Рай і поступ (1899)/Утопіі або вигади про взірцеві порядки

by Михайло Драгоманов

◀ Зворот европейськоі думки до житя на землі

Рай і поступ Михайло Драгоманов Утопіі або вигади про взірцеві порядки

Зріст думок про поступ ▶

Львів: 1899

6. Утопіі, або вигади про взірцеві порядки.

Як тілько гуманісти звернули так увагу на людське житє на землі, то зараз вони почали розбирати і громадські порядки, що в них лихого і стали думати про те, які повинні би бути добрі порядки і як би йіх завести. Деякі більше рішучі люде придумали цілий круг порядків, справедливіщих ніж теперішні і почали викладати своі думки про те. Аби вільніще було судити про готові вже порядки, ті люде стали писати в книжках так, що вже буцім то є такі краіни, де панують придумані ними порядки, та описувати ті порядки і при тім ставити против них теперішні. Приміром до таких книг служили старі грецькі та римські оповіданя про райські краіни, лише с тою відміною, що тепер і самі нові оповідачі про взірцеві краіни не вірили в те, аби такі краіни були, тай ніхто не міг тому вірити, між инчими через те, що тепер письменні люде знали вже усю землю. Тепер кождий, читаючи про такі взірцеві краіни, добре розумів, що се лиш такий спосіб говорити, і що ті порядки, які тепер показували ся за взірцеві, можуть бути, коли люде згодять ся встановити йіх собі.

Найцікавіща с таких книг гуманістів про взірцеві порядки є та, котру надрукував у 1516 р. Англічанин Тома Мор і котру він назвав: „Про найліпший порядок держави та про новий остров Утопію“. Утопія — то слово складене з двох грецьких слів: у, що значить не, і топос — місце, так що остров Утопія значить остров Нігде. Від коли появилася отся книга Мора, письменні люде звичайно звуть утопіями такі думки про громадське житє, котрі різко ріжнять ся від істнуючих порядків і котрі важко здійснити.

Описуючи порядки на тім острові Утопіі, Мор властиво виложив своі думки про те, як би повинні бути впорядковані держави.

В початку своєі книжки Мор оповідає, як він, бувши в сусідній з Англією стороні, що тепер звеся Бельгія, пізнав там одного чужинця, Рафаеля, що богато ходив по світі і як вони стали розмовляти про державні порядки в европейських сторонах, то собесідник Мора і Рафаеля завважав, що дивує ся, чому такий розумний чоловік, як Рафаель, не стане міністром у якого царя? На се Рафаель відповів, що звичайно царі не розуміють ріжниці межи двома словами: служити і прислугувати ся (як раби); що царі звичайно думають тілько про війни, а не про те як правити державою в часи мира, і що як тілько хто йім порадить що-небудь неподібне до звичайного, то зараз инчі совітники царські почнуть говорити „батьки наші так то робили!“ і що, на йіх думку, настане конець громаді, коли хто подумає, що він розумніщий від батьків і дідів!

Далі Рафаель говорить про хиби в громадських порядках у таких европейських сторонах, як Англія та Франція, хиби, шро котрі правителі не хотять і думати, ні слухати, як би хто про них заговорив. Напр. каже він, в Англіі богато людей вішають за крадіж і волоцюжство, а не тілько не думають, як би дати кождому заробок, котрий би єго вдоволяв, а ще обертають поля на панські пасовиска і згоняють із них хліборобів, що стають злодіями та волоцюгами. (І доси таке робить ся в Англіі, а від недавна в гірських німецьких краінах Австріі богатирі почали скуповувати ґрунти й ліси у мужиків і обертати йіх на забавки та польованє). У Франціі, казав Рафаель, держать без міри богато вояків. Що́-ж, каже Рафаель, як би я серед французькоі державноі ради, коли другі совітники радять ся про те, як завоювати Італію, сказав таке: дайте спокій Італіі, досить вам Франціі. Франція й сама занадто велика, аби з нею добре дав собі раду один чоловік, і нема чого королеви думати про те, аби єі ще вбільшувати,“ а потім обернувши ся до короля сказав би: „користуйте ся ліпше часами мира, порядкуйте добре ваше царство, яко батько, а не яко пан, не думайте про чужі царства?“ Що́ було би, каже далі Рафаель, як би після рад про те, як зібрати від підданих більше грошей до королівськоі скарбниці, я сказав, що „слава і добро царево лежать більше в богацтві єго підданих ніж у єго власнім; що люде встановили собі царів для свого добра, а не для них самих; що царь, котрий викликує проти себе ненависть громадян і хоче підпирати свою власть здирством, мусить зійти с трону і скласти берло? Чи мене хто послухав би у королівській раді?“

Після таких вступних уваг про порядки в ріжних европейських державах, Рафаель росказує про порядки, котрі він буцім то бачив за океаном на острові Утопіі і котрі буцім то там установив мудрий царь Утоп. Нам не ма раціі росказувати тут усі вигадки Мора про ті порядки; ми вкажемо тілько найголовніще, в чім ті порядки ріжнили ся від сучасних Морови европейських шорядків, і на що сам Мор натискає найбільше, вкладаючи своі думки в уста Рафаеля.

