Кобзарь (1876)/Том 2/Псалми Давидові

by Тарас Шевченко

←Могила Богданова

Кобзарь. Том 2 Тарас Шевченко Псалми Давидові

 Завантажити у • • •

• сестринські проекти: дані

Псалми Давидові.

I.

 Блаженний муж на лукаву
Не вступає раду,
І не стане на путь злого,
І з лютим не сяде;
А в законі Гослоднёму
Серце ёго й воля
Навчається; і стане він —
Як на добрім полі
Над водою посажене
Древо зеленіє,
Плодом вкрите: так і муж той
В добрі своїм спіє.
А лукавих, нечестивих
І слід пропадає;
Як той попіл, над землею,
Вітер розмахає.
І не встануть з праведними
Злиї з домовини;
Діла добрих обновляться,
Діла злих загинуть.

---

XII.

 Чи ти мене, Боже милий,
На-вік забуваєш?
Одвертаєш лице Своє,
Мене покидаєш?
Доки буду мучить душу
І серцем боліти?
Доки буде ворог лютий
На мене дивитись
І сміятись!... Спаси мене,
Спаси мою душу,
Да не скаже хитрий ворог:
„Я ёго подужав!“
І всі злиї посміються,
Як упаду в руки —
В руки вражі. Спаси мене
Од лютої муки!
Спаси мене, помолюся
І возпою знову
Твої блага чистим серцем,
Псалмом тихим, новим.

---

XLIII.

 Боже! нашими ушима
Чули Твою славу,
І діди нам розсказують
Про давні кроваві
Тиї літа, як рукою
Твердою Своєю
Розвязав Ти наші руки
І покрив землею
Трупи ворогів, і силу
Твою возхвалили
Твої люде, і в покої,
В добрі одпочили,
Славя Господа. А нині,
Покрив єси знову
Срамотою свої люде,
І вороги нові
Розкрадають, як овець, нас
І жеруть... Без плати
І без ціни оддав-єси
Ворогаи проклятим,
Покинув нас на сміх людям,
В наругу сусідам.
Покинув нас, яко в притчу
Нерозумним людям.
І кивають, сміючися,
На нас головами;
І всякий день перед нами...
Стид наш перед нами.
Окрадені, замучені,
В путах уміраєм,
Чужим богам не молимось,
А тебе благаєм:
Поможи нам, ізбави нас
Вражої наруги.
. . . . . .
. . . . . .
... Встань же, Боже!
Вскую будеш спати,
Од сліз наших одвертатись,
Скорбі забувати?
. . . . . . .
. . . . . . .
. . . . . . .
. . . . . . .

---

LII.

 Пребезумний в серці скаже,
Що Бога немає;
В беззаконії мерзіє,.
Не творить благая.
А Бог дивиться, чи є ще
Взискающий Бога?
Нема добро творящого,
Нема ні одного!
Коли вони, неситиї
Гріхами, дознають?
Їдять люде, замість хліба,
Бога не згадають.
Там бояться, лякаються,
Де страху й не буде;
Так самі себе бояться
Лукавиї люде.
Хто ж пошле нам спасеніє
Верне добру долю?
Колись Бог нам верне волю,
. . . . . . . . . . .
Возхвалимо тебе, Боже,
Хваленієм всяким;
Возрадується Ізраїль
І святий Іаков.

---

LIII.

 Боже, спаси, суди мене
Ти по своїй волі!
Молюсь, Господи, внуши їм
Уст моїх глаголи,
Бо на душу мою встали
Сильниї чужиї,
Не зрять Бога над собою,
Не знають що діють.
А Бог мені помагає,
Мене заступає
І їм правдою Своєю
Вертає їх злая.
Помолюся Господеві
Серцем одиноким
І на злих моїх погляну
Незлим моїм оком.

---

LXXXI.

 Між царями й судіями
На раді великій
Став земних владик судити
Небесний Владика.
Доколі будете стяжати
І кров невинну розливать
Людей убогих, а багатим
Судом лукавим помагать?
Вдові убогій поможіте,
Не осудіте сироти,
І виведіть із тісноти
На волю тихих, заступіте
Од рук неситих. Не хотять
Познать, розбити тьму...
І всує Господа глаголи,
І всує трепетна земля.
. . . . . . . . .
. . . . . . . . .
І ви вмрете, як і князь ваш
І ваш раб убогий.
Встань же, Боже, суди землю
І судей лукавих!
На всім світі Твоя правда
І воля і слава.

---

XCIII.

 Господь Бог лихих карає,
Душа моя знає;
Встань же, Боже! Твою славу
Гордий зневажає.
Вознесися над землею
Високо-високо,
Закрий славою Своєю
Сліпе, горде око.
Доки, Господи, лукаві
Хваляться, доколі
Неправдою? Твої люде
Во тьму і в неволю
Закували... добро Твоє
Кровъю потопили,
Зарізали прохожого,
Вдову задавили
І сказали: „Не зрить Господь,
Ниже теє знає.“
Умудрітеся, немудрі:
Хто світ оглядає,
Той і серце ваше знає
І розум лукавий.
Дивітеся ділам Ёго,
Ёго вічній славі.
Благо тому, кого Господь
Карає між нами:
Не допуска, поки злому
Ізриється яма.
Господь любить свої люде.
Любить не оставить,
Дожидає, поки правда
Перед ними стане.
Хто б спас мене од лукавих
І діющих злая?
Як-би не Бог поміг мені,
То душа б живая