розмай
|
|
Розма́й, ма́ю, м. Основное значеніе: что-либо развѣвающееся, поэтому розмай — эпитетъ лѣса: Ой гаю мій, гаю, великий розмаю, як я впущу голубочку, вже ж і не спіймаю. Также тотъ, который развѣваетъ, разбрасываетъ въ стороны; поэтому въ свадебной пѣснѣ братъ невѣсты, расплетающій ей косу, называется: розмай-коса. Ой глянь, дівчино, крізь колач, карими очима та й заплач, бо іде твій розмай-коса, загуби-краса. Нп. Розма́й, розма́й-зі́лля — растеніе, о которомъ поется въ пѣсняхъ, повидимому то-же, что и тирлич (когда его варятъ, то это заставляетъ милаго прилетѣть), а быть можетъ это и не имя опредѣленнаго растенія, а названіе волшебнаго зелья, имѣющаго извѣстную чудодѣйственную силу. Біжи, дівко, до гаю, шукай корінь розмаю. Ще до гаю не дійшла, розмай-зіллячко знайшла… „Кипи, кипи, корінець, поки прийде молодець!“ Ще корінець не вкипів, вже молодець прилетів. Чуб. V. 414.
- Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924