Про видавничі справи "Просвіти"

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Про видавничі справи "Просвіти"
Василь Сімович
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

Про видавничі справи "Просвіти"

На останніх зборах «Просвіти» 26. грудня 1933. р. промовці, головно зі сіл, доторкнулися й видавничої справи Товариства та висловили свої погляди про те, що тепер на селі читають, і які тепер були б потрібні книжки.

Наше товариство поширює, як відомо, свою видавничу діяльність. Від січня ц. р. вже переводить у життя свій видавничий плян – принятий Видавничою Комісією та затверджений Президією Головного Виділу. Уже з початком 1934. р. відновлено (за окремою передплатою – 3.60 зл., у продажу – 5.40 зл.) передвоєнне видавництво місячних книжок і першу книжечку (Шляхетське право, В. Будзиновського) наші читачі, безпечно, вже прочитали й певно вже поробили заходи, щоб її як-найбільше поширити. Друга книжечка, за лютий (Орли, Б. Лепкого), теж уже готова. На обгортках книжечок найдуть читачі Ж. і Зн. (ст. 2 і 3) оповістку про инші видання, що їх готує «Просвіта» та про намічені до друку книжечки. Автім про всі ці заходи Товариства довідалися учасники загальних зборів і з уст самих доповідачів. Може, й ці доповіді викликали тих кілька їх уваг, яким хочемо присвятити ці наші рядки. Багато з тих думок, що їх висловлено в формі бажань на зборах, для самої Редакції видань та для Видавничої Комісії, були зовсім зрозумілі й ясні, і про них не потребував і згадувати наш доповідач. Це відноситься до способу викладу думок у виданнях «Просвіти», а саме – що виклад має бути легкий, зрозумілий, загально доступний.

Здебільшого, промовці мали тут на думці «Життя і Знання». Але ж ми міркуємо, що, може, не так виклад видається тяжкий для читачів, як саме те, що не всі відомі їм науки, що про них пише Ж. і Зн. Та ми з великою вдячністю беремо на увагу ті слова одного з промовців, що, мовляв, Ж. і Зн. трудновато читати. Ми будемо докладати всіх сил, щоб і найтяжча наука в Ж. і Зн. була висловлена легким способом. Та тільки ми дуже хотіли б, щоб наші читачі зверталися зі своїми увагами просто до Редакції, бо ж це від Редакції все залежить. А то ж редактор розправляє зі співробітниками, нараджується з ними, щоб їх писання були зрозумілі як-найширшим колам читачів, то він ці їх писання робить доступними, якщо вони нераз тяжковаті. Тай іще одне. Ми хочемо, щоб Ж. і Зн. обхоплювало ціле наше й чуже життя, хочемо, щоб наш журнал подавав статейки з усіх ділянок знання. Але ж ми й хочемо, щоб із нами наш читач був у постійному звязку, щоб він нам просто писав, що кого з прочитаного вразило, що, на його думку, було б добре людям викласти, що, коли, в який час, вони б раді довідатися, з якої науки. Тоді можна б про все подбати й найти відповідних людей, що все це зробили б. Але ж – це може зробити все сама Редакція. При чому тут загальні збори? Хиба вони можуть тут помогти? Загальним зборам і без того сила роботи.

Але й так про «трудноватість» надрукованого було сказано на зборах так непричком, якось неясно. То ми вже самі поробили собі висновки й подали від себе раду...

•••

Та дещо на зборах поставлено ясніше, й на це зараз можна відповісти.

Між иншим, декількох промовців говорило про драматичні твори. Ми знаємо, що в нас по селах читальні «Просвіти» мають свої театральні гуртки, і що багато з них дуже добре розвивається, але ж, мовляв – чується брак нових творів. – «Ми в себе вже все поперегравали», розповідав один із сільських театральних діячів, – «люди в селі вже все знають, і передвоєнні твори не всі вже тепер підходять». Це правда. Але ж на те одинокий лік: треба, щоб письменники писали такі твори. «Просвіта» має у своїй програмі видавати й такі драматичні твори, навіть між своїми місячними книжечками. Той конкурс, що його розписано на місячні книжечки, передбачує й такі твори. Тут можна зчасом прийти гурткам у допомогу...