Рафаель каже, що найбільше лихо в громаді — осібна власність, що єі поодинокі люде мають у своіх руках. На острові Утопіі такоі власности нема, але всі люде мають усе спільно: громадами працюють коло землі та в реміслах і вживають вироблене по потребі кождоі громади, по рахункам, котрі робить громадський уряд. А уряд той, тай раду державну, вибирають собі самі громадяне. На Утопіі всі працюють по три годині рано і по три по полудни коло чорноі роботи, окрім тих, котрі показали дотепність до науки, чи вмілостей, і котрих громада увільнила від чорноі роботи. Такоі роботи по 6 годин у день стає на потреби громадські власне через те, що всі працюють: нема монахів, вояків, панства, льокаів і таких инчих. А при чорній роботі лише по 6 годин у день, кождий має досить часу і на просвіту, котрою пильно займають ся дорослі Утопляне в вільні вечірні години у громадських будинках, а всі діти у школах. Що до віри, то в Утопіі всі обовязані признавати, що душа безсмертна; що бог добрий і сотворив душу на те, аби вона була щаслива; що добрі діла будуть після смерти надгороджені, а злі покарані. Все инче полишено було на волю кождого, як він хоче собі про те думати, як уявляти собі бога, як поклоняти ся єму і таке инче. Але й тим, що не признають безсмертности душі, нема ніяких кар, а лише йіх не вибирають ні на яких урядників громадських і йім заборонено ширити своі думки межи звичайним народом, а можна про них говорити лише с попами (котрих, не богато, вибирають громадяне) та з ученими.

Такий взорець вільности людей в справах віри, Мор показав дуже до річи саме перед тим, як по всій Европі через переміни в церковних порядках, що завели протестанти, ще за житя самого Мора, настали сварки межи католиками і протестантами і навіть серед ріжних протестантів межи собою, при чім одні одних били, мучили, палили, а світський уряд мішав ся до справ віри та силував підданих до своєі віри, опираючи ся на думку, що „чіє царство, того мусить бути і віра“. Сам Мор був покараний на смерть (1535 р.) за те, що яко міністер не схотів підписати закону, встановленого англійським урядом про те, що король має бути головою і в справах віри, так само як у світських справах. Та помалу й инчі писателі в ріжних европейських сторонах почали навчати, як Мор, що в справах віри мусить бути признана людям воля, і пізніще такі думки стали й законом у більше просвічених державах.

Але властиво книга Мора про Утопію цінна не сякими чи такими думками єго про ріжні державні порядки, а тим, що він звернув увагу на громадське житє на землі, що обсуджував се житє опираючи ся на вільний розум, а не на які церковні приписи, та виставляв против недоладних порядків на землі не царство боже або небесне, котре не залежить від людей, але взорець, котрий люде самі можуть виповнити на землі, як тілько схотять. Помилив ся Мор тілько в тім, що клав справу так, буцім то взірцеві порядки на острові Утопіі заведені були відразу та одним мудрим царем. Знаючи добре сучасних єму царів в Европі, Мор сам мало мав надіі, аби вони завели в своіх державах подібні порядки; навіть, аби мати право друкувати свою книгу, Мор мусів сказати в кінці, що не хвалить усіх порядків, які в ній описані. Але все таки тут Мор завважує, що „в Утоплян є богато такого, що́ я хотів би, аби наші громади переняли“.

„Я більше бажаю того, ніж надію ся“, — каже нарешті Мор. І він мав рацію так говорити, бо надія на европейських царів, що вони послухають Мора, була би марна. Але-ж ми тепер знаємо, що громадські порядки зміняють ся не від разу, а помалу, так що на місце старого, що розвалює ся, наростає нове, і зміни ті роблять ся не так волею царів, як волею самих громадян, у котрих виробляють ся нові думки. Ми знаємо й те, що найшвидче і найліпше зміняють ся порядки тоді, коли громадяне мають вплив на державний уряд через вибір рад державних, або й самих державних урядників. Коли вчені люде завважали се, то виробили собі, замісь думок утопічних або утопій, думки про поступ.