Псалми Давидови (1860)

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Псалми Давидови (1860
Тарас Шевченко
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Цей текст написаний кулішівкою. • Існують інші версії цієї роботи: Псалми Давидові
ПСАЛМИ ДАВИДОВИ


ПЕРЕЛОЖИВЪ ПО-НАШОМУ


ТАРАСЪ ШЕВЧЕНКО.


ПЕТЕРБУРГЪ

1860.


Отъ С. Петербургскаго Комитета Духовной Ценсуры печатать позволяется. С. Петербургъ, 13 апрѣля 1800 года.

Ценсоръ Архимандритъ Ѳеодоръ.





ВЪ ДРУКАРНІ П. А. КУЛІША

ПСАЛМИ ДАВИДОВИ.


І.

Блаже́нний мужъ на лука́ву
Не вступа́є ра́ду,
И не ста́не на путь зло́го,
И зъ лю́тимъ не ся́де;
А въ зако́ні Госпо́днёму
Се́рце ёго́ й во́ля
Навча́ется; и ста́не вінъ —
Якъ на до́брімъ полі
Надъ водою поса́жене
Дре́во зеленіє,
Плодо́мъ вкри́те: такъ н мужъ той
Въ добрі своімъ спіє.

А лука́вихъ, нечести́вихъ
И слідъ пропада́є;
Якъ той по́пілъ, надъ земле́ю,
Вітеръ розмаха́е.
И не вста́нуть съ пра́ведними
Зли́і зъ домови́ни.
Діла́ до́брихъ обновля́тця,
Діла́ злихъ заги́нуть.

ΧΙΙ.

Чи Ти мене́, Бо́же ми́лий,
На-вікъ забува́ешъ,
Одверта́ешъ ли́це Свое́,
Мене́ покида́ешъ?
До́ки бу́ду му́чить ду́шу
И се́рцемъ боліти?
До́ки бу́де во́рогъ лю́тий
На ме́не диви́тись
И смія́тись!... Спаси́ мене́,
Снаси́ мою́ ду́шу,
Да не ска́же хи́трий во́рогъ:

»Я ёго́ поду́жавъ.«
И всі зли́і посмію́тця,
Якъ упаду́ въ ру́ки.
Въ ру́ки вра́жі. Спаси́ мене́,
Одъ лю́тоі му́ки.
Спаси́ мене́, помолю́ся
И воспою́ зно́ву
Твоі бла́га чи́стимъ се́рцемъ,
Псалмо́мъ ти́химъ, но́вимъ.

ΧLIII.

Бо́же! на́шими уши́ма
Чу́ли Твою́ сла́ву,
И діди́ намъ роска́зують
Про да́вні крова́ві
Ти́і літа́, якъ руко́ю
Тве́рдою Свое́ю
Розвяза́въ Ти на́ши руки,
И покри́въ земле́ю
Трупи́ ворогівъ, и си́лу
Твою восхвали́ли

Твоі лю́де, и въ поко́і,
Въ добрі одпочи́ли,
Сла́вя Го́спода. А ни́ні
Покри́въ еси́ зно́ву
Срамото́ю своі лю́де,
И вороги́ но́ві
Роскрада́ють, якъ ове́ць, насъ
И жеру́ть.... Безъ пла́ти
И безъ ціни́ одда́въ еси́
Ворога́мъ прокля́тимъ;
Поки́нувъ насъ на сміхъ лю́дямъ,
Въ нару́гу сусідамъ.
Поки́нувъ насъ, я́ко въ при́тчу
Нерозу́мнимъ лю́дямъ.
И кива́ють, сміючи́ся,
На насъ голова́ми;
И вся́кий день передъ на́ми....
Стидъ нашъ передъ на́ми.
Окра́дені, заму́чені,
Въ пу́тахъ умира́емъ,
Чужи́мъ бога́мъ не мо́лимось,
А Тебе́ блага́емъ:
Поможи́ намъ, изба́ви насъ

Вра́жоі нару́ги.
.    .    .    .    .    .    .    .    .
.    .    .    .    .    .    .    .    .
.    .    .    .    Вста́нь же, Бо́же!
Вску́ю бу́дешь спа́ти,
Одъ слізъ на́шихъ одверта́тись,
Ско́рби забува́ти!
.    .    .    .    .    .    .    .    .
.    .    .    .    .    .    .    .    .
.    .    .    .    .    .    .    .    .
.    .    .    .    .    .    .    .    .

LII.

Пребезу́мний въ се́рці ска́же,
Що Бо́га нема́е,
Въ беззако́ніі мерзіє,
Не тво́рить блага́я.
А Богъ ди́витця, чи е́ ще
Взиска́ющий Бога?
Нема́ добро́ творя́щого,
Нема́ ні одно́го!

