Перейти до вмісту

Рай і поступ (1899)/Думки старих Жидів про йіх будуще райське царство

Матеріал з Вікіджерел
3. Думки старих Жидів про йіх будуще райське царство.

Жиди були невеличким народом, що жив у Азіі, в стороні, котру звуть Палестиною. Навкруги них жили теж невеличкі народи майже одноі з ними мови. У 1000 році до Христа Жидам пощастило, під проводом царів Саула й Давида, повоювати сусідів і скласти велике царство. Давид поклав столицю того царства в Єрусалимі, де вивів твердиню на горі Сіонській, а потім син єго Соломон збудував там храм для жидівського бога Яве, або, як єго звуть теперішні Жиди, Єгова. Царюванє роскішного Соломона було дуже тяжке для жидівського народа і після єго смерти більша частина Жидів повстала против єго сина і заклала собі осібне царство під старою назвою — Ізраільське. Менча частина лишила ся при сині Соломона і звала ся царством Юдейським. У 720 році перед Христом Ізраільське царство покорили могучі царі Ассирійців і забрали велику частину жидівського народу в полон, а в 588 році перед Христом царь Вавилону покорив і Юдейське царство, зруйнував Єрусалим і єго храм, котрий Жиди називали домом божим, і заполонив богато Жидів у свою землю. В 538 році перед Христом, частина вавилонських попів покликала до себе царювати сусіднього персидського царя Кира, а сей позволив Жидам вернути ся с полону в йіхню землю і збудувати новий храм у Єрусалимі. Так і стало ся, хоть богато Жидів таки лишило ся у вавилонській землі.

Коли Жиди були піддані персидським царям, то не мали вже свого вояцького, світського царства, а правили ними архиєреі єрусалимського храму. Так само було й потім, коли персидську державу повоювали Греки під проводом македонського царя Александра (у 330 році перед Христом), тай далі, коли, після смерти Александра, державу єго поділили межи себе єго ґенерали і заклали нові царства, с погреченими урядами — Єгипетське та Сирійське, до котрого належав і Вавилон. Жиди були піддані сим погреченим царствам, спершу Єгипетському, потім Сирійсько-вавилонському. Єгипетські царі сприяли Жидам, так що богато йіх переселило ся в Єгипет, забогатіли торгом і збудували там собі навіть осібний храм. Для єгипетських Жидів були перекладені святі жидівські книги на грецьку мову, бо вони вже мало розуміли стару жидівську мову. (Відтоді погречені Жиди стали звати жидівське святе письмо словом біблія, значить по грецьки книги). Тай у Палестині богато Жидів погречило ся, навіть єрусалимські архиєреі. В 167 році перед Христом сирійський царь захотів зовсім погречити Жидів, так аби й віру жидівську знищити, і наказав правити в єрусалимськім храмі службу найстаршому грецькому богови Зевсови. Против сего повстала частина Жидів під проводом одноі попівськоі родини, котру прозвали Маккавеями. Через незгоди в родині сирійських царів, та суперечки межи царями Єгипта й Сиріі, Маккавеям пощастило відбити від Сирійців Єрусалим і храм та закласти царство, в котрім царь був і архиєреєм.

Але незабаром те царство мусіло піддати ся Римлянам. Остатні царі з роду Маккавеів були не мудрі й не добрі, Жиди йіх незлюбили. У 40 році перед Христом жидівське царство захопив у своі руки ґенерал остатнього царя Маккавея Ирод, родом навіть не Жид, що дуже підхлібляв ся Римлянам, будував храми грецьким і римським богам, хоть вибудував у Єрусалимі й храм жидівському богови, більший від старого. Жиди не любили Ирода, яко тяжкого для них царя і чужинця, а після Ирода стали панувати в жидівській землі просто римські урядники, і Жидам стало ще тяжче. Вони почали бунтувати ся против Римлян, і Римляне за те в 70 році після Христа зруйнували Єрусалим, богато Жидів забрали в полон, розпродали йіх яко рабів, а богато инчих Жидів розбігли ся по великім римськім царстві. Від тоді Жиди не мають своєі землі, а живуть усе по чужих землях.

