Під колесами історії/Ірійська держава

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ірійська держава.
І.

Ніч із 5. на 6. грудня була критичним моментом для бритійської імперії. Ще ранішні часописі принесли більш-менш песимістичні статті й відомости про стан мирових переговорів між Ірійцями й Лойд-Джорджом; а вже полудневі з 6. ц. м. оповістили, з неудаваною втіхою, що згода довершена. Задовольнення преси (одна тілько Morning Post робить дисонанс) віддає, без сумніву, вірно настрій не тілько самого анґлійського громадянства, а й цілого „союза бритійських націй“, як тепер там часто говорять і пишуть. Ірійське питання було, останніми часами, найважнішою політичною справою анґлійського правительства і громадянства; розвязка його стала питанням національної чести і будучности всеї імперії; дотеперішній стан відносин між Ірландією й Анґлією був прямо компромітацією великодержавного становища В. Британії й її міжнародньої поваги. Тому не диво, що день 6. грудня здобув назву щасливого історичного моменту.

Ірійсько-анґлійська боротьба дуже стара, далеко старша чим українсько-московська, хоч не давніша українсько-польської. Поминаючи раніші конфлікти між обома краями, ця національна боротьба стала хронічною скоро після сформування новочасної анґлійської держави Вільямом Завойовником, у другій пол XII. в. Ірландія — звичайно політично розбита на низку малих крамольних держав — була періодично завойовувана Анґлійцями, граблена, колонізована, винародовлювана і — навертана на „ліпшу“ віру. Все таки до самого кінця середніх віків значна частина острова удержала політичну незалежність. В XVI. в. утревалюється династична унія між обома краями, одначе ні вона, ні конституційна самостійність Ірландії не охоронили країни і людности від анґлійських оружних і мирних наїздів, соціяльно-господарського поневолення, реліґійного гніту і культурного занепаду; ірійський парламент й ірійський уряд були тілько орудями в руках анґлійського правительства. Вкінці, шляхом виборчих обманств і грошевих підкупств доведено до того, що окрема ірійська конституція була „законно“ скасована і замість ірійського парламенту явилися у Вестмінстерській палаті ірійські посли і лорди (1800), подібно як сто літ раніше сталося було із Скотією.

Цей повний упадок ірійської державности став одначе жерелом політичного і морального відродження нещасної людности. У звязку з політичним і реліґійним рухом в Анґлії на поч. XIX. в. й у спорідненню з тодішніми загально-европейськими національними течіями, Ірійці підняли з 1825. р. енерґійну емансипаційну боротьбу за рівноправність та за привернення ірійської держарности не то з часів до 1800. р., а й повного відокремлення від Анґлії. Ця боротьба то вибухала, то вгавала ціле ХІХ. ст. і перейшла у XX. Правительство „об'єднаних королівств“ (це урядовий титул В. Британії в Европі) мусіло раз-у-раз іти на уступки, переводячи, в цілости або частинно, то реліґійну рівноправність, то адміністраційні реформи, то земельний закон у користь ірійських селян, то більш-менш широку самоуправу й автономію.

Та всі ці реформи і проекти не розвязували справи, не тілько тому, що між Ірійцями, з 60-их рр., прийшла до впливу крайня націоналістична, сепаратистична й республиканська, вихована в Америці партія (сін-фейн), а й тому, що всі уступки в користь католицьких Ірійців стрічали завзяту опозицію серед ірійських протестантів, прихильників унії з Анґлією (зосередковані головно у провінції Альстер коло м. Бельфесту, здебільшого —  потомки анґлійських колоністів). Як відомо, закон про ірійську автономію (home rule) з 1913. р. розбився на опозиції Альстеру, який просто зривався до оружного повстання.

Світова війна придавила оцю боротьбу, хоч між Ірійцями не хибувало й тоді спроб використати ситуацію і проголосити незалежність „Зеленого острова“ (історія Кейзмента). Та по війні боротьба відновилася ще з більшим завзяттям. Глядаючи компромісу між домаганнями католицької (сін-фейн) і протестантської (альстерської) частин Ірландії, бритійське правительство ввело в життя дві обмежені автономні конституції, з двома урядами і парламентами (у Деблині і Бельфесті), одначе католики відкинули таку розвязку, вимагаючи: 1. признання повної державної незалежности іріпської республіки (якої правительство вспіло уформуватися (1916), під проводом де-Валєри і взяти в руки навіть фактичну власть у значній части краю); 2. політичної єдности всєї Ірландії (з Альстером).

Відкинення цього домагання Анґлією (для якої самостійна ірійська республіка булаб початком розпаду імперії) й опозиція Альстеру привело до тяжкої оружної боротьби з сін-фейнерами, яка тревала цілий рік (1920 — 1921). Вона з одного боку почала щораз більше компромітувати В. Британію (½ міліоновій армії приходилосяб здобувати кожне ірійське село, майже кожну хату, руйнуючи їх і десяткуючи людність), та з другого боку виявила неможливість, у сучасних обставинах, здійснити всі бажання ірійських націоналістів. Здоровий розум анґло-саксонської раси (Ірійців можна також, до деякої міри, зачислити туди) взяв гору. В літі ц. р. почалися мирові переговори, які мали вельми драматичний хід; були хвилини, що обі партії не бачили вже надії на якусь згоду; одначе все таки завдяки зручности і тактові Лойд-Джорджа та поміркованости, в рішучих моментах, ірійських провідників прийшло таки до згоди, в основі якої лежить очевидно компроміс.

