Розповідь про вовкулаків

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Розповідь про вовкулаків (1894
Записав Іван Беньковський від Карпа Чорного, перекладено користувачами Вікіджерел
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Киевская старина. — 1894. — Т. 47. — № 12. — С. 495—497.
Розповідь про вовкулаків

До частин розповідей, які поміщені в «Київську старину» за минулі роки, повідомляю, про ще один, знайдений мною в старих замітках. Розповідь записана ще в 1891 р., в с. Нагорянах, Каменецького повіту, Подільскої губернії від селянина Карпа Чорного.

— Не всі вовкулаки їднакові, — розказував мені Чорний, — вони бувають ружні. Єсть вовкулаки вічні, що він до смерті звіром вовкулакою, і ніколи до смерті чоловічого образа не беруть на себе, і так вовкулакою і вмирають, а єсть і такі, що тілько перед смертю робляться знов людьми.

А знов, єсть такі вовкулаки, що вони тілько на деякий час робляться вовкулаками; на скілько літ, абощо, зробиться звірукою, пробігає в лісі свій час, — на який єго закляв злий чоловік, або відьма, — потім знов робиться чоловіком, вертається до села, додому і жиє, як нічого й не було. То я чув, що колись дуже давно була така жінка, що не любила свого чоловіка, а другого; вона взяла, закляла свого чоловіка і зробила єго на завше вовкулакою, і той як пішов в ліс, то більше й не приходив. Тілько потім, по яким часі, вовки зимою в селі роздерли коханка теї жінки.

А знов, нарешті, бувають такі вовкулаки, що він звірукою робиться або тілько кілько раз на рік, — як прийде єму вже та пора, що треба іти до ліса, а то все людиною; або в день людиною, а кожну ніч робиться звірукою і біжить в ліс.

Вовкулаки з вовками живуть в приязні. І вовками, і вовкулаками, як і всіми звірами і птахами, опікується св. Юрій.

То був колись дуже давно у їдного старого чоловіка син, і той син, літо і зиму, аби вечір, то завше кудись на цілу ніч ходить, а рано спить, що не можна єго добудиться: ніби цілу ніч працевав. — Перше батько думав, що син ходить до дівчат, на вечерниці, — але ж літом які вечерниці, а син проте ходить, та й ходитъ: аби вечір, змерклось — то єго вже й нема, і зо свічкою не найдеш. Нарешті питається батько сина: «Куди ти, синку, кожної ночі ходиш?». — А син не хоче сказати.

«Чикай, думає собі старий, я тебе досліжу». От раз вечером, як уже повечеряли, погасили світло і лягли спати, — син тихенько встав, та й на двір; старий швидко одівся, та й тихенько собі за ним. Син вийшов на город, упав на землю, покачався, зробився звірукою, схопився, стременувся, та й побіг до ліса, за село; а старий скілько міг, здаля, на доглядці собі за ним. Прибігли до ліса: син-вовкулака впереди, а батько за ним; а в лісі превелика галява; а на тій галяві звірів, ніб-то вовків, видимо-невидимо, вовкулака прийшов до них, та й став. Коли дивиться батько, а посередині між вовками під деревом сидить дід; догадався чоловік, що то св. Юрій, та й шапку здійняв. А той дід і каже до звірів: «Ідіть ви тут в лісі на дорогу; там буде їхати чоловік зо млина; — ви єго пропустіть, і єго не чіпайте; а за ним мужик буде вести корову з ярмарку; він ту корову купив обманом; ви ту корову можете з’їсти, а мужика не чіпайте».

Звірі побігли на дорогу, побіг з ними і вовкулака. А чоловік помеж дерев’я тихенько і собі за ними. Тілько вибігли на дорогу — справді, іде чоловік з мішками зо млина; звірі єго пропустили. Далі веде мужик на мутузку корову; звірі кинулись, в момент часу розірвали ту корову і з’їли так, що тілько кістки зостались, і то тілько, котрі велики. Дивиться чоловік, а єго син вовкулака, рве корову і їсть єї цілими шматками не гірше за правдивого вовка.

З’їли ту корову та й побігли назад в ліс на ту саму галяву. Чоловік з отдаля собі за ними. Прибігли, а св. Юрій сидить на тому самому місці, під деревом — «Ну, вже вгамовали голод. Тепер розходьтеся» — сказав він, і звірі розійшлись. Вовкулака прибіг в село, на город, покачався по землі, та й знов зробився парубком, прийшов тихенько до хати, та й ліг спати; а батько раньше него війшов і ліг.

На другий день батько і син пішли в поле орати, от батько і каже синові, що він цеї ночі бачив все. А син і каже: «Як ви все бачили, — то ви мене тілько і бачили».

Кинувся до землі, зробився вовкулакою, та як пішов до лісу, то за сей день: більше і не приходив, і ніхто єго більше не бачив.