Се все треба памятати, аби порозуміти те, що́ написано у святих жидівських книгах, котрі й християне мають за слово боже старого закону, та в книгах християнських апостолів, родом Жидів, або в Новім Законі.

Коли жидівські попи відбудували в Єрусалимі другий храм, за дозволом персидського уряду, і правили с того храму новою жидівською громадою, то вони й инчі, спільні з ними письменні люде, списали помалу старі й нові жидівські звичаі в книги закону, додавши до них і своі думки про бога, людей і громаду. Закон той написаний був ніби яко слова Єгови, переказані давно через пророка Мойсея, і жидівські письменники навчали, що Жиди власне через те й утратили велике царство Давидово, що царі й люде того царства не слухали закону Мойсеєвого та кланяли ся чужим богам. За те ніби бог Яве покарав Жидів; але нарешті він змилосердив ся і привів назад у Єрусалим тих Жидів, що покаяли ся, пішли за попами, і він зробить йіх іще щасливіщими, коли вони будуть слухати закону божого, що йім передають попи та пророки.

Треба сказати, що́ таке були у Жидів люде, котрих у нас звуть пророками.

Спершу то були такі люде, котрих Жиди звали видющими, значить подібні до наших ворожбитів, що буцім то можуть знати, де діло ся щось таке, що пропало, можуть лічити хороби чудодійними способами і таке инче. Такі люде у Жидів иноді збирали ся до купи, молили ся богу, співали і при тім грали на музичних інструментах, танцювали і так розгорячували ся, що вигукували й иноді падали на землю, як хорі. (Про се можна найліпше довідати ся, прочитавши в першій біблійній книзі Самуіла голову 9, стихи 1–14, гол. 10, ст. 5–6, 9–16, гол. 19, ст. 20–24). Отсе вигукуванє Жиди прозвали словом нивіойс, те слово перекладено на грецьку мову словом лялєйн, котре перекладено на нашу мову не дуже докладно словом пророкувати, бо власне слово пророк по жидівськи значило: той, хто вигукує. Жиди думали, що тоті вигуки доходять до бога скорше як звичайна мова, та що в тих вигуках бог через пророків передає свою волю. Потому виробили ся у Жидів такі пророки, що складали своі вигуки в довші вірші, а нарешті стали вписувати йіх у книжки. Деякі с тих книжок зібрано до купи в жидівську біблію і тепер ми звемо йіх пророцькими книгами.

В таких книгах пророки говорили від лиця божого, навчали закона, страхали карами божими тих, хто не буде слухати йіх науки, обіцяли від бога надгороди послушним, при тім згадували щасливі й нещасливі пригоди, які були з Жидами давно, натякали на сучасні пригоди, обіцяли будущину, перемішуючи при всім тім дійсне з вигаданим. Нові пророки переписували такі старі писаня, додаючи до старого нове, або писали зовсім нові книги від імени старих пророків. Через се все тепер дуже тяжко порозуміли докладно ті книги, що вписані в біблію, яко книги пророків; тяжко наприклад розібрати те, що́ говорить ся про дійсні пригоди в старих жидівських царствах, а що́ про пізніщі пригоди, а знов що́ видумано, яко байку, аби нею навчати людей закона, котрий проповідували пророки, яко закон божий.

Ми тепер скажемо тілько про те, що говорить ся в жидівських пророцьких книгах про будуще жидівське царство.