Коли́ вони́, неси́тиі
Гріха́ми, дозна́ють?
Ідя́тъ лю́де замість хліба,
Бо́га не згада́ють.
Тамъ боя́тця, ляка́ютця,
Де стра́ху й не бу́де:
Такъ сами́ себе́ боя́тця
Лука́виі лю́де.
Хто жъ пошле́ намъ спасе́ніе,
Ве́рне до́бру до́лю?
Коли́сь Богъ намъ ве́рне во́лю,

· · · · · · · · ·
Восхва́лимо Тебе́, Бо́же,

Хвале́ніемъ вся́кимъ,
Возра́дуетця Изра́іль
И святи́й Иа́ковъ.

LIII.

Бо́же, спаси́, суди́ мене́
Ти по своій во́лі.
Молю́сь, Го́споди, внуши́ імъ

Устъ моіхъ глаго́ли,
Бо на ду́шу мою́ вста́ли
Си́льниі чужи́і,
Не зрять Бо́га надъ собо́ю,
Не зна́ють що́ діють.
А Богъ мині помага́е,
Мене́ заступа́е
И імъ пра́вдою Свое́ю
Верта́е іхъ зла́я.
Помолю́ся Го́сподеві
Се́рцемъ одино́кимъ,
И на злихъ моіхъ погля́ну
Незли́мъ моімъ о́комъ.

LXXXI.

Міжъ царями й судія́ми,
На ра́ді вели́кій,
Ставъ земни́хъ влади́къ суди́ти
Небе́сний Влади́ка.
Доко́лі бу́дете стяжа́ти
И кровъ неви́нну розлива́ть

}}

Людей убо́гихъ, а бага́тимъ
Судо́мъ лука́вимъ помага́ть?
Вдові убо́гій поможіте,
Не осудіте сироти́
И ви́ведіть изъ тісноти́
На во́лю ти́хихъ, заступіте
Одъ рукъ неси́тихъ. Не хотя́ть
Позна́ть, розби́ти тьму...
И всу́е Го́спода глаго́ли,
И всу́е трепе́тна земля́.

· · · · · · · · ·
· · · · · · · · ·
И ви вмрете́ якъ и князь вашъ

И вашъ рабъ убо́гий.
Встань же, Бо́же, суди́ зе́млю
И суде́й лука́вихъ.
На всімъ світі Твоя́ пра́вда
И во́ля и сла́ва

XCIII.

Госпо́дь Богъ лихи́хъ кара́е,
Душа́ моя́ зна́е;

Встань же, Бо́же! Твою́ сла́ву
Го́рдий зневажа́е.
Вознеси́ся надъ земле́ю
Висо́ко, висо́ко,
Закри́й сла́вою Свое́ю
Сліпе́, го́рде о́ко.
До́ки, Го́споди, лука́ві
Хва́лятця, доко́лі
Непра́вдою? Твоі лю́де
Во тьму и въ нево́лю
Закува́ли.... добро́ Твое́
Кро́въю потопи́ли,
Зарізали прохо́жого,
Вдову́ задави́ли,
И сказа́ли: »Не зрить Госпо́дь,
Ніже́ те́е зна́е.«
Умудрітеся, нему́дрі:
Хто світь огляда́е,
Той и се́рце ва́ше зна́е,
И ро́зумъ лука́вий.
Дивітеся діла́мъ Ёго́,
Ёго́ вічній сла́ві.
Бла́го тому́, кого́ Госпо́дь

Кара́е міжъ на́ми:
Не допуска́, по́ки злому
Изри́етця я́ма.
Госпо́дь лю́бить своі лю́де,
Лю́бить не оста́вить,
Дожида́е, по́ки пра́вда
Передъ ни́ми ста́не.
Хто бъ спасъ мене́ одъ лука́вихъ
И діющихъ зла́я?
Якъ-би́ не Богъ помігъ мині,
То душа́ бъ жива́я
Во тьмі а́да потону́ла.
Прокляла́сь на світі,
Ти, Го́споди, помага́ешъ
По землі ходи́ти.
Ти ра́дуешъ мою́ ду́шу
И се́рце врачу́ешъ,
И пребу́де Твоя во́ля
И Твій трудъ не всу́е.
Вловлять душу пра́ведничу.
Кровъ до́бру осу́дять.
Мині Госпо́дь приста́нище.
Засту́пникомъ бу́де,

И возда́стъ імъ за діла́ іхъ
Крова́ві, лука́ві,
Погу́бить іхъ, и іхъ сла́ва
Ста́не імъ въ несла́ву.

CXXXII.

