Про великого грішника
Про великого грішника |
|
Було це давно-давно, коли ще люди ходили на панщину.
Іде чоловік полем, журиться:
— Великий я грішник. Що мені робити? А скоро й помирати треба. Мушу очистити свою душу.
І додумався чоловік, що піде до попа на сповідь.
— Коли висповідаюся, на серці мені буде легше. Може, святий бог і відпустить мої гріхи на цьому світі.
Як думав, так і вчинив. Зайшов до церкви, перехрестився, став навколішки і молиться.
Закінчилася відправа, люди розійшлися по домівках. А чоловік усе ще перед іконостасом молиться.
Побачив чоловіка піп, підійшов до нього й питає:
— Що ти за один? Які маєш гріхи?
— Я, пане превелебний, великий грішник. Відколи живу на цім світі, я погубив дев'ятдесят дев'ять душ.
Піп зацікавився чоловіком, підійшов до нього ще ближче і почав розпитувати далі:
— Так, так. Ти забив дев'яносто дев'ять людей. Та які то були — бідні, багаті, чесні, нечесні?
— Я чесних і бідних людей не рушав, бо їх досить бог побив. Я спорядив на той світ багатих, котрі позабували про біду і сміялися над народом.
Коли пан превелебний почув ці слова, так розсердився, що аж почервонів:
— Ти страшний розбійник! Ти великий грішник. Я таких не сповідаю. Най тебе бог скарає на цьому світі за те, що ти чесних людей погубив!
Коли чоловік почув такі слова, скочив на ноги і грізно сказав: — Пане превелебний! Я забив дев'ятдесят дев'ять чоловік, а тепер заб'ю ще й сотого! І най мене пан бог карає, як хоче! Бо й ви такий, як ті були!..
Піп так налякався, що аж зблід.
— Та... та... бог милостивий... Він відпустить тобі гріхи... Я тебе висповідаю. Але ти мусиш спокутувати свої гріхи! Заріжеш вола, знімеш з нього шкуру, з неї вчиниш собі мішок. До нього покладеш стільки цеглин, скільки душ ти погубив. І будеш носити їх доти, доки міх сам від себе не розпадеться.
Опришок послухав попа. Зшив собі з шкури мішок, поклав до нього дев'яносто дев'ять цеглин, узяв ношу на плечі й пішов по світу. Не мало літ з ношею ходив, а мішок не розпадався.
Одного разу грішний чоловік ішов полем зажурений і здалека помітив людей, що на панщині робили.
Підійшов грішник ближче, дивиться, а під дичкою — колиска. Колиска велика, не дитинська, а люди по черзі підходять і колиску колишуть. Панський гайдук стоїть коло самої колиски і швакає людей батожищем, бо люди не можуть панові догодити. Коли один колише помалу, пан кричить, а гайдук б'є батогом! Другий колише швидко, пан кричить, щоб колисав помалу, а гайдук і тут б'є батогом.
Дивиться опришок на людську муку, дивується і хитає головою.
«Боже праведний! — подумав опришок. — Яке нещастя впало на людей! Люди голодні, босі, цураві, а він лежить без роботи і жури, а його ще й колишуть. Нема правди на землі! Господи, як терпиш таку несправедливість?»
І розпалилося серце опришка лютим гнівом:
— Хоч як тяжко буде мені носити сто цеглин, але мушу визволити цих людей від муки. Став біля колиски і сказав:
— Люди чесні! Дайте мені, аби я 'го мало поколисав! Заколисав розбійник паном, аж той вилетів на землю. Тут опришок ступив панові ногою на черевище й палицею так бахнув по голові, що надвоє розкололася. І нараз шкіряний мішок розпався...
Ця робота є суцільним текстом, будь ласка за можливістю з'єднайте її з Індексом. |
Ця робота перебуває у суспільному надбанні відповідно до статті 8 Закону України від 1 грудня 2022 року № 2811-IX «Про авторське право і суміжні права», де зазначається, що не є об'єктами авторського права:
- вираження народної творчості (фольклор);
- акти органів державної влади, органів місцевого самоврядування, офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного і судового характеру (закони, укази, постанови, рішення, державні стандарти тощо), а також їх проекти та офіційні переклади;
- розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право особливого роду (sui generis).