Хоть під Персами та погреченими єгипетськими царями Жидам було жити не зле і в усякім разі жили вони спокійно, то все таки гірко йім було згадувати про старе своє царство часів Давида, незалежне від чужих, і царство те почало йім показувати ся навіть більшим і славніщим, ніж воно було дійсно. Жиди все таки не тратили надіі, що те царство поверне ся, з волі божоі. В часи-ж боротьби з сирійськими царями та в часи підданства Римлянам жидівські спомини й надіі мусіли ставати горячіщі. Далі навіть те, що Жиди жили під персидськими та погреченими єгипетськими царями спокійно, як инчі народи навкруги них, розвивало в них думку, що мир і ліпший ніж війна. То вони с тим більшою ненавистю згадували про старих своіх ворогів, войовницьких царів ассирійських та вавилонських, що вбивали стілько народу. Пізніще жидівські писателі почали думати, що як поверне ся знов царство Давидово, то воно вже буде не дике, як царство ассирійське та вавилонське, а мирне. Бачучи неправду в громадськім житю, жидівські писателі надіяли ся, що в будущім царстві Давидовім того не буде, а уряд буде зовсім праведний.

Так надіяли ся складачі пророцьких книг, що на всій землі настане мир і правда, коли в новім царстві запанує закон йіхнього бога Єгови. А сего бога Жиди вже почали вважати за всесвітнього від тоді, як цар персидський Кир увійшов до Вавилону і позволив Жидам вернути ся з вавилонськоі неволі в свою стару землю; Жиди побачили в тім, що йіхній бог кермує й чужими народами: Вавилонянами, Персами, всім світом. Такі думки про єдиного, або хоть найстаршого, всесьвітнього бога появляли ся вже і в инчих народів навіть скорше, ніж у Жидів, напр. у Єгиптян, Вавилонян, Персів, Греків. Звісно, що кождий нарід давав тому всесвітньому богови імя свого бога. Тепер, після того, як Жиди вернули ся з Вавилону в свою стару землю, просвічені люде межи ними почали надіяти ся, що колись усі народи пристануть до йіхнього закону, котрий так виправдив ся щасливою для Жидів руіною вавилонського царства. Така надія підпирала ся тим, що дійсно і в тих чужих сторонах, де жили Жиди, і в Палестині, де серед Жидів почали жити, від часів грецьких царів, і чужинці, богато чужих пристало до жидівського закону.

С такими новими думками складачі пророцьких книг написали богато справді прекрасних, людяних річей про будуще жидівське царство, хоть понаписували немало й лютих слів ненависти до ворогів жидівського народу і до таких Жидів, що відпадають від батьківських звичаів та попівських законів.

У книзі пророка Іоіла росказує ся як чужинці нападають на Жидів, так як сарана налітає на поле. То допустив бог Яве, аби Жиди каяли ся та вернули ся до єго закону, а як вони покають ся, то настане день Єгови: сонце потемніє, місяць стане крівавий, і Яве почне судити народи, що давили Жидів, продасть йіхніх хлопців і дівчат Жидам, аби ті перепродали йіх инчим, і спустошить землі тих народів.

Найцікавіщі образи про суд Єгови над народами та про будуще жидівське царство находимо в книзі, котра зве ся книгою пророка Ісаіі і котра властиво є збіркою пророцьких віршів, писаних у ріжні часи і ріжними людьми. В однім такім віршу Яве змальований вояком. Пророк питає єго: „Чого се твоя одежа червона, так як би то ти ходив коло машини, що видавлює вино?“ „Еге, відповідає бог, я давив машину сам. Я топтав народи в гніву моім, я давив йіх у моій ярости, я випустив кров йіх на землю“ (Ісаіі, голова 63, стихи 1–6).

Далі в тійже книзі росказує ся, як Яве летить мов буря, в огни, з мечем, судити народи (голова 66, стихи 15–16), а ще далі про те, як возвеличить Яве над усіма народами тих Жидів, що покають ся, і як покарає непокірних єго законови: Яве каже: „Настане хвиля, коли зберу я всі народи, нехай побачуть мою славу… пішлю післанців до усіх народів, що перше й не чули про мене — і ті прокажуть мою славу межи народами, і приведуть з усіх чужих сторін братів ваших (Жидів), яко дарунок для мене, Єгови: на конях, у возах, у ношах, на мулах, на верблюдах, до моєі гори святоі, Єрусалиму. Із них я виберу собі попів. І як стояти муть передомною небо нове і нова земля, що я сотворю, так і рід ваш житиме від місяця до місяця, від суботи до суботи (вічно). Всі люде прийдуть, упасти ниць перед вами, а вийшовши (з Єрусалиму) побачать трупи непокірних мені і червяк у них не вмре і вогонь йіх не потухне і будуть вони на страх усім“. (Гол. 66, ст. 18–24).

