Робінзон Крузо (1919)/VIII
| ◀ Глава VII | Робінзон Крузо пер.: М. К. Глава VIII |
Глава IX ▶ |
|
Заосмотривши ся в мясо і овочі у Неґрів, плив я дальше, не поступаючи нїкуди на берег, коли се побачив в далинї чотирох до пяти миль перед собою вишибок суші, в море далеко висунений. Підпливши близше, узрів я по другій сторонї овиду рівний край: не було сумнїву і так я заключав, що вишибок — се Капвердийский ріг, а суха земля по той бік — острови Капвердийскі. На жаль, були они надто віддалені, і я не міг рішитись, де менї красше плисти, бо на случай бурі не довелось би нїякого берега захопити.
Коли я так сидїв і роздумував над своїм положенєм, прибіг до мене Ксури і, блїдий як смерть, вказав мовчки на північ.
— Що там такого? — спитав я.
— Дивіть, пане! корабель з Салє, здоганяє нас. Наш пан Акіба, Мулей і другі — ах! пропащі ми тепер, пропащі!
Схопив ся я на рівні ноги, глянув в тім напрямі і справдї побачив в далинї корабель о трех щоглах. Хоч бандери не міг розізнати, та з будови судна поміркував, що се корабель портуґальский. Плив він з півночи на захід, отже не наближав ся до берегів і міг нас легко поминути. Сейчас звернув я своє човно так, щоби єму ввійти в дорогу. Мусїли нас помітити, бо по несповна годинї стали ми до себе наближати ся. В суднї найшов я хоругов Сіді Мустафи, єї вивісив тепер верхи каюти яко сиґнал. Відтак зарядили ми усї рушниці і разом з Ксурим вистрілили чотири рази. Се мало успіх. На корабли постягано вітрила, скорість єго меньшала, і небавом човно з матросами стало прорізувати морскі филї. Ми знов з нашої сторони не жалували також весла і за годину до них доплили.
Молодий чоловік, проводир човна, став нас розпитувати по іспанськи і портуґальски, та я, несьвідомий язика, зложив тільки нахрест руки наче до молитви і вказав мовчки на корабель. Моє нїме прошенє зрозуміли. Два матроси перейшли у наше судно і помогли нам веслувати. На корабли приняли нас сердечно, але і капітан не вмів по анґлїйски, то нїяк було менї з ким порозуміти ся. Говорив він до мене по француски, по італїйски, навіть по латинї, та я крім матерньої не знав другої мови. Тепер аж відчув я гірко колишнє моє лїнивство. Отець нераз заохочував мене до науки чужих язиків, але я ледащо попри уха пускав усї єго остороги і ради.
На щастє найшов ся на корабли матрос Шкот, котрий вмів по анґлїйски і портуґальски. Він став тепер нашим переводчиком. При єго помочи розповів я свої пригоди, яких від виїзду з Анґлїї довелось менї зазнати.
Капітан вислухав усего і заявив через переводчика, що пливе до Бразилїї і радо забере нас зі собою. Радіючи, припав я єму до рук і цїлуючи прохав, щоби за ратунок взяв собі моє судно, з усїм, що тамки находить ся.
— Молодий чоловіче! — відрік чесний моряк, і що стане ся з тобою, наколи я твою нерозважну жертву прийму. Не посїдаєш нїчого, нї гроша нї другів в Бразилїї, будеш мусїв тамки запродати ся в неволю ще гіршу від мавританьскої. Най-же мене Бог заступить, щоби я, користаючись твоєю недолею, обдирав тебе з послїднього; значило-б се: житє, котре тобі нинї вратував, знов запропащати. О нї! хлопче — те, що роблю, роблю яко християнин, бо не знаю, чи і мене самого колись не постигне така судьба.
Сейчас сказав зладити точний спис усїм моїх річий, вчисляючи навіть збани на воду. Відтак поспитав мене, чи не продав би я єму свого судна, котре може в дорозї їм принадобити ся. А коли я не знав, яку цїну поставити, чесний Портуґалець промовив: “Будоване нарочно коштувало би мене що найменше 200 червінцїв, буду дуже рад, як пристанеш на половину. За рушницї компас і другі прилади даю тобі 20 червінцїв.
Я з радісною вдячністю приняв те користне предложенє.
— А що задумаєш з отсим молодим Мавром? Він до тебе приналежить, але хісна з него не богато меш мати, а викормленє коштує. Дам тобі за него 50 червінцїв, чи годиш ся менї єго продати?Я стрепенувсь на гадку, що маю моїм ближним тай ще товаришем недолї як безрозумною худобиною торгувати і виявив мої думки капітанови. Сей порозумів чесні понуки мого рішеня, стиснув менї руку і сказав:
— То поспитай єго, чи не хоче вступити до мене на службу. Буду єму платити як вільному чоловікови, але під услівєм, що стане християнином.
Перевів я се Ксурому по арабски, і він пристав на плян капітана, але розплакав ся на згадку, що має зі мною розлучитись. Коли однакож розважив, що инакше годї сему бути, заявив, що прийме віру Христову.
І я пращав Ксурого з жалем, бо полюбив щирого хлопця як брата, тим то і важко було тепер з ним розстати ся.
Чотири тижнї по стрічи з Портуґальцями при найкрасшій погодї причалили ми до берегів Бразилїї. Капітан станув у пристани Сан Сальвадор[1], значнім і торговельнім містї. Тут висадив мене на беріг, виплатив совістно що до пенса умовлену квоту, а за перевіз не взяв нїчого. Відтак запізнав мене з одним богатим Бразилїйцем, котрий купив скіри убитих зьвірів за 40 червінцїв і предложив менї свою поміч. Так отже набор мого судна і оно само принесли 160 червінцїв, чималу суму, з котрою вернувши до Анґлії міг я щось починити, тим більше, що і у вдови по капітанї в Льондонї мав я ще зложений гріш.
Позаяк капітан портуґальский, оставивши часть набору, відправляв ся до Всхідної Індиї, а нїякий корабель не відпливав під ту пору до Европи, прийшло ся менї поки-що оставати в Бразилїї.
——————
- ↑ Сан Сальвадор або Багія, місто надморске у всхідній Бразилїї над океаном Атлянтийским.