те, про що багато віків мріяли кращі сини закарпато-українського народу. Згідно з договором між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Чехословацькою республікою, «Закарпатська Україна… возз'єднується, в згоді з бажанням, проявленим населенням Закарпатської України, і на підставі дружньої угоди обох Високих Договірних Сторін, з своєю споконвічною батьківщиною — Україною і включається до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки».

(«Правда», 30 червня 1945 р.)