Остатні слова значать, що трупи непокірних законови Єгови лишать ся коло Єрусалиму на віки не поховані: черви йіх йісти муть і вогонь, що ним давно деякі народи палили трупи, палитиме йіх, але не спалить. Потому християнські вчителі витовмачували сі слова так, що буцім то тут говорить ся про пекло, де тіла грішних припікатиме вогонь, а про червяка казали, що се совість, спомини про гріхи, що гризти муть душі грішних. Долина та коло Єрусалиму, де мали лежати, в уяві пророка, непоховані трупи ворогів жидівського народу, називалася по жидівськи ге-Гінном, Гінномська долина, а християне зробили с того грецьке слово геенна, до котрого додали слово вогненна, і та геенна почала у них значити пекло, де мучити ся будуть грішні після суду божого. Таким чином се слово геенна, що властиво нічого не значить, бо перекручено з жидівських двох слів, тепер уживає ся в мовах усіх християнських народів для ознаки пекла.

Подібним способом пізніщі вчителі жидівські (рабіни), а потім і християнські витовмачували все святе письмо, і таким способом витовмачують єго у нас попи і доси, — не так, як се роблять тепер світські вчені.

Світські вчені беруть слова кождоі книги в звязку з цілою книгою і доходять до того, при яких обставинах, у який час писана була книга, які погляди мав той, хто писав єі. А попівське витовмаченє виходить с того, що біблійні книги — слово боже, сказане на всі часи і віки, та при тім вириває с тих книг осібні кусники, без звязку з цілою книгою, і прилагоджує йіх до своіх поглядів. По такому способу можна в кождій книзі найти все, що кому хоче ся.

У другім місці книги пророка Ісаіі говорить ся докладніще про те, як возвеличить Яве Жидів над инчими народами. Яве говорить до Єрусалиму, столиці жидівського царства:

„Чужинці знов відбудують твоі стіни і царі йіх підуть служити тобі, бо в гніві моім я тебе вдарив, а в ласці моій я змилосердив ся над тобою. Ворота твоі будуть отворені все, день і ніч не будуть замикати ся, аби впускати скарби чужих народів і йіх царів, що йіх провадити муть яко полонених. Бо вони пропадуть, ті народи й царства, що не схотять тобі служити! Красота Ливана (лісів на горах Ливанських, коло жидівськоі землі) прийде до тебе, ципариси, явори, сосни, все разом, аби вкрасити місце, посвячене мені (храм Єрусалимський), аби я дав славу тому місцю, де відпочивають моі ноги. Сини твоіх гнобителів прийдуть перед тебе с поклонами, і ті, що проклинали тебе, поклонять ся перед пятами твоіх ніг… Ти ссатимеш молоко всіх народів і груди царів годуватимуть тебе, — і ти признаєш, що я, Яве, я твій спаситель, твій увільнитель. Замісто міди я покладу (у тебе) золото, замісь заліза покладу срібло, а мідь на місце дерева, залізо на місце каміня. Старшим над тобою я поставлю мир, а урядником — правду. Не буде в стороні твоій мови за провину, ані за руіну. Стіни твоі ти зватимеш Спасінєм, а ворота твоі — Славою. Не сонце світитиме тобі в день, не місяць сиятиме тобі в ночи: Яве світитиме тобі вічно, твій бог буде тобі світлом!“ (Ісаіі, гол. 60, ст. 10–21). Трохи далі в тійже книзі Яве говорить Жидам: „Чужинці пастимуть ваші стада, сторонні люде будуть вашими хліборобами і виноробами, а ви будете попами Єгови, вас зватимуть слугами нашого бога, ви вживатимете богацтво (чужих) народів, ви вбирати ся мете в йіх окраси, — за сором ваш ви матимете подвійну надгороду.“ (Гол. 61, ст. 6–7).

