Робінзон Крузо (1919)/XVI
| ◀ Глава XV | Робінзон Крузо пер.: М. К. Глава XVI |
Глава XVII ▶ |
|
В прогульцї, котру що іно відбув, осмотрів я східну часть острова, та захід і полудне остали ще для мене чужиною. Задумав я одначе по часови і туди повандрувати, щоби вже в цїлій своїй державі як слїд роздивити ся.
Першою роботою, до котрої тепер узяв ся, було зладнанє лука і стріл. Аж горів з жажди, коли подумав, кільки то хісна принїс би менї лук: міг я стріляти ним птахи і зьвірину, а що більш мати оружє проти ворогів, які — не дай Боже чого — найшли би ся на острові.
На сїть намочив я волокон пізанґових а відтак став глядїти за деревом пригожим на лук. Натрапивши на таке, вибрав міцну, гнучку галузь звиш метра завдовшки, обчімхав гарненько і поробив по кінцях заруби. Тодї зігнув єї мов другу, а кінцї звязав конопляним шнурком, яким досї підвязував панчохи. Після того натяв ножиком богато трости, ростучої над потоком і вистругав стріли. Тільки не було в мене желїза, щоби насадити на кінцї. Чув я колись, що дикуни вживають на сю цїль рибячих кісток або острих каменюк. Та й ще піря на ставало, з котрим стріли красше влучають.
Коли ішов вчера рано понад морем, бачив я много пер, погублених через меви і другі водни птицї. Жаль, що не забрав їх зі собою. — Мандруй тепер, пане Робінзоне — ізза кількох пер дві милї від хати, а на будучність затям собі, що найменьша дрібниця, на вид зайва, може принадобити ся — тим то збирай пильно усе, де іно що побачиш.
Пізним вечером повернув я домів з припасом кісток і пер, та не вспів вже докінчити роботи, бо в скорі ніч запала. Зробив се аж другої днини. З одного кінця насадив на стріли кістки рибячі а до другого попривязував пірє. Відтак став стріляти. Перша стріла пущена в гору, пішла незвичайно високо — а спадаючи зарила ся в землю. Вицїлив я у дерево трийцять кроків від мене, але сим разом прошиб іно корч, що ріс побіч него. І з другими стрілами не вдало ся краще.
— Не так се легко знать стріляти з лука, як хто думає — міркував я собі — либонь і тої штуки треба вчити ся.
Нічого робити! взяв ся я до науки і цїлими днями вправляв в стріляню, щоби побороти первістну непроворність. В три днї з’умів вже влучити пень, а по тижневи трапляв на пятьдесять кроків мету не більше долоні.
Першою жертвою моєї стрілецкої вмілости впала папуґа, котрій пострілив я крило. Жила ще коли єї підносив з землї. Зразу хотїв я птаха добити, та винявши стрілу з рани, побачив що іно крило прошибнене. А птах так жалко глядїв мені в очи, що не мав я серця у друге єго стріляти. Осмотрив зранене крило, обложив вохким мохом і до тижня птах подужав. За той час привязав ся до мене і не опускав печери. А я радїв, що маю хоч такого товариша в самотї. Тай ще задумав вивчити папугу говорити, щоби тим чином полюбуватись бодай подобою людскої бесїди. Хто живе заєдно поміж людьми, чує день-у-день їх голос, той не в силї поняти, кільки щастя приносили менї такі на вид дрібницї.
Тепер прийшло ся брати до сїтий, хоч з роду не бачив я ще, як їх рибалки виплітають. Наконець придумав увязати до двох простих довгих гиляк кінцї шнурків, а другими вільними кінцями вязати зі собою. Робота вдавала ся несогірше, та ось небавом нестало менї мотузя, а зладити нове не мав часу.
Як се? — спитає може хто зачудований — а що-ж мав ти другого до роботи, пане Робінзоне? — О! роботи було поверх голови. Надходила зима, мусїв отже заздалегідь припасти поживи, заки дощі пічнуть лити цїлими днями. Тим то порішив я відложити докінчене неводу на весну, а поки-що за гарної ще погоди вибрати ся на лови.
Уоружений в лук і стріли, з парасолем, списою і торбою пізанґів на плечах рушив я в лїси, в надїї убити заяця а може і серну, наколи іно ті зьвірята живуть на острові. Ледви поступив кількасот кроків, коли се зза корча стрибнув птах величини індика. Митю відкидую парасоль, випускаю стрілу, та місто птаха поцілив пень дерева, за котрим він заховав ся.
