ристь
ристь
|
|
Ристь, ті, ж. Рысь. К. ЧР. 150. Ристю, коники, ристю! Грин. III. 491. За користю біжи ристю. Ном. № 14002. В соба́чу ристь побі́гти. Быстро побѣжать. А далі аж не оглядівся, з двора в собачу ристь побіг. Котл. Ен. I. 34.
Ри́стю, нар. Рысью. См. Ристь.
- Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924