Далі ось як чудово малює ся будуще житє Жидів: Яве говорить;

„Дивіться, я сотворю нове небо і нову землю; про минуле не буде й спомину… Дивіться, я сотворю Єрусалим, повен веселости, і нарід єго, нарід радісний, і сам я хочу радувати ся Єрусалимом і мати приємність, дивлячи ся на мій нарід“.

„Там не буде вже чути плачу, ні викликів суму. Там не буде вмирати дитина новороджена, ні старий перед віком. Наймолодче вмиратиме у 100 років, і лише в сто років проклятий буде грішник. Хто там покладе дім, той житиме в нім, хто посадить сад, той йістиме плід єго… Вік народу моєго буде довгий як вік дерева, і вибрані моі вживатимуть плоду від своєі праці. (Завважмо, що в часи написаня сих слів, Жиди ще не знали думки про безсмертність душі, ні про надгороду або кару після смерти; за найвище людське щастє тут виставляє ся — довгий вік на землі та вживанє плоду від своєі власноі праці). Вовк і ягня будуть пасти ся вкупі, лев йістиме солому, як віл, змия годувати ся ме порохом, не буде робити нічого лихого, не буде робити кривди на всій моій святій горі“ (Сіоні, де був збудований Єрусалим) (Гол. 65, ст. 17–25).

Думки подібні до остатних, іще докладніще росказані в першій голові теперішньоі книги Ісаіі, лише с тою відміною, що тут райське житє обіцяє ся не самим Жидам, а всім народам, що пристануть до жидівського закону:

„Під конець днів (сего світа) настане таке, що гора дому Єгови підоймеся яко голова всім горам і возвиситься вище всіх горбів, — і всі народи побіжать туди, і купа народів прийде та скаже: ходім, вийдемо на гору Єгови, до дому бога Якова, нехай він покаже нам своі дороги, аби ми ходили єго стежками!“ (Завважмо, що жидівські вірші були в тім, що одна думка висказувалася на два способи. Найліпше се видно у псальмах). Бо з Сіона прийде наука і слово Єгови з Єрусалиму, він буде судя над народами і купі народів накаже своі присуди. І покують вони з мечів своіх чересла до плугів, а зо спис своіх ножі до садів. Один нарід не буде знимати меча проти другого і не знатимуть вони більше війни“. (Ісаіі, голова 11, ст. 1–4. Таке саме написано і в пророка Михея, гол. 4, ст. 1–4.) Трохи далі, подібне житє обіцяє ся тоді, коли обновиться царство Давидово.

„Вийде гиляка від пня Єссея (батька Давидового), паросль побіжить від єго кореня; на ній ляже дух Єгови, дух мудрости й розуму, дух поради й сили, дух знаня й страху перед Єговою; він буде радо бояти ся Єгови; він не буде судити по поверховним ознакам, не буде робити вироків по чуткам, але судитиме слабших по правді і даватиме вироки по справедливости для простіщих людей. Він битиме краіну лозою свого рота (словом) і духом губ своіх вбиватиме злочинця, і правда буде поясом єго стегон, а вірність поясом єго боків. Тоді вовк житиме побіч вівці, пантера ляже коло козеняти, молодий віл, молодий лев, і ситий баран житимуть у купі, корова буде пастися коло ведмедя і йіх діти лягатимуть у купі, і лев йістиме солому, як і віл. Дитинка буде гратися коло нори гадюки-віпери, немовлятко встромлятиме руку в нору василиска (ящірки, котру вважали за ядовиту. (Гол. 11, ст. 3–9).