Розсерджений неудачею, лишаю парасоль в гущавинї, а сам з напненим луком посуваю ся крадьком поза дерева, щоби підійти добичу. Нараз таки перед собою бачу: дрожить листє Сс зайчик, присївши на задних лапках, обгризав собі._%D0%A1%D1%82%D1%80._72.jpg)
І не розказати втїхи, яка огорнула мене на вид вбитої перший раз зьвірини. Підношу і завертаю мерщій до печери, а по дорозї зриваю ще кілька ананасів. Дома забрав ся я сейчас стягати скіру з заяця. Подабав він дещо на морщака, але не було сумнїву, що мясо єго пригоже на корм. Заяць обтягнений і справлений лежав переді мною — не ставало іно ріжна та огнища, щоби приладити з него печеню.
На вид мяса, котрого стільки часу не мав в губах, задумав я стрібувати ще раз розжегти огонь потираючи дерево, та і сим разом не вдїяв нїчого.
Аж ось згадав, як Неґр, товариш моєї неволї у Маврів, порадив собі раз в недостачі кухнї. Чи не примінити-б і менї сего способу! Положивши заяця на плоскатім камени, бив я єго гилякою добру годину, аж мясо зовсїм скрушіло, прямо розпливало ся. Відтак розтягнув ще на камени розпаленім від сонця і пік так в лучах з півтора години. За той час мясо стало готове до їди, а скроплене цитриновим соком смакувало менї як найкращі ласощі. Тільки хлїба і соли, а справжний празник! — О ви всї, що вередуєте на здорову поживу і вибараньчаєте собі при їдї — закликав я попоївши, коли-б так прийшло ся вам моїм житєм зажити — хутко закинули би ви усї примхи і вибаги!
Тимчасом почали дощі чим раз частїйше падати — бувало цїлими днями лило як з ведра і не міг я вийти за поживою. Инодї знов душна спека вялила мої сили, а воздух, пронизаний парою, трохи не задавив. Наслідком дощів повиступали потоки з берегів на дорогу так, що прийшло ся зректи ловів, бо не можна було води перебристи.
Живитись іно кукурудзою і пізанґами наскучило вже менї, а мясо і устрицї псували ся так хутко, що другої днини нїяк було їх їсти. Думав зразу поливати їх морскою водою, щоби пересолїли, але і сей спосіб не богато помагав у час великої жари. Треба було доконче придумати холоднїйше поміщене на поживу.
В однім кутї печери завважив я під піднесеним каменем мягкійшу трохи землю. Встромив костур — бачу, можна копати, але як? ось в чім біда.
Та ось пригадую собі, що на морскім березї є подостатком мушлевих черепів великих і твердих. Побіг я над море і незабаром вернув з чималим припасом. В одній плоскій мушли находив ся случайно невеличкий круглавий отвір — там вправив я дручок, а, звязавши цупко мотузком, мав тим чином заступ. Другими мушлями можна було гребати і вимітати розкопану землю.
._%D0%A1%D1%82%D1%80._74.jpg)
Притьмом кинув ся я до роботи. Костуром підважував великі кряжі землї, розбивав їх відтак моєю мотикою, вибирав мушлями і носив на двір. Була се важка і мозольна робота, забрала чимало часу, але наконець мав я таки пивницю на метр в промір а на 2 м. заглубшки. Щоби не допустити до середини горячого воздуха, уложив я зверхи стіжок з галузя, котре притрусив ще грубою верствою вохкого моху. Тепер могло там мясо і два днї зберегти ся, не псуючись. Пізанґи і ананаси також держали ся сьвіжо, так само і яйця черепах — з одними лишень устрицями не знав я порадити — другої днини непригожі були до їди.
Наконець настала зима, а радше безнастанні ливні дощі, прошибаючі раз вохким холодом, то знов припікаючі докучливим теплом.[1] І не розповісти, кільки я за той час витерпів. Нераз голодував довгими днями, бо не міг ізза слоти вийти за поживою. Зима доскулювала менї до живого, а хоч морозів тут не було, сира вохкість проймала кости, і я дзвонив зубами мов у пропасници, тремтячи від немилої холодежі. Невеселі думки, туга і розпука знов стали огортати мою душу.
Ах! який ти ледащо, Робінзоне! закликав я раз, глипнувши принагідно на купу скір, що лежали в кутї печери. Маєш такі припаси скіри і не зладиш собі з них одягу? Місто фудолити ся і вирікати на судьбу, возьми ся краще до кравцьованя.
Справдї, крайний вже був час подумати про одяг. Дрелїховий кабат тримав ся ще несогірше, але сорочка задля довгого ношеня, хоч дуже обережно перепирана, подабала на решето, з панчіх остали іно холявки — про остале вже і не згадувати.
——————
- ↑ В теплих краях все так буває. Від половини лютого до половини цьвітня падають дощі — до половини серпня сухо і дуже пече — до половини жовтня знову дощ, до половини лютого знову посуха.