Під колесами історії/Передмова
| Під колесами історії Передмова |
Чи єсть українська національна ідея? ▶ |
|
Протягом моєї участи в редакції „Українського Слова“, з жовтня 1921 по март 1922, появилося у тому часописі біля сімох десятків більших причинків на сучасні політичні теми, зразу переважно українські, згодом міжнародні. Звичайно, більшість їх мала т. ск. злободенний характер, одначе доволі було й таких, які виходячи з подій дня спинялися на означених типових проявах сучасного нам національного і міжнароднього життя, та які без коментарів можуть бути читані ще довший час. Оце зпоміж цих останніх я вибрав 16 статтей і, не зміняючи їх основи і змісту, подаю щераз українському громадянству під увагу.
Чому я для цеї збірки вибрав такий а не инший матеріял, це не важно, зате я обовязаний, здається, сказати тут кілька слів про один тон, який всупереч мойому бажанню дзвенить мало не в усіх статтях і який уже в самому наголовку знайшов свій вислів, — тон песимізму.
Господи, якто хотілось би мені бути бадьорим оптимістом і, як колись бувало, ударяти в струну політичної самопевности, громадської непомильности і неминучости близької перемоги! Та щож, продовж вісьмох років наш національно-політичний світогляд потерпів стілько важких ударів, стілько його основ виявилося повітряними привидами, „доґми“ мріями і надії самодурством, що мені годі скривати це як від самого себе так і від громадянства. Бо, на мій погляд, самопізнання і самопризнання то передумова самопоправи, а без цеї останньої — ми пропадемо.
Я боюся одначе, що наше громадянство, з окрема та його частина, в якої руках опинився політичний провід та орґани прилюдної думки, все ще мають инший погляд на сучасний момент і пливуть тими самими руслами, на тих самих суднах, під тими самими знаками і з тими самими кличами, що й чотири і вісім років тому назад, немов усе те, що сьогодні діється на українських землях, сталося по їхній проґрамі і було ними передбачене… І признаюся, мене менше бентежить сьогоднішня руїна, а більше те, що всі дотеперішні катастрофи, моральні і матеріяльні, які безупинно сипляться на наш нарід, не вирвали нас із політичного сомнабулізму й жаху перед дійсностю.
Коли мої статті друковалися в „Українському Слові“, я одержував з одного боку устні й письменні признання, із другого — до мене доходив відгомін люті і мстивости деяких „ображених“ (з яких ніхто одначе не мав відваги стати до відкритої чесної полєміки!), та ніщо мене так глибоко не вражало як докори з боку деяких, здається прихильних мені людей, за оголошування або пригадку певних історичних фактів, бо цим — мовляв — я можу на розвалинах ілюзій посіяти зневіру… А я був такий скупий у відкриванню фактів!
І якже, в таких обставинах, не бути песимістом?
Оця збірка присвячується жертвам української політики.
Берлін, 15. V. 1922.