Пророцькі книги не враз кажуть про те, під чиім проводом настане райське царство: одні говорять (як видно з повищих слів) про царство Давидового потомка, другі про царство самого Давида, котрого воскресить бог, треті кажуть, що царюватиме сам бог. Варто осібно звернути увагу на те, як виставляє ся будуще жидівське царство в книзі пророка Данила, писаній коло 160-го року перед Христом, підчас повстаня Жидів проти погреченого сирійського царства. Тут росказує ся між инчим, що Данилови привиділося чотири страшні звірі, що виходили з моря, а потому перед богом, що сидів у постати старого віком, появився син чоловічий, то є по біблійному чоловік; старий віком дав тому синови чоловічому „панованє, славу, царство і всі народи“. Народи, каже далі та книга, і люде всіх мов служитимуть єму, і царство єго не буде зруйновано ніколи. (Данило, голова 7, ст. 1–14).

Як видно з дальшого подібногож оповіданя тоі самоі книги (гол. 8), чотири звірі значать чотири царства, що панували в Азіі, особливо над Жидами, і з них остатнє — грецьке, а „син чоловічий“ то нарід жидівський, що єго царство настане після него і буде вічне. Потому християне повернули се місце книги пророка Данила на Ісуса Христа.

Ще треба завважати, що коли скінчило ся і те жидівське царство, що були обновили Маккавеі, то Жиди стали ждати будущого царства за приводом особи, котру почали звати Царь Мессія, або по грецьки Христос, то є по нашому Помазаний. Се слово вживає ся і в жидівській бібліі, але там воно прикладає ся до всякого жидівського царя, або первосвященника (Самуіл, книга I, гол. 2, стих 10; Псалом 2, ст. 2.) і раз навіть до чужого персидського царя Кира (Ісаіі, гол. 45, ст. 1), бо в Жидів був звичай виливати на голову трохи оливи тому, кого клали найстаршим.

Коли скінчило ся жидівське царство під римською державою, то Жиди почали звати будуще райське царство, котрого вони ждали, царством Мессіі, Христа. Так се слово в новім розуміню перейшло в пізніщі, після-біблійні книги жидівські тай християнські, і в звичайній жидівській мові в часи римського панованя над Жидами, слова: царство Боже, царство сина Давидового, і царство Мессіі або Христа, значили то само.

Нарешті треба тут згадати ще про одно місце с пророцьких книг. Се місце перше не мало нічого спільного з вірою в будуще райське царство Мессіі, але потім Жиди і християне витовмачували єго так, що воно тичить ся до того царства. Воно находить ся в книзі пророка Езекііла.

Пророк говорить про головну річ для всіх біблійних книг, про те, як Ассирійці та Вавилоняне зруйнували жидівські царства, і як потім Яве, змилосердивши ся, обновив царство в Єрусалимі, — але як звичайно в пророцьких книгах, пророк говорить про се, що ніби воно має ще бути, він ніби се прорікає на перед. Між инчим там сказано таке:

„Рука Єгови торкнула мене і повела мене у вітрі (у Жидів слово ріях значило і вітер і дух) і поставила мене серед рівного поля, що все було вкрите кістками… і вони були всі сухі. І він мені сказав: „сине чоловічий (чоловіче!), чи можуть ожити сі кістки!“ І я відповів: „пане, Яве, се ти знаєш!“ Потім він мені сказав: „гукай (пророкуй) над сими кістками і скажи йім: ой ви, кістки сухі, слухайте слово Єгови! Ось що каже пан, Яве, сим кісткам: „дивіть ся, я впущу в вас дух, аби ви жили, я накладу на вас нерви, вкрию вас мнясом, обгорну вас шкірою, вкладу в вас дух, аби вижили і признали, що я — Яве“.

„І я гукав, як було звелено мені, і став великий шум, поки я гукав, і с троскотом кістки сцілили ся одна з одною. Дивлю ся, а на них нерви; потім вони покрили ся мнясом, а зверха огорнула йіх шкіра, але не було в них духа. Тоді він (Яве) сказав мені:

„гукай на дух, гукай, сину чоловічий, і скажи духови: ось що говорить пан, Яве: ходи сюда, душе від чотирох вітрів і дуй у сі трупи побитих людей, аби вони ожили“ (старі Жиди думали, що́ те, що тепер звуть душею в людях, то або кров або диханє, воздух, — через те тут і викликує си дух від чотирох вітрів. Думку про душу, яко про щось зовсім безтілесне, ненамацне, тай про такогож бога, взяли Жиди вже пізніще від Греків). І я гукав, як він мені звелів, і дух увійшов у них, і вони ожили, встали на ноги, — велика, велика купа.

