розбуркувати
| розбуркувати |
|
|
Розбу́ркувати, кую, єш, сов. в. розбу́ркати, каю, єш, гл. Пробуждать, разбудить, разгонять, разогнать сонъ. Гук і галас розбуркали його. Стор. М. Пр. 18.
- Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924