Робінзон Крузо (1919)/XXIII
| ◀ Глава XXII | Робінзон Крузо пер.: М. К. Глава XXIII |
Глава XXIV ▶ |
|
За весь час тих моїх робіт заглядав я пильно до ячменю на березї моря і не міг діждати ся, коли дозріє. Може подумаєте, що бажав зладити з него яку страву — о нї! хотїв іно засїяти на острові се пожиточне збіже. А коли колосє зажовтїло, зжав я їх ножиком і занїс до дому. Вилускавши в руках, намірив півтора кварти зерна. Відтак скопав кусок землі біля печери, половину збіжа засїяв, а другу зберіг на случай неврожаю.
І ся моя обережність не була пустою — яко новак - господар не знав я, що сїйбу в тім підсоню треба начинати доперва по дощах, а тут вже літо минало. Засїяний ячмінь спалило сонце, та й вирости не мав навіть коли — і тим чином уся моя праця пішла нїнащо.
Тепер аж нагадав я собі, що і в Бразилії не сїють тютюну, ані не садять сахарної трости в лїтї. Затямив я усе те на будучність і ждав з осталим ячменем, поки не промине пора дощів.
Тимчасом, користуючись кінцем лїта, порішив я оглянути остров, щоби раз зі своїм царством як слїд запізнати ся. Кілька днів перед подорожию забрало мені плетенє кошіля, котрий мав служити до переховуваня ріжних, по дорозі подибуваних, предметів. Кіш вийшов незвичайно складний і гарний та й доволї широкий; — на плетїнцї з волокон банану перевішував я его через плече.
Опісля прийшла черга на обув. Мої личаки давно вже подерли ся, на нові треба було ужити трівкійшого материялу. Козячі скірки, здебільша виправлені, придавали ся найкраще. Викроїв я з них пришви з високими холявами, а підошву зробив подвійну так що межи дві зложені скірки засував ще пластинку грубого лика, щоби тернє і камінє не калїчили ніг. Місто дратви послужили струни, скручені з козячих кишок. Тим чином вдало ся менї кінець кінцем злїпити чоботи. Нескладні були, що правда, але я радїв ними, як малий хлопець, що у перше взуває черевики.
Прибраний і уоружений ладив ся я вже у дорогу, коли прийшли на гадку кози. За час моєї неприсутности поздихають з голоду, або лишені на волї втечуть до лїса. Нова жура і проволока в виправі. Два тижнї безмаль збирав я цїлими днями сіно і сушив для моєї худібки. Наконець накопичив два великі стіжки посеред камінної загороди і там примістив кози. Води мали подостатком в недалечкім жерелї. Тепер нїчо вже не спиняло мене пустити ся у дорогу.
Зразу ішов я берегом в гору поточка, що перерізував мою долину. Плив він досить далеко в глубину острова, вючи ся крізь лїси, луги і гарні долини. Тут гнав з сердитим розгоном, деинде знов вільнїйшим деинде знов вільнїйшим плесом розливав ся в ріжної величини озера. По оба єго береги росла буйна ростинність, подибав я там і дикий тютюн, але тутечки ся ростина не мала для мене нїякої вартости. До куреня здавна не був я охочий. Знеможений дорогою — зробив трохи не дві милі за день — провів я першу ніч на дереві.
Прокинув ся скоро сьвіт і справив у лїси, що темнїли довкола. Великаньскі дерева сплїтали ся в горі так густо, що закривали зовсїм небо. Тиша царила довкола, немов усї животини повтїкали з тої понурої, глухої пущі. Бояв ся іно їдовитих вужів, що звичайно виводять ся в таких місцях, та на щастє не подибав їх нї раз.
Жвавим ходом спішив я крізь гущу, щоби скорійше дібрати ся на чисте поле. Поза лїсом простягала ся гарна долина, від півночи о лїс приперта — зі всходу і заходу окружили єї скалисті узгіря, з полудня сторожили доволї високі гори. Довга була з на милю, широка трохи не пів милі анґлїйскої[1].
Пишна зелень трави немов смараґдовим килимом застелювала долину. Сям і там росли гайки кокосових пальм, осторонь вила ся срібна стяжка чистої як хрусталь річки. Усе те складало ся на прегарний, милий затишок. Гори, стремлячі від полудня смиряли спеку, здержуючи на своїх узбічах горячі полудневі вітри.
Пів дня провів я в тім місци; у всіх напрямах обзирав чудову долину. Уявляв собі, що ходжу по якімсь то величавім городї. Жаль тільки стало, чому не поселив ся я тутечки перед двома роками, чому в тій прегарній сторонї не викинуло мене море.
Моє одушевленє для сего принадного місця ще зросло, коли найшов я на нїм безлїч диких мельонів. Були трохи поквасні, але пересаджені і старанно плекані, могли набрати питомого собі милого вкусу. Урвав я їх кілька і кинув до коша.
Ніч провів на стрімкій скелї безпечній від напасти диких зьвірюк, хоч по правдї не мав чого страхати ся, бо доси не подибав ще нї одного хижака.
Ранним ранком прокинув ся я, та місто йти дальше, став розважати, чи не переселити би ся менї тутки з усїм добром. Але відтак надумав ся инакше; таки красше полишити ся в своїм укріпленім замку. Звідси моря не видко, то й за кільканайцять лїт не побачити менї нїякого корабля, за котрим так баную.