„Тоді він мені сказав: сину чоловічий! сі кістки — то рід Ізраільський (Жиди). Вони кажуть: „наші кістки висхли, наша надія підтята, ми пропали!“ Отже ти гукай і кажи йім: ось що говорить пан, Яве: дивіть ся, я отворю ваші домовини і виведу вас із них, народе мій, я вас знов приведу в землю Ізраільську, аби ви пізнали, що я Яве, коли я отворю ваші домовини і виведу вас із них, народе мій! І я вкладу в вас дух мій, аби ви ожили, і я вас верну в вашу батьківщину, аби ви пізнали, що я, Яве, як казав вам, так і зробив“. (Езекііл голова 37. Се місце мав на думці Шевченко пишучи своє „Посланіє“ до Шафарика).

Тут очевидячки говорить ся образно про обнову жидівськоі громади після полону. Але потім у Жидів появила ся думка, певно взята від Персів, що колись, як настане йіх райське царство, то і мертві Жиди встануть, праведні на вічну славу, а неправедні на вічний сором. (Перше ся думка висказана була в книзі пророка Данила, гол. 12. ст. 1). По малу і виписане місце з книги пророка Езекііла стали товмачити так само, і богато Жидів почали ждати, що коли прийде Мессія, то буде й воскресеніє мертвих. Так вірували ті с письменних Жидів, що йіх звали фарисеями, то є осібними, бо вони хотіли визначати ся від усіх людей, остро виконуючи обряди й приписи церковні, тим часом як инчі, котрих звали садукеями (від імени Садоків, поважноі попівськоі родини), і котрих було богато власне серед жидівських попів, уважали віру в воскресеніє мертвих та в безсмертну душу, за новину, котроі не знав ані старий закон, ані старші пророки (книгу пророка Данила Жиди не клали межи пророцькі книги). Такі незгоди настали межи садукеями і фарисеями власне перед появою Ісуса й віри християнськоі, котра взяла від фарисеів думку про воскресеніє мертвих.

Коли порівнати виложені вище думки жидівських пророків про будуще жидівське райське царство с персидськими думками про будущий рай, то видно в них і подобенства і відміни. Про подобенства нема що богато говорити, бо йіх видно ясно. А з відмін ми вкажемо на головну: в персидських оповіданях натискає ся більше на житє всего мира, людського і нелюдського; в персидських оповіданях і ворог, що на останку буде зломлений, то противник світлого і доброго бога — темний бог. А в жидівських надіях говорить ся більше про людей, головно про Жидів; тут вороги, що будуть побиті на останку, то вороги жидівського народу і жидівського закону. Ось чому жидівські надіі вужчі від персидських, хоть за те більше звертають уваги на громадське житє, і тому придатніщі для простіщих людей.

Опісля Жиди почали більше подавати ся впливови чужих, просвіченіщих народів. Так вони взяли від Персів думку про супротивника божого — діявола, від котрого пішла смерть і лихо по всему світу; взяли від Греків думку про безсмертну душу людську, яко головну частину людини, важніщу від смертного тіла, тай думку, що бог не істота подібна до людини, хоть і дужча, але світовий дух, чи розум, що не має ні кінця ні форми. Окрім того бодай частина Жидів, перемішавши ся с чужинцями, переставала вірити в можливість жидівського царюваня над инчими народами.

З сего всего вийшли помалу значні відміни в жидівських думках про будуще царство. Сі відміни виявили ся рішучо вже в християнських книгах, писаних саме перед другою руіною Єрусалима у 70 році після Христа і пізніще.


Ця робота перебуває у суспільному надбанні в усьому світі оскільки вона була оприлюднена до 1 січня 1929 року і автор помер більш ніж сто років тому.