Рай і поступ (1899)/Зворот европейськоі думки до житя на землі

by Михайло Драгоманов

◀ Думки християн про царство боже і царство небесне

Рай і поступ Михайло Драгоманов Зворот европейськоі думки до житя на землі

Утопіі або вигади про взірцеві порядки ▶

Львів: 1899

5. Зворот европейськоі думки до житя на землі.

Коло 1000 років християне жили під нагнітом тоі огидливости до світа й житя, котру ми показали вище. Сему помагало й те, що скоро після того як віра християнська запанувала в римськім царстві — років зо 400 після Р. Хр. — на царство те стали нападати дикі народи німецькоі, угорськоі та нашоі славянськоі породи, і мало-по-малу розвалили єго та оснували на єго землях і навколо своі нові царства. Нові народи приставали до християнськоі віри, і се був для них дуже великий поступ і в загалі дуже добре для всего світа, бо християнська віра зводила всі народи в одно брацтво тай милостиві приписи єі були все таки уздочкою для диких вояцьких звичаів тих народів.

Але-ж нові народи, не маючи ніякоі світськоі науки, зовсім підпали під християнське попівство в усіх своіх думках. А межи тими думками були й такі, що розум, наука в загалі — то повстанє проти бога. (Про се ми росказали в книжочці „Оповіданя про заздрих богів“). Через те світська наука була страшенно занедбана в нових християнських царствах і люде навіть і не думали перевірити те, що́ попи та монахи росказували йім про світ і житє.

Окрім того в нових християнських царствах стало для людей тяжче, далеко тяжче як було в римськім царстві. Бо в римськім царстві на великім обшарі землі був бодай супокій, мир, не було війни межи народами, і люде почали доходити до думки, що мир і ліпший від війни, через те і в християнських церквах молять ся: про мир усего світа („о мирѣ всего міра“). Як же роздробило ся римське царство, то помалу дійшло до того, що не тілько кождий царь, чи король, або й князь малоі краіни, але й кождий пан вояк (рицарь) будував собі замок і вважав себе в праві воювати с сусідами, величаючи ся своіми вояцькими ділами, яко благородством. Навіть монахи мусіли узброювати манастирі, як замки, а епіскопи, маючи великі землі с підданими, мусіли водити підданих на війну по наказу королів, а иноді, вважаючи себе князями та рицарями, самі поводили ся як королі. Помалу й міщане повиводили навкруги своіх міст стіни і стали й собі вояками. Лиш бідні селяне були без оборони від усяких вояків, а коли королі, князі та рицарі нападали одні на одних, то найперше били, рабували й забирали в неволю тих селян, яко підданих своіх ворогів.

Серед такоі безпереривноі війни, люде справді могли думати, що живуть ув „остатні часи“, звіщені наперед апостолами, і що справді на землі панує діявол і смерть. Коло тисячного року після Р. Хр. християне ждали напевно кінця світа, бо і в „Обяві св. Івана Богослова“ сказано, що діявол буде замкнений по слову Христа, на 1000 років, а потім буде випущений, збере військо і нападе на християн, а потім уже буде до решти пробитий, і тоді вже настане царство боже в Небеснім Єрусалимі. Але тисячний рік минув, і діявол не появив ся і світ сей не скінчив ся. Християне успокоіли ся, а тим часом почали переміняти ся й обставини житя по християнських европейських краінах.

Мало-по малу війна межи рицарями, або так звана приватна війна, була вгамована заходами попів, міщан та королів. Попи на соборах установляли божі мири, то є заборону війни від середи в ночи, перед днем, кули був арештований Ісус, до понеділка; та в свята і великі пости міщане випрошували собі у королів королівські мири, то є заборону приватноі війни і всякоі бійки в дни торгів та ярмарків, і закладали межи собою спілки, аби боронити божі й королівські мири, та союзи межи містами, аби в загалі боронити ся та вдержувати супокій в краінах. Королі, опираючи ся на міщан і на своє військо, держати котре стало рицарям дорого, від коли пригадано пушки, встигли зовсім угамувати приватну війну. Житє стало спокійніще.

Побіч того, вищі стани людности: попи, шляхта і міщане почали дбати про своі права в державах: аби на них не накладали податків без йіх згоди; аби йіх не карали без суду; аби не писали для них законів, не спитавши йіх ради, і таке инче. По деяких краінах і селяне почали добивати ся подібних прав, а скрізь добивали ся волі особистоі. В містах, де осідали увільнені люде, почали розвивати ся ремісла з усякими вигадами (як напр. дзиґарі й инчі машинки) та торг. Усіми сими справами та працями люде почали займати ся палко, відвикаючи від думки про саму смерть. У самих манастирях житє перемінило ся. Там між инчими переховували ся старі до-християнські книги, с котрих деякі все таки читали й попи та монахи, аби ліпше вивчити ся римськоі (латинськоі) мови, що лишила ся в латинських церквах. Пізніще в манастирях почали читати та переписувати усякі латинські, до-християнські книги, межи ними й наукові, і почала обновляти ся світська наука.