Одначе прийшло менї на гадку зробити собі тут лїтне мешканє, де гарною порою буду час проводити. Мають царі лїтнї резиденції, а вельможі вілї, чом би тобі, пане Робінзоне, одинокий володарю сего острова, не побудувати для себе лїтньої палатки!
Загадав, зробив. Настинав я бамбусів, а нагромадивши доволі материялу, виставив хатку, подабаючу вельми на козячу стаю. В землю, вбиті бамбусні жердки, дециметр одна під другої, переплїв я хворостом, а дах укрив листєм бамбуса. Щоби кози та другі зьвірі не дістали ся в середину, загородив я усе густим частоколом. Ся робота стояла мене добрих два тижнї часу.
Крайна вже була пора вертати домів. Бог вість, що діє ся тамки з козами, може не стало їм сїна ,і з голоду позгибали. На сю гадку дрож прошибла цілого... але, хоч з жалем, покинув я чудову долину і пустив ся мерщій до печери. Перед відходом уложив на недалечкім горбку високу купу каміня, щоби місце те здалека відшукати.
Та ледви увійшов я в лїс, коли ось небо затягло ся хмарами, і дощ почав падати. Прийшло ся в дуплї порохнавого дерева шукати захисту перед невгодою. За той час відлупував я порохно, щоби мати дома чим розжегати огонь.
Іно дощ надстав, вийшов я з дупла, та ось найшов ся нараз в прикрім положеню. Сонце заховало ся за хмари, а я геть позабув куди мені іти, а не тямив, відкіля надійшов. Пустив ся отже навманя, але блудив кілька годин даремно по лїсї, а ту вже і ніч запала. Довелось знов на дереві шукати пристановища.
Ся подїя стрівожила мене сильно: в тих гущах можу і тиждень блукати, а за той час дома усе змарнїє. Наконець згадав я, як хтось перед роками менї розказував, що дерева в лїсї звичайно від півночи поростають мохом. Призираю ся пням і справдї! по одну сторону вкриті они густїйше. Позаяк моя печера лежала на полудни, справив ся я в противнім напрямі.
Та минув цїлий день, заки наконець перейшов я лїс. Не дивуйте ся, що моя вандрівка трівала так довго, і не думайте, що бір був так просторий. Нї цїла дорога не взяла і пять миль, але хто не бачив тропікових лїсів, тому годі поняти, як томлячим є похід через їх непробиті гущі. Тим то поволи лиш і з трудом промощував я собі дорогу крізь листє лїянів та других пнучих ростин, що заростають густо лїси.
Місце, на котре я вийшов з бору, було морским побережем, досї менї ще незнакомим. І знов станув я безрадний, не знав куди ударити, щоби до дому дібрати ся.
Думав спершу іти на захід, та позаяк давнїйше оглянув я вже східну часть острова, а до сего місця не трапив, то наглядно, що моя оселя лежить по другий бік.
Іду в тім напрямі — аж ось подибую в однім місци широко розлогі кущі, неначе білим пірєм вкриті. Підходжу близше і бачу кільчасті, зелені, попукані овочі, з котрих добувала ся біла мохначка. Се певно бавовна[2], подумав я, хоч не бачив ще єї на кущи, але чув, як про ню розказували. Добуті клачки подобали вельми на вату, тільки містили в собі безлїч насїня. Назбирав я їх чимало у кіш, а відтак справив ся в дальшу дорогу.
Раз єще заночував на дереві і наконець, утомлений через край, доволїк ся до дому. Покинувши кіш з мельонами і бавовною, прожогом перескочив я мур загороди побачити, що діють кози. Бідні сотворіня стали на мій вид жалко блеяти, немов дорікали, чого стільки часу на них позабув. З сїна майже нїчого не остало, ще трохи, а були би з голоду погинули.
Та як зачудовав ся я, коли місто трех кіз найшов аж пять. За час моєї вандрівки вродили ся два козлюки, котрі тепер на привіт стали потїшно стрибати. Збільшене стадо трібувало і щирійшої опіки. Митю принїс я їм сьвіжої трави, на котру старі кози жадібно кинули ся, а старий козлюк парнув мене з вдяки рогами, за що витріпав я добродїя прутиком. Позаяк задля кіз не міг я залишити вандрівок, порішив проте зробити для них ширшу загороду, де моглиби пасти ся і не втїкати до лїса. Загорода мусїла обіймити кусок луга, вкритого травою і кущами. Луг був — тільки ба! — з чого зладити огорожу?
Та сю роботу відложив я до завтра, а покищо став думати про свій голодний жолудок. Сейчас взяв ся розкладати огонь, і за часок палахкотїло веселе полумя, а при нїм тріщав на рожнї заяць, котрого устрілив я по дорозї. Печеня смакувала менї непомірно, бо від двох тижнїв не їв я нїчого теплого, живлячись за весь час кукурудзою іно і овочами.
——————
- ↑ Миля анґлїйска — 1.523 м. отже майже пять миль анґлїйских іде на ґеоґ. одну.
- ↑ Бавовна заполочник (Gossipium) буває зелиста і кущевата. Росте в Америцї і Азиї. Містить в тобілках насїне, вкрите мохначкою, котру вибрану і прочищену прядуть і перероблюють на ткани. До нас дістали ся ткани заполочеві з Нїмеччини під назвою бавовни (Baumwolle.) Бавовна посвоячена з нашим слизом.