Роксоляна/В области татарських аулів

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
III.
В ОБЛАСТИ ТАТАРСЬКИХ АУЛІВ.

Pace tua, si pax ulla est tua, Pontica tellus,
Finitimus rapido quam terit hostis equo
Pace tua dixisse velim tu pessima duro
Pans es іn exilio, tu mala nostra gravas.

I.

А Настуня мала таку сильну горячку, що була півпритомна, коли на татарськім шкірянім мішку, випханім сіном, переправляли її через Дніпро коло Тавані.

Ой далеко ще від Тавані до кримської шийки Перекопу. А дуже далеко для тих, що мусять пішки йти з мотузом на шиї, як невольники.

За Таваню зачиналися вже татарські аули. Але вони були тут іще такі рідкі й подвижні, а Настуня була така перетомлена, що в области між Дніпром і Перекопом не запримітила ніяких аулів, хоть чула, як Татаре часто повторяли слово „аул“ і вже за кілька тижнів подорожування з ними догадувалася, що се значить. І домірковувалася, що входять в область їх движимих „осель“ чи радше постоїв. Мов злудні привиди степової пустині щезли кудись ті аули на всім, просторі між Таваню і Перекопом — точно так, як фата-морґана.

Мабуть під сю пору Татаре боялися чогось в тій области й усунули свої аули аж за шийку Криму. А може Настуня ізза тяжкої перевтоми тільки не запримітила нічого.

Від непамятних часів пересувалися по степах, мов таємничі хмари, ріжні завойовники, племена, орди й ватаги добичників, яких навіть з імени не знає історія. Одні другим видирали в крівавій боротьбі награбовану добичу. І щезали з нею в безвістях бездоріжного степу, паленого сонцем.

Одинокий виїмок у тім хаотичнім стовковищі грабіжників становили найдальші окраїни степу, надморські побережа, передовсім Крим. У його містах держалася трівка культура старих Греків, яка без упину боролася з диким і страшним степом, заливана раз-у-раз його мутними филями.

В Криму в тім часі сиділа татарська влада. Сиділа як брудна, їдка, пляма на дорогоціннім, поломанім, запорошенім клейноді. А ту брудну пляму шарпали звідусіль то внутрішні міжусобиці, то Ногайці, то козаки, то безіменні ватаги всякої збиранини, яка по добичу заганялася аж за Перекоп, у сам Крим.

Перекоп був немов тою жилою, котрою плили дві противні собі, кріваві струї добичників: одна з Криму явно і в значній силі на Україну, друга з України, таємно малими але відважними ватагами — в Крим. Обі йшли мечем і огнем, обі лили кров і ширили знищення.

Перекоп був небезпечною шийкою. Тому татарський загін зі значною добичею постановив переночувати в степу і щойно ранком наблизитися до моря, а відти через Перекоп посунути в Крим.

Татаре розложилися на нічліг. Вечір на степу був дуже гарний, хоч сам степ був мертвий. Він робив вражіння мертвого, мимо життя, яке на нім і над ним метушилося. Малі зайчики скакали оподалік. Птиці літали. Онде дропи довгим рядом летіли низько над степами. А там високо в воздусі кружляли орли і супи та багато яструбів.

Настуня дивилася на те все і завидувала кождій птичці, що може летіти, куди хоче.

II.

Ранним ранком наблизилися Татаре до Чорного Моря. Настуня ще ніколи в життю не бачила моря. Була дуже цікава, як воно виглядає.

Тут, близько Перекопу, пригадала собі, що її бабуня оповідала їй про море:

— „На морю — говорила їй — не такі риби, як у нас. А великі-великі! Вийде така риба, підпливе до берега тай усе собі співає. Ніхто не може її підслухати, бо вона все втікає. Але був такий оден, що конче хотів підслухати. Сховався за корч. А риба не бачила, підплила тай своє... А той усе собі пише з кождої співанки одно слово, аби не забути. Прийшов другий раз та вже більше засяг. Пустив потому між людей і з того співанки тепер“.

Більше Настуня нічого не знала про море. Але й се так оживило її молоду уяву, що аж серденько живіще билося їй у груди.

Табор сунув помалу. Нараз задув приємний, холодний вітер від полудня й усіх тронув до глибини татарський оклик:

— „Денґіс! Денґіс!“

— „Море! Море!“ прошепотіли рівночасно змарнілі уста полонених. Бо море на кождого робить глибоке вражіння, все одно, чи він свобідний, чи в кайданах. І тому всі оживилися, хоч іще не бачили його, тільки чули близькість того велитня.

Не довго трівало, а перед їх очима простяглася довга, рівна поверхня води в першій червоній заграві дня. Всі відітхнули так, якби тут мала кінчитися їх мука.

Незабаром побачила Настуня довгу, білу від піни, смугу морського припливу та почула його грімкий, оживляючий шум. І побігла молодими очима по безмежній живій поверхні моря — з роскішю, в якій містилося почування, що відкрила щось зовсім нове. В тій роскоші містився й казковий спомин з діточих літ. Очима почала шукати чудових риб, від яких люде переняли співанки. Але їх — не було видно. Тільки білогруді меви літали над морем і скиглили радісно до сходячого сонця.

III.

На Перекопі було тихо. Табор пересунувся через нужденне містечко Ор і знайшовся на Криму, де вперве безпечно відпочав. Здалека видніли бідні аули Кримських Татар з масою кучерявих овечок на пасовисках. Зі струнких веж деревляних мошей муеззіни кричали свої молитви. Помолилася й Настуня до Бога свого, що терпів на хресті.

Вже на другий день почали в табор приходити громади купців у ріжних одягах татарських, турецьких, грецьких, єврейських, арабських, італійських. Були між ними старі й молоді й середнього віку люде, поважні й веселі. Вони низько кланялися татарським начальникам і просили дозволу, оглянути привезений „живий товар“.

Татарська сторожа опроваджувала їх поміж рядами засоромлених жінок і дівчат, котрі розуміли, що оглядають їх на продаж.

Властивий поділ добичи ще не був переведений. Але купці вже тепер хотіли оглянути її, щоби слідити за тими жінками й дівчатами, котрі їм особливо припадуть до вподоби.


Nazaruk Roksolana Ornament3.jpg