Друге бажання, щоб, мовляв, Ж. і Зн. у свойому освітньому відділі посвячувало пів сторінки обговорюванню драматичних творів – можна буде згодом легко сповнити. А щоб Ж. і Зн. видало театральний порадник, то це думка дуже гарна й дуже добра. Це могло б легко статися: коли закінчиться «Порадник для освітників», що саме в нас друкується й вийде окремою книжкою, то пішов би статейками й такий порадник. Він, той порадник, дуже потрібний, бо ж люди нераз зовсім не знають, як до такої справи, як драматичні вистави, віднестися. Тимто театр на селі виходить нераз не як театр, що має вчити, та розважати, а як якась циганська комедія, без ніякої користи. До такого порадника входили б і поради, які саме драматичні твори виставляти, щоб вони мали користь і для тих, що грають, і для тих, що на гру дивляться, та взагалі вказували б, як дивитися на вистави на селі. Цікаво було слухати голосів селян, що тепер народ найбільше читає. Говорили про це і старші люди, й молодші, і бібліотекарі читальняні, що знають, які книжки йдуть найбільше, і звичайні читачі-випозичальники.

Всі в один голос казали: «Давайте нам історичні твори! Давайте історію, історичні повісти, повістки й оповідання!» Один сказав таке: «Тепер чоловік і не їв би, а читав би такі історичні твори!» І всі люблять їх, і старі, й молодь, і дітвора.

Це важно було нам почути від самих читальників, бо «Просвіта», видаючи книжки, хоче теж знати, чого читальникові треба, який книжковий голод, щоб той голод заспокоїти. Що наше Товариство має на увазі видавати такі історичні твори, про те вже читачі Ж. і Зн. могли довідатися з оповістки в 12. зшитку за 1933. р. (окладинка, 2. ст.).

•••

Тільки, радіючи з того, що народ зачитується в нашій історії, ми ніяк не можемо тішитися з завваги одного з промовців, що, мовляв, «книжка наукового змісту лежить у бібліотеці», що її не читають. Самою тільки історією себе не нагодуєш, і не проживеш, і розумним не станеш. З історії пізнаєш, чого нераз робити не треба, й що робити – але відповідей на всі життєві питання вона не дає. Все потрібне треба читати, всі науки треба проходити, нічого занедбувати не можна. Головно ж треба звертати увагу й на практичні життєві знання, щоб у житті не заплутатися, а то й не загубитися. На потребу книжок із практичного знання звернув був увагу один селянин, те, що він сказав – правда! Один промовець забалакав був і про те, щоб «Просвіта» видала підручник діловодства – і це справді потрібне для життя, хоч такий підручник може видати хтонебудь, аби лише був добре й розумно написаний. Та й що то ще треба б видати? І з права дещо, і з організаційного життя, і з ґеоґрафії, і з економіки, і з усього-всього! Дуже важні такі підручники організаційного характеру, як, н. пр., «Порадник для самоосвітніх гуртків», звідкіль кожний може навчитися, як вести справи самоосвіти. І таку книжку видає «Просвіта»1 і ще цього місяця її зможуть самоосвітні гуртки набути... Кілько ще треба би видавати, й які речі потрібні були б для наших бібліотек нашою мовою! І кілько всього мусить тепер людина прочитати!

Не треба ж забувати, коли живеш, де живеш, що коли можна зробити, й як... І на це все мусять бути окремі книжки, і все треба читати!

Ні! Книжки мусять бути всякі, з усіх знань, і всі їх читати треба, і «Просвіта» видаватиме їх, коли-йно трохи впорядкує грошові справи...

Та треба мати на увазі, одне, про що, на жаль, на зборах не говорили, а власне: всіма силами дбати про те, щоб видавані книжки розходились, щоб їх люди купували. А то можна повидавати багато й добрих книжок, але яка з них буде користь, коли вони лежатимуть на складі...