Про музику і єго сина

Про музику і єго сина

Ішов через ліс їден музика, і здибає єго сатана. Каже до него:

- Навчи мене грати!

- Як я тебе навчу грати, коли в тебе пальці криві! - Що ж я з тими пальцями зроблю?

- Тре випростати!

Пішов музика, де трачі колодки різали розбив ту колодку, тертиці роздалися.

Каже до дідька:

- Саджай пальці!

А дідько питає:

- Як ви звете ся?

- Я Сам звуся, - каже музика.

- Засадив дідько пальці в ту колодку, а музика вдарив по кілкові. Кілок вискочив, та й дідькові пальці стиснуло. А той музика втік. Дідько кричить, най Пан Біг боронить! Що підійме колодку з пальцями, то "грим!“ у землю. Позбігалося злих духів повно, питають:

- Хто тобі пальці засадив?

А дідько каже:

- Сам засадив.

- То й вийми сам!

Дідько гримав-гримав колодкою об землю, доки пальці не пообривав, та й пішов додому.

Той музика мав сина. Раз син каже до него:

- Тату, що то є такого на світі, що би то боятися? Я не боюся ніц!

Каже батько до него:

- Знаєш що, сину, ти не боїшся... Йди-но ти на дзвіницю під церкву, то там злякаєшся.

Казав музика вартівникові рядном окритися на дзвіниці. Виліз син на дзвіницю. Дивиться: сидить щось біле. Прийшов ближче, питається:

- Хто то?

- Той вартівник не обзивається. Як він єго копне в д...у ногою, той полетів з дзвіниці і ногу виломив. Прийшов син додому до батька. Питається батько - Що ж там, сину, злякався?

- А, - каже, - якась біда сиділа. Як я її копнув в д...у ногою - там їнчить під дзвіницею.

І той син ніц таки не боявся.

В їхній хаті п'ятдесят мерців умерло. Єго туди запровадили на ніч самого. 'Запровадили єго до теї хати, нарубав він скалок, попідпирав тих умерлих по лавках і кожному скалку в зуби теньґу застромив і засвітив. Так ті скалки горіли їм в зубах, не їдному умерлому аж ніс обгорів. Прийшов він додому. Питається єго батько:

- А що, сину, боявся?

- О, - каже, - боявся. Я дзиґара цілу ніч курив враз із ними.

А в їдній хаті (так над водою була та хата) ніхто не міг ночувати ніґди. Єго туди зачинили до теї хати. А там були гроші під підлогою, а недобрі обсіли. Ті злі духи лізали так, як коти по хаті. Котрий кіт вилізе з-під ліжка, то він єго "хап!“ за шию, та й несе топити. І поти їх топив, аж вже дванадцята година стала заходити. Зачинився він у тій хаті - кинуло комином руку. А він заглядає:

- А друга де? - каже.

- Зара другу кинуло.

- А нога, - каже, - де?

І ногу кинуло.

Каже:

--А друга де?

І другу кинуло.

- А голова де?

І голову кинуло.

Потому тулуб кинуло комином, та й став найстарший дідько там коло него. Питає той диявол хлопця:

- За чим ти прийшов сюди?

- За грішми, - Тих грошей не дістанеш.

- Чому не дістану?

- Е, бо не можна.

На тих грошах лежало ковадло залізне. А той сатаняка мав криву бороду. Каже хлопець.

- Я тобі випростаю.

А вони вже обидва освоїлися, вже не боїться їден другого.

- Ну, - каже диявол, - як можеш, то випростай.

Хлопець взяв, розбив клинцем ковадло залізне, впакував дідькові бороду. Як клині пустив, клинець вискок, бороду стиснуло. Найстарший лихий кричить "ґвавту!“, ричить аж позбігалися до него всі лихі. Каже до хлопця:

- Пусти мені бороду!

- Поти не пущу, поки мені гроші не добудете!

Як той найстарший свисне, позбігалися ті недобрі - підлоги, як не було. Насипали єму штири міхи гроші.

- Но, пусти бороду!

- Не пущу, поки гроші не занесу, – каже хлопець.

Недобрі на дух єму гроші затаскали до хати.

Допіру бороду пустив.

За тим часом у Берестечку велика була холера. Людей щоденно вмирало багато. І казали тому хлопцеві, щоб він достеріг, що то такого є. Йде він (а то коло церкви людей ховалося), виліз на дзвіницю, сидить собі там. Аж тут над гробом дим показався. Тьма стала. Дивиться хлопець ~ виносить щось з гробу сорочку. Потому виносить пояс, потому виносить штани, чисто все повиносив, ще пішов по шапку. Хлопець забрав те шмаття і знов виліз на дзвіницю. А той умерлий - за ним, кричить:

- Віддай мені шмаття!

І лізе до него, а хлопець йно у дзвін "бам!“, то мерлий й упаде. Знов лізе до нього по сходах. А хлопець як вдарить в той дзвін, то він знов упаде. Той опир третій раз лізе.

Йно тілько хтів дібратися до хлопця (був би єго задушив, бо то був опир), півень як закукурікав, так упав той опир і смолою розіллявся. Прийшло рано, зліз хлопець з дзвіниці і на тім гробови застромив паличку, а шмаття заніс до ксьондза.

Відкопали гріб - а там лежить голий в трумні йно в їдній шапці! Привели ката. Кат сказав, що то є упир. Посік єго кат на куски - то вони були такі червоні, і всі ті куски скакали, як коли ящірка. Но, і допіру втихли люди умирати. То той упир ходив уночі і надихав на люди, і то така холера була.

А їдному жидові бороду вкрасив: мав руду той жид, а він зробив єму чорну. Прийшов жид до него, просити єго щось, чи що. А він каже:

- Нащо вам така борода, руда та довга? Я казав би вам вкрасити її, чорну зробити. Говорить жид:

- Ну, гиршті, що робити з тим?

А хлопець єго научає:

- Я тебе пораджу. Возьми за піврубля смоли, вкрасиш.

Взяв той жид за піврубля смоли, теньґий банячиско, розтопив її і питає хлопця:

- Але як ви зветеся? Якби ви мені бороду зіпсували, то ви би за неї заплатили.

- Я звуся: "Виділисьте Мене Так“.

Як розпустив він смоли гладущик, крепкий, глибокий, то жид свою бороду туди встромив.

- Тримайте годину! - каже хлопець.

Той жид потримав годину, а борода застигла в гладущику з смолою. Жид хоче добути бороду, - коли смола застигла! Носиться він з банячиськом смоли та й кличе:

- Чи не Виділисьте Мене Так!

- А який хлоп то чує, то каже єму:

- Та де я такого вар'ята видів з таким гладущиком?

- Питають єго:

- Хто вам тоє дорадив?

- Ну, вона була руда, я хотів вкрасити її, щоб була чорна...

І бідний жид мусів бороду обстричи з смолою, та й без бороди зістав.

Записано Осипом Роздольським у с. Лешнів, (сучасного Бродівського району, Львівської обл.), у господаря Демчук. Серпень 1895 р.

Стиль запису збережено.