Робінзон Крузо (1919)/IX
| ◀ Глава VIII | Робінзон Крузо пер.: М. К. Глава IX |
Глава X ▶ |
|
Плянтатор[1] Бразилїєць, з котрим я спізнав ся, мав в доокресности Сан Сальвадору плянтацию трости сахарної а крім того ще й цукроварню. Поїхав я раз з ним туди, а, проживаючи довший час на заводї, мав нагоду придивити ся, які величезні бариші збирають плянтатори і фабриканти. Привчений у Маврів до працї, почай я небавом за нею скучати, тим то сам доброхіть взяв ся до управи майном мого сусїда. Сей став менї раяти завести власну плянтацію. Ґрунта можна було дешево набути, а робітник не коштував богато. І я дав ся на підмову. Плянтатор-сусїд виробив менї у правительства дозвіл осїсти в сїм краю і пособляв у починах мого плянтаторского житя.
Тяжкий се був кусок хлїба. Не посїдав я невільників, тим то мусїв сам працювати з кількома йно наймитами. О, як жалував я тепер, що розстав ся з своїм Ксурим! Часть піль засадив я тростию сахарною, а другу половину тютюном. Були, що правда, і бариші, та не так великі, як надїяв ся спершу, а гроша вже не ставало. Мав я ще трохи капіталу у вдови в Льондонї, але не було доси нагоди єго звідти відобрати. Житє ставало згодом невиносимим, бо чи не було оно таке саме, яке вів дома у родичів в склепі за вагою? Чи-ж треба було за ним аж тисячі миль через океани їхати? Важка праця наскучила вже менї, всьо, що заробив, ішло на сплату довгів за плянтацию, а крім того потягала мене плавба, і з завистю глядїв я на тих, що відпливали на море.
Так стояли справи, коли одної днини саме, як ладував я з наймитами тютюн у мішки, ввійшов нечайно до комнати мій старий друг, капітан портуґальский. Вертав з Індиї, де набор корабля задержав єго довший час. — Но, як живеш, дорогий Робінзоне? закликав, хопивши мене у свої обійми. — З щирою радостию повитав я чесного моряка а відтак розповів єму усї свої турботи. Вислухавши уважно, сказав він:— Знаєш Робінзоне, гроші з Льондону можна би відобрати. За тиждень їду до Лїсбони[2]. Дай менї листи і повновласть, а постараю ся, щоби вислали гроші з Льондону до Лїсбони на імя особи, котру тобі поручу. Наколи верну щасливо привезу їх зі собою.
Пішов я за радою капітана і сейчас зладив урядову повновласть, а також написав лист до вдови, в котрім розповів їй усї свої пригоди, мою неволю у Маврів побіг, стрічу з портуґальским капітаном і все, що він вчинив для мене.
Справа пішла гладко. Капітан найшов в Лїсбонї анґлїйских купцїв і через них передав до Льондону мої листи. Небавки прийшов на єго руки мій капітал, ще й дарунок від вдови для него за моє вратованє. З порученя капітана анґлїйський купець, що поладжував цїлу орудку, прислав мій капітал не в грошах а в анґлїйских товарах, і з Лїсбони привіз менї їх капітан до Бразилїї. Крім того з власної вже щирости закупив для мене усякі знаряди господарські, необходимі при оброблюваню плянтаций.
З щирого серця подякував я капітанови за розумне поладженє моїх інтересів і за труд, за котрий нїчого не хотїв приняти крім малої пачки тютюну власного мого хову. Відтак пішли ми у пристань, де сейчас найшли ся купцї на анґлїйські товари, дуже тут вартісні. Продав я їх добре, бо зі всїх 150 фунтів штерлїнґів придбав тепер 400. Ще і тютюн збув у той час за кількасот червінцїв, тим чином знов забагатів, бо і довг сплатив, і лишала ся ще плянтация і капітал.
І коли-б так забрав ся був тепер цїлою душею до працї, зложив би за кілька лїт чимале майно. Умів вже я по портуґальски, совістність моя стала звістною, сусїди мене поважали, збір тютюну був обильний, збірка трости випала гарно. Треба було тільки працювати щиро, а, повідомивши родичів про своє житє і упросивши у них благословеня, здати все проче на боже провидїнє.
Але жадоба бурлакованя по сьвітї не давала менї спокою. Найлюбійшим предметом моїх розговорів з сусїдними плянтаторами були пригоди, яких зазнав я на мори. Нераз розказував я їм про користну торговлю на побережах Ґвінеї: як легко можна тамки за шкляні пацьорки, зеркальця, ножі і сокири, дістати золото, слонївку, а навіть невільників, котрих нам в Бразилїї не ставало.
Мої розкази цїкавили усїх вельми. Торговля невільниками не була ще тодї загально розповсюднена, а ті, що займали ся нею, казали собі платити за Неґра в двайцять або і трийцять раз тілько, як їх самих коштував на місци.
Раз якось зайшло до мене трех заможних плянтаторів. З їх лиць поміркував я, що прийшли в важній справі. Просив їх сїдати, а тодї один з них промовив в імени товаришів:
— Пане Робінзон! знаєте самі, як тяжко тут за робітника, тим то і не можемо розвести плянтаций і побирати з них більших доходів. Треба сему доконче зарадити. Відколи живете між нами, пізнали ми вашу чесність і ретельність. От і порішили вислати до Ґвінеї корабель по Неґрів і просимо, поїдьте ви за сим, бо знаєте тамті сторони. Дамо вам гроші на дорогу і купно, а корабель з капітаном і службою буде вам безуслівно підчинений. За той час ми власними грішми справляти-мем ваші ґрунта, а за труд відступаємо вам десятого привезеного невільника. Так отже без нїякої втрати придбаєте собі робітників і при їх помочи станете за кілька лїт вельможею.
Предложенє припало менї до вподоби, і я, не надумуючись, пристав на усї услівя, тим більш, що се підходило і під мою жадобу подорожованя. Либонь якась лиха судьба попихала мене у загибіль. Другий на моїм місци, коли-б мав те, що я, сидїв би тихо та Бога хвалив — але моя вдача хитка і непостійна і жадна вражінь гнала мене все далї і далї на сьвіжі пригоди, у нові невзгодини.
Відтак списали ми урядовий акт, в котрім на случай смерти робив я портуґальского капітана моїм спадкоємцем: плянтацию мав продати, половину гроший відослати родичам, четверту вдові в Льондонї, а решту собі задержати. Словом, обезпечив я моє добро розумно і розважно і, коли-б стільки обережности заявив був рішаючи ся на подорож, не довелось би менї її відбувати.
Але пристрастна жадоба подорожий здавила голос розуму — перед роками не слухав я осторог родичів, а нинї ішов іно за підшептами горячої уяви.
——————
- ↑ Плянтациї се широкі лани, зарослі тростию сахарною, бавовною, тютюном, кавою, рижом. Властителї таких плянтаций зовуть ся плянтатори. До управи плянтаций спроваджувано давнїйше з Африки чорних Неґрів, котрих вважано не за людий а гірш худоби. Повстали навіть купцї, що торгували ними і довозили до Америки. Доперва в р. 1865. скасовано сю ганьблячу людство торговлю “живим крамом”.
- ↑ Лїсбона, столиця Портуґалїї над океаном Атлянтийским.