Ірландія одержує статут бритійських доміній, себ-то повну державність у союзі бритійських націй, з незалежним законодавством, правительством, скарбом, військом і т. п. З Анґлією вязатимуть її тілько ті справи, які зараз спільні між цею і Канадою, Австралією або Півд. Африкою. Правне відношення до Альстеру остає покищо старе; остаточна розвязка питання єдности краю й окремих автономій передана пізнішим переговорам і розвязкам. Так почалася нова доба внутрішньої політичної історії Вел. Британії.

II.

Думаємо, що українському громадянству буде інтересно пізнати дещо основніше останнє порозуміння між Ірландією й Великою Британією, тому подаємо його зміст, місцями у дословному перекладі. Цей документ — то зразок орґанічно еволюційного методу в політиці й законодавстві Анґлії й анґло-саксонської раси, і вже цим може нас, Українців, дечому навчити.

Арт. 1. „Ірландія матиме такий самий конституційний статут у Союзі Націй, знанім під назвою Британської Імперії, як Канадійська Домінія, Австралійська Держава, Ню-Зеландська Домінія і Південно-африканська Унія, з парламентом уповновласненим творити мирні закони, порядок і добре правління Ірландії, та з екзекутивою відповідальною парламентові, і буде знана під назвою Ірійської Вільної Держави“.

2. Політично-правні взаємини між ІВД й парламентом та урядом В. Британії будуть у принципі на зразок Канадійської Домінії.

3. Заступник Корони в Ірландії буде іменований на зразок ґенерального ґубернатора Канади.

4. Присяга членів парламенту ІВД матиме форму: „Присягаю щиру вірність і приналежність конституції ІВД, як законно встановленій, та що буду вірний Й. В. Королеві Джорджові V, його потомкам і законним наслідникам, на основі спільного горожанства Ірландії з В. Британією, її приналежности і членства ґрупи народів, які творять Бритійський Союз Націй“.

5. ІВД переймає на себе відповідну частину державних позичок і воєнних пенсій.

6. Доки не буде зроблена умова між бритійським й ірійськими урядами, ІВД бере на себе прибережню оборону; морська оборона належатиме до імперських сил, та ІВД має право мати свої воєнні кораблі для охорони мит і рибальства. Ці постанови будуть провірені наново через пять літ.

7. Правительство ІВД даватиме імперським воєнним силам захист і вигоди; в часі мира — по умові, в часі війни — по домаганню бритійського уряду.

8. Воєнні сили ІВД до сил В. Британії будуть пропорціональні до числа людности в обох державах.

9. Пристані обох держав відкриті обопільно для кораблів.

10. ІВД заплатить відправу тим ірійським публичним урядникам, які наслідком нового ладу будуть усунені із своїх становищ або їх самі покинуть; тілько особи т. зв. помічної поліції і королівської охорони, з останніх двох років, будуть відшкодовані В. Британією.

11. Продовж цілого місяця після ратифікації цього акту парламентом, власть ірійського парламенту й уряду не буде розтягатися на північну Ірландію, хиба в обох палатах цеї останньої буде принята відповідна резолюція.

12. Якщо обі палати Північної Ірландії забажають цього в адресах до короля, дотеперішній статут Північної Ірландії буде удержаний на далі, й окрема мішана комісія визначить її границі.

13. В останнім випадку права парламенту Південної Ірландії, передбачені актом із 1920. р. переходять на парламент ІВД.

11. Якщо Північна Ірландія, протягом одного місяця, не подалаб такого адресу, тоді статут її з 1920. р. остає в силі, одначе всі справи, необняті цим статутом, а які в компетенції ІВД, переходять до парламенту й уряду цеї останньої.

15. В такому разі правительства обох Ірландій опісля порозуміються з собою щодо поодиноких справ: уладження публичної безпеки, збору податків, привозових оплат, обезпечення меншостей в Північній Ірландії, фінансові взаємини між обома, уладження місцевої міліції в Північній Ірландії і її відносини до армій ІВД. 16. Ані парламент ІВД, ані парламент в Північній Ірландії не видаватиме законів в користь або на шкоду якоїсь реліґії.

17. До законного зібрання парламенту й утворення правительства ІВД твориться провізоричний уряд, якому бритійське правительство передасть відповідні власти. Цей тимчасовий стан не може тревати довше 12 місяців.

18. Оця умова буде передана до затвердження і ратифікації з одного боку бритійському парламентові, з другого — зборам членів палати громад Південної Ірландії.

Умова закінчується трьома додатками: 1) означенням тих вигід, які ІВД давати має імперським воєнним силам в часі мира (арт. 7); 2) означенням справ, для яких передбачається окремі умови між бритійським урядом і ІВД щодо каблів іскрових стацій і. т. ин.; 3) заповіддю окремої умови щодо воздушних шляхів.

Акт датований 6. грудня і підписаний 7 бритійськими, 5 ірійськими делєґатами та по 2 секретарями.

8. XII. 1921.


Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах.


  • Робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1924 року.
  • Автор помер у 1930 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє на протязі життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.