Окрім того, світська наука почала доходити до християн і від магометанців Арабів, що поперекладали були на свою мову богато наукових книг до-християнських Греків. Бачите, хоть віра Магометова і була подібна до віри жидівських пророків та перших християн і, можна сказати, була донькою тих вір, але магометанці не мали такоі ненависти до старих, до-християнських грецьких книг, як християне, бо Араби спершу жили далеко від грецького світа і не мусіли перечити ся за віру з грецькими учителями, як перечили ся перші християне. Через те скоро після того як Араби магометанці завоювали східні краіни грецько-римського царства і найшли там богато старих книг грецьких і перекладених із грецькоі мови на мову сирійську, подібну до арабськоі, — то зацікавили ся тими книгами і почали перекладати йіх на свою арабську мову і так стали обновляти світську науку і почасти продовжувати єі далі. Завоювавши через 700 років після Христа Ішпанію, Араби наблизили ся до західних Европейців, а окрім того, в 11-тім, 12-тім та 13-тім столітю після Христа західні Европейці часто нападали війною на землі магометанські, особливо на Палестину, аби від воювати у магометан Єрусалим. То були хрестові війни, названі так через те, що християнські вояки, котрі йшли против магометанців, нашивали собі хрести на одежу. Єрусалим нарешті таки лишив ся в руках магометанців, — але-ж і християне західньоі Европи познакомили ся з магометанцями і взяли від них богато арабськоі науки та вигадів, — так напр. порох, горілку й инчі спіритуси, ліки й таке инче, що й доси звуть ся иноді й у нас арабськими словами (напр. алкооль — горілчаний або виновий спіритус). Пізніще у західній Европі почали перекладати старі грецькі книги на латинську мову з арабських перекладів, а в східній Европі, де ще було грецьке християнське царство, почали пильніще читати до-християнські грецькі книги. Так і в Европі світська наука почала помалу оживати, хоть займали ся нею спершу самі попи та монахи, — звісно, дуже невеличке число. Память про те, як прислужили ся для науки Араби, і доси вдержує ся в тім, що деякі науки й у нас доси звуть ся арабськими словами, як напр. наука про вищі рахунки — алґебра, або наука про склад усяких річей (матерій) — химія, то є по арабськи єгипетська наука.

Араби й инчі народи, що від них узяли магометанську віру, як напр. Перси, ще тим прислужили ся для вигадів і науки, що ходили, то яко вояки, то яко купці, мало не по всій Азіі аж до Індіі та Китаю, до краін, де була своя, давна просвіта, і по східній Европі аж до північних руських краін тай поописували всі краіни і переймили там богато тамошніх вигадів, як напр. порох від Китайців. Ті вигади почали від Арабів переходити і до Европейців, а пізніще то й европейські купці почали йіздити по магометанських землях, а потім і далі аж до Індіі та Китая сухими дорогами і морем і взнавати там усякі нові річи та писати про них книги.

Подорожі по морю стали лекші, коли в Італіі дізнали ся, мабуть слідом за Арабами, що маґнесова паличка все навертає сама з себе одним кінцем на північ, а другим на південь. Від тоді почали виробляти осібні стрілки з маґнесового заліза і ті стрілки брали з собою моряки і вони помагали йім в усяку погоду пізнавати, в яку сторону пливе йіх корабель. Доти лише по сонцю та по зорям можна було догадувати ся про се. Тепер с такою маґнесовою стрілкою та з дзиґарем, що показував час, стало лекше слідити за тим, куди пливе корабель і кілько дороги пропливає, — то Европейці зважили ся пливати не по самому Середземному морю, але й по океану, що лежить на захід від Европи і помалу надумали ся перейіхати шо нім до Індіі, відки купці привозили дорогі річи. Задля того Портуґальці почали обйіздити береги Африки, аж поки в 1498 р. один йіхній морський капітан Васко де Ґама не дойіхав таки морем навкруг Африки в саму Індію. В 1492 р. другий капітан Христоф Колюмб, вичитавши в старих ще до-християнських книгах, що земля куляста, пойіхав с кораблями, що́ дав єму ішпанський уряд, до Індіі просто на захід через океан і найшов нову частину землі Америку. На захід від Америки незабаром найдено знов океан. У 1518–1520 рр., кораблі ішпанські, с капітаном Маґельляном обйіхали Америку с південного краю, ввійшли в той другий океан, Великий, проплили ним до Індіі і відти вернули ся навкруг Африки в Ішпанію. Так допевнили ся люде, що земля справді куляста, обгорнена повітрем, а не така, як думали давні Вавилонці, а за ними й Жиди, і як доказували християнські письменники, опираючи ся на біблію, що ніби то земля плоска та накрита з гори твердим небом, як би покришкою. (В бібліі росказує ся, як бог сотворив таке тверде небо та як воно ділить воду верхню від нижньоі, а наші неписьменні люде росказують, що є десь краіни, де небо так покриває землю, що жінки прядуть, а починки на небо кладуть).