Чи е́ що́ краще, лу́чче въ св́іті,
Якъ у-ку́пі жи́ти,
Зъ бра́томъ до́бримъ добро́ пе́вне
Позна́ть, не діли́ти?
Яко мνро доброво́нне
Зъ голови́ честно́і
На бо́роду Ааро́ню
Спада́е росо́ю
И на ши́тиі оме́ти,
Ри́зи дороги́і,
Або́ ро́си Ермо́нськиі
На святи́і го́ри
Висо́киі Сио́нськиі
Спада́ють и тво́рять
Добро́ тва́рямъ земноро́днимъ

И земл́і, и лю́дямъ:
Отта́къ братівъ благи́хъ своіхъ
Госпо́дь не забу́де:
Воцари́тця въ дому́ ти́хихъ,
Въ семъі тій вели́кій,
И пошле́ імъ до́бру до́лю
Одъ віка до віка.

CXXXVI.

На рікахъ, кругъ Вавило́на,
Підъ ве́рбами, въ по́лі,
Сиділи ми и пла́кали
Въ дале́кій нево́лі,
И на ве́рбахъ повішали
Орга́ни глухи́і,
И намъ ста́ли смія́тися
Едо́мляне зли́і:
»Роскажіть намъ пісню ва́шу,
Мо́же й ми запла́чемъ,

· · · · · · · · ·
 . . . . . . . . 

Яко́і жъ ми заспіва́емъ

На чужо́му по́лі?
Не співа́ють весе́лоі
Въ дале́кій нево́лі.
И коли́ тебе́ забу́ду,
Іерусали́ме,
Забве́нъ бу́ду, поки́нутий
Рабо́мъ на чужи́ні,
И язи́къ мій оніміе,
Ви́сохне лука́вий,
Якъ забу́де помяну́ти
Тебе́, на́ша сла́во!
И Госпо́дь нашъ васъ помя́не,
Едо́мськиі діти,
Якъ крича́ли ви: »Руйну́йте,
Руйну́йте, паліте
Ерусали́мъ!...« Вавило́ня
Дще́ре окая́нна!
Блаже́нний той, хто запла́тить
За твоі кайда́ни!
Блаже́нъ, блаже́нъ! тебе́, зла́я,
Въ ра́дості заста́не
И розібъе́ діте́й твоіхъ
О холо́дний ка́мінь!

CXLIX.

Псало́мъ но́вий Го́сподеві
И но́вую сла́ву
Воспое́мъ честни́мъ собо́ромъ,
Се́рцемъ нелука́вимъ;
Во псалти́рі и тимпа́ні
Воспое́мъ блага́я,
Яко Богъ кара́ непра́вихъ,
Пра́вимъ помага́е.
Преподо́бниі во сла́ві
И на ти́хихъ ло́жахъ
Ра́дуютця, славосло́влять,
Хва́лять и́мя Бо́же;
И мечі въ рука́хъ іхъ до́брі,
Го́стрі обою́ду,
На отмще́ніе язи́камъ
И въ нау́ку лю́дямъ.
Окую́ть царе́й неси́тихъ
Въ залізниі пу́та
И іхъ сла́внихъ око́вами
Ручни́ми окру́тятъ,

И осу́дять губи́телей,
Судо́мъ своімъ пра́вимъ,
И во-віки ста́нє сла́ва,
Преподо́бнихъ сла́ва!

ИЗЪ ТИПОГРАФІИ П. А. КУЛИША МОЖНО ПОЛУЧАТЬ СЛѢДУЮЩІЯ КНИГИ:

Записки о Южной Руси, 2 тома. Ц. 4 р.

Историческій романъ на Украинскомъ языкѣ, подъ заглавіемъ: Чо́рна Ра́да, хроніка 1665 року. П. Кулиша, Ц. 3 р.

Тотъ же романъ въ переводѣ съ Украинскаго. Ц. 1 р. 50 к.

Проповѣди на Малороссійскомъ языкѣ, протоіерея Гречулевича, изданіе 2-е, исправленное (и почти вновь написанное). Ц. 1 р.

По́вісті Григо́рия Квітки (Основъя́ненка), 2 тома. При повѣстяхъ Квітки выдается безплатно брошюрка: Григо́рий Квітка и ёго́ по́вісті. П. Кулиша. Ц. 2 р. 50 к.

Грама́тка на Украинскомъ языкѣ. Цѣна, въ красивой папкѣ, 50 к. (съ пересылкою).

Кобза́рь, Тараса Шевченка (съ портретомъ автора). Ц. 1 р. 50 к. съ пересылкою 2 р.

Ха́та, Украинскій альманахъ на 1860 годъ. Ц. 1 руб.

Повѣсть о Борисѣ Годуновѣ и Дмитріи Самозванцѣ. П. Кулиша. Ц. 1 р. 50 к.

Иногородные — требованія о высылкѣ этихъ книгъ адресуютъ: въ С. Петербургъ, въ типографію Пантелеймона Александровича Кулиша, на Вознесенскомъ проспектѣ. Выписывающіе не менѣе десяти экземпляровъ которой либо изъ этихъ книгъ за пересылку не прилагаютъ ничего.


Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у всьому світі.


Цей твір перебуває у суспільному надбанні у всьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1923 року і автор помер щонайменше 100 років тому.