Під колесами історії/Від утопії до дійсности

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Від утопії до дійсности.

Остання промова Леніна про банкротство практичного комуністичного господарства[1] — це не перша проява тої крізи, яку зараз переживав большевицький режім у Росії. Ортодоксальна марксівська доктрина панувала там усього три роки, заки виявилася вся її безплодність; вже з минулої зими, Ленін, людина без сумніву видюща і розумна, почав постепенний відворот: знесення селянських реквізицій, допущення вільної торгівлі, державний банк, концесії заграничним капіталістам і т. и. — це етапи по ні ляху до відкритого признання банкротства і до очевидного, хоч усе ще заквітчаного традиційними фразами, повороту до того місця, в якім східна Европа була чотири роки тому назад.

Те, що Ленін доглянув безхлібя і безвіддя, в які він завів Росію, та що мав відвагу прилюдно заявити це і витягнути відповідні практичні висновки — усе те приносить йому честь як державному мужеві. Одначе ця його еволюція мас ще свій людський — етичний бік. Якого ніною оплачений невдатний комуністичний експерімент? Історики, практичні економісти й адміністратори ніколи не сумнівалися у безплодности кабінетних утопій у роді загального колективізму й комунізму, та російські конспіратори вірили и пакте й дали світові видовище, з яким у парі може йти хиба практика Аттилі, Джинґісхана або Тимурлєнка. Тому хто вірить у якусь історичну немезиду, той не погодиться з думкою, щоб Лєнінові вдалося вивести свій люд із пустині. Історичний злочин вимагає історичної експіяції — відкупління.

Та й без цього — завдання, яке Лєнін зараз поставив перед собою, ще тяжче, ніж те, яке стояло перед його очима перші три роки; як взагалі конструктивна, творча праця трудніша деструктивної, руїнницької. Поза цим, ми не належимо до цих, які в останніх промовах і „реакційних“ реформах керманичів большевизму добачують ось-ось близький упадок його. Навпаки, смілість та енерґія, з якою Ленін малює дійсність її заповідає способи заряди їй, свідчить рад ше про це, що політично він стоїть у себе ще міцно. Большевики — банкроти, одначе покищо тілько в соціяльно-господарськім розумінню; такими вони були, на ділі, від самого початку, тілько завдяки політичному хистові і політичній орґанізації вони удержалися вже 4 роки й можливо, що утримаються ще якийсь час, хоч би попросту тому, що ще досі нема уздібненого переємника по них. Чи в дальшому процесі „отступленія“ східноєвропейські народи зможуть, хоч у частині, загоїти страшні рани, завдані їм комуністичним експеріментом; чи ці рани може ще поглубляться і більше загнояться — покаже найблища будуччина. І цей і той вислід поведе невідмінно до зліквідування совітського режіму (в першому разі удар пройде із середини, у другому — із зверху); ми раді б очевидно, першій можливости.

Покищо затямім собі одно: теперішня ідейна еволюція російського комунізму навчає тих, яких історія не була в силі цього навчити, що фрази про соціяльну революцію, як необхідний етап пролетарського розвитку, — - брехня... Історія світа не знає досі жадної доцільної соціяльної революції, вона знає тілько політичні революції. Основні закони суспільного господарства, засобів продукції і розділу плодів праці зміняються, в дійсности, дуже поволі і на око незначно (історична еволюція); всякі спроби нагального перевороту в цім історично витворенім механізмі кінчилися завсігди і зараз кінчаться невдатно, з чималою тілько шкодою для його єственних функцій.

Де натомість, що дехто фальшиво зове доцільними соціяльними переворотами це ніщо инше тілько насильний перехід багацтв від одної людської ґрупи до другої, без основної зміни джерел і характеру цих багацтв, шляхом захоплення політичної власти одними та вирізанням, поневоленням та прогнанням других, цеб-то тих, які цю власть мали раніше. Так було від початку світа і так осталося в Росії. Значить, на сході Европи: не згине. капіталізм, не вимре буржуазія, не пропаде приватна земельна, в цьому числі і велика, власність; тілько замість Івана Івановича буде Ісаак Аврамович, замість Грицька Голопупенка буде Джон Єнкі і т. ин. Відносні кошти перенесення власности заплачені морем крови, міліонами передвчасних могил, загальним знидінням раси. Одним словом — большевизм у Росії не соціяльне питання, а політичне.

P. S. Повищі думки вже були написані, коли преса принесла вістку, що Чічерин, сов. комісар для закордорних справ, подав антанті й Америці ноту, в якій заявляє готовість сов. правительства признати важними борги царської Росії до 1914 р., під умовою формального визнаннятеперішнього уряду, і його участи у спеціяльно для цих справ скликаній міжнародній конференції.

Оця нота, яка формально являється відповіддю на ухвалу брюсельської конференції у справі підмоги голодній Росії, є дальшим кроком у згаданім у горі від вороті большевиків, кроком — просто соромним, з огляду на дотеперішнє становище їх у справі довгів, та з огляду на бундючне відкинення, у липні минулого року, аналогічної пропозиції антанти. Виходить, що господарська ситуація в Росії така погана, що тілько підмога ненависного капіталізму моглаб помогти (чи багато?); без цього Лєнін і тов. бояться серіозно чужої військової інтервенції.

2. XI 1921

Примітки[ред.]

  1. Зміст її; у 81. ч. „У.С.“ (1. VI. 1921).


Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах.


  • Робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1924 року.
  • Автор помер у 1930 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє на протязі життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.