Окрім того коло 1450 р. німецький міщанин Ґуттенберґ із товаришами придумали спосіб печатати книжки, через що вони значно подешевіли. Тут же помогло навіть лихо: у 1453 р. Турки взяли столицю грецького царства, де те-ж уже починала ся цікавість до старих до християнських книг; богато вчених Греків перейіхали жити до західно-европейських краін, вони попривозили с собою старі грецькі книги, котрі тепер люде почали друкувати. Се дуже підняло світську науку по християнських сторонах. Побіч того зростала цікавість до руін старих римських і грецьких будинків, що йіх богато було в Італіі. В руінах тих находили на стінах малюнки, тай статуі, дошки з вирізами (релєфами), вироблені чудово с прекрасними фіґурами старих грецьких богів і людей, часто зовсім голих. І християне почали любувати ся тими виробами, перестали встидати ся тіла, всякоі річи живоі тай виробленоі і почали й собі малювати і виробляти с каміня та міди подібні твори і мало-по-малу в мальованю навіть випередили старих Греків і Римлян, після того як Голяндець Ван-Ейк, у 1410 р. вигадав малювати олійними красками. Особливо посунули ся у різбярстві та малярстві нові штукарі, коли стали доглядати тіло людське і брати собі за взірці живих людей (натурників), при вироблюваню статуй і мальованю навіть святих для церков (славні Італіянці: різьбяр статуй або скульптор Мікель Анджельо Буанаротті від 1474–1564 р. та маляр Рафаель 1483–1520).

Так скінчила ся в християнських краінах тяжка доба, котру звуть тепер середніми віками, а почалися нові віки. (Добу перед розваленєм римського царства на заході Европи у 476 р. після Р. Хр. звуть старими віками). Почали ж ся нові віки від часів, котрі звуть часами знаходженя нових частин землі, та новонародженя наук і вмілостей. Для християн, бодай для богатших та просвіченіщих найшли ся річи цікаві, окрім церковних: ремісла, торг, подорожі по чужих краінах, наука, вмілости, — житє стало не таке однакове, погляд на світ не такий мрачний. В житю видно було явну переміну навіть проти недавних ще часів, і переміну очевидно на ліпше. Особливо наука значно розширила ся і подавала надію на те, що буде ще розширяти ся. Через се все погляд на світове житє перемінив ся бодай у просвіченіщих людей. Добре видно сю переміну в словах одного з найбільше вчених людей того часу, Голяндця Еразма, що був якось монахом, але потім вернув ся у світ і посвятив ся наукам та письменству, при чім дуже висмівав сучасних єму попів і монахів та йіх грубе житє й неуцтво. Пишучи одному приятелеви про поступ у науках новими часами і рівнаючи йіх до недавніх, Еразм каже: „стає весело жити на світі!“ В сих кількох словах видно ясно переміну погляду на житє проти середньовічноі понурости. (Еразм жив межи 1465 і 1536 р).

Нові вчені, такі як Еразм почали звати себе словом гуманісти (від слова humanus — людський), то є такими, що шукають науки в усім людськім, а не тілько в самім церковнім. Уже одно імя се означувало новий зворот науки, початок пошани до людського житя самого по собі, а не лише для царства небесного.

С такоі новоі науки мусіла конче вийти увага до громадського житя і єго порядків. Славний італіянський писатель того часу Маккіявельлі (1469–1527 р.) звернув увагу і на те, на скілько яка віра впливає на громадські порядки і написав ув одній своій книзі таке: „наша (християнська) віра кладе найбільше щастя в покірливости, в зневазі до людських справ… Мені бачить ся, що всі такі думки, роблючи людей слабіщими, зробили з них лекшу здобич для злочинців. Сі злочинці побачили, що йім можна беспечно знущати ся над людьми, котрі, аби піти в рай, більше раді терпіти кривди, ніж мстити ся за них“.

Другий славний писатель того часу, Англічанин Франц Бекон (1560–1629 р.) поставив за ціль ученим людям: „поліпшити стан людей, працювати для людського добробуту, дати людському житю нові вигади і нові засоби, узброіти людський рід новими силами і новими струментами праці“, і назвав свою головну книгу, в котрій він кладе основу новіщоі вільноі науки, опертоі на пробу, — „